Роздiл 11

Лекс

До мене ближче підбігають два хлопця зі смутно знайомими фізіономіями. Нещодавно десь їх бачив…

- Ти у вікно вистрибував за дівчиною, а ми помітили.

- Угу, стояли там.

Нагадують уважні йолопи.

Точно. Це ж ті двоє студентів, що під жіночою роздягальнею паслися. А раптом вони не просто там стояли? Аріна ходить на тренування регулярно. Щось після балету потягнуло мене вмазати комусь у табло.

- Я не Лекс, ви обізналися. Валіть подалі від мене.

Гарчу на них, спостерігаючи за рухом Аріни до нашого місця для ланчу. Ось-ось і обернеться. Потім же пояснюватися з нею доведеться, нове щось вигадувати. На кожному кроці моєму плану загрожує ризик.

Прискорюю крок, але й тупуваті студенти не відстають.

- Так ми це... і тоді знали, що ти Лекс, на п'ятому курсі вчишся, — не доходить до одного з них.

- Ти ж з нашою однокурсницею зустрічався, - підказує другий. - Вона на всю групу хвалилася, що мажора змогла підчепити. Потім скиглила та ми чекали, хто ще тебе підчепить.

Та пречудово! 

Не розумію, про кого вони, і розуміти не хочу. Підчепила вона. Ось коза! Тільки я всіх чіпляю. Але так, гроші тата для дівчат завжди мали значення. Вже точно не веселий марафон на бажання танцювати. Ще ні для кого я не показував себе простакуватим, вічно нужденним годувальником сім'ї.

- Лекс, ми ж просто дещо дізнатися. Ти танцював там для чого? Рейтинги підвищити?

- Раптом канал свій замутив? Ми теж так хочемо.

Ну от все ці йолопи помічають.

Піднімаю з риком велик. Дістали вже. 

- Рахую до трьох! Якщо не звалите, то на одному з вас велосипед зламаю. А потім на іншому станцюю на біс. Один, два…

Шух-шух-шух.

За шарудінням підошов стає зрозуміло: двом кретинам з гарною пам'яттю перехотілося з'ясовувати, як мене сюди занесло, і чому в такому вигляді концерти даю. Навіть не обертаюся, вдивляючись тільки вперед.

Аріна вже дісталася і махає мені. Прискорююся, переходячи на біг. І ось я вже біля нашого місця.

- Почекай, дай підстелю, - скидаю куртку на листя.

- Та й так було нормально,- бентежиться дівчина і все-таки сідає.

Розкриває свій об'ємний рюкзак і як починає звідти витрушувати багато чого.

- Аріна, ти чого? Навіщо стільки тягала?

Розглядаю дві пляшки напоїв, термос, пакети з кексами, коробки з сендвічами, решта запечатано з логотипом кондитерської, в якій моя мама любить солодощі купувати. Вважається однією з найкращих у місті.

- Ми ж домовлялися, що сьогодні ланч за мною. Ось я і підготувалася.

Аріна з посмішкою подає мені сендвіч з шинкою.

У моїй голові не вкладається. Дівчина набила їжею повний рюкзак, і це все…

- Заради мене ти принесла? - вголос виривається питання.

У відповідь отримую шоколадним батончиком по лобі.

- Ну, Льоша. Тільки про себе думаєш, чи що? - вона тягнеться до інших запакованих пакетів. - Дещо для тебе. А тут частування для твоїх сестричок і мами. Найсмачніші кекси та тістечка вибрала. Ой, трохи шоколадки не забула. Ось вони, - дістає з великої внутрішньої кишені рюкзака. - Приїдеш після марафону та чай будете пити.

Кхм-кхм…

В горло шматок сендвіча не лізе.

Я зі шкіри геть лізу її дивувати, а вона... вона... взяла і все переплюнула.

Напевно, в цей момент я був найближче до провалу. Допомогло зберігати мою роль - бажання зустрітися з Аріною ще.

... Увечері в клубі я ділився своїми нереальними вихідними з другом. Він не вірив, думав, що я знову приколююсь. А я ж такий, що можу. Хоча ні, не до такої ж міри. Сам від себе в шоці перебуваю.

Відкриваю в телефоні останні пару фоток. Як знав, що стануть в нагоді для очманілого Кита.

- Дивись на доказ. Бачиш? Це моє найцінніше придбання.

- Що це за велик такий облізлий? Чому кермо погнуте? І де педаль?

Друг уважно розглядає мій досвідчений мустанг.

Педаль я так потім і не знайшов. Без жертв не обійшлося.

- Гей, не чіпляйся. Знадобиться, і пустелю на ньому переїду, — не даю свій горе-велик в образу. Адже він не підвів мене на марафоні.

- Лекс, ти мене лякаєш, - друг здивовано блимає очищами та крутить пальцем біля скроні. - Я ж не з тих, хто швидко лякається. Але з тобою щось точно не те.

- І що не те? Всього лише переодягнувся і приховую прізвище.

- Отже, три сестри і мати-двірник з пиріжками – теж всього лише? - він стогне, наче від жаху.

- Трохи перебільшив, визнаю. Хотів одну сестру, на язиці дві крутилися, а в підсумку третя полізла. Зате моя мама вміє пекти пиріжки не гірше нашої домробітниці! І з іменами сестер не вигадував.

Можна сказати, що називав, не тицяючи в небо пальцем. Так, тицяв все одно. Але ближче, набагато ближче.

Вчасно згадалися дрібні вредунки, дочки маминої молодшої сестри. На сімейних святах вони на мене нападають втрьох. У вуха верещать, на шиї висять, просять з ними грати. Вік я теж не вигадував. За ланчем Аріна просила про них щось ще розповісти, ну і... описував трьох знайомих малявок.

- Лекс, ти сам себе чуєш? - хмикає Кит. - Сомова вирішила, що ти потребуєш допомоги. Почне в універ приносити тобі підтримку. Братам розповість і…

- Ні, - не даю Киту доказати, відвертаючись від спокусливої посмішки брюнетки з сусіднього столика. - Якби хотіла, то вже б на мене показала близнюкам. Ми майже про них не говорили, так, короткі фрази від Аріни. Щось схоже на те, що вони її дражнять, можуть висміяти, сестра не у всьому з ними ділиться. І я - поки що її таємниця.

- До пори до часу. Лекс, не забувай!

- А мені й треба так. Навіщо надовго? - впевнено над другом сміюся, от вже причепився зі своєю аналітикою.

- Гаразд, як знаєш, - і він заспокоюється після всіх новин. Піднімає келих, б'ючи об мій. - З такими темпами швидко пташка потрапить у пастку. Сомови дратують давно. Сестра у них така ж, дурне стерво.

Щось пити перехотілося.