Бібліотека

Після тієї ночі, минув тиждень. Весь цей час дівчина старанно обходила бібліотеку, але коли цього не вдавалося, вона просто бродила по ній, після чого підходила до підвіконня де все сталось.  Так як такі вікна, як тут було важко знати, діра у ньому ще й досі була. Коли нарешті вікно було знайдено, то лишилося тільки дочекатися людини яка зробить із ним порядок. Діана була в бібліотеці вдруге за день, вона стояла та дивилася в ліс, саме туди, куди її понесла невідома істота. Її спогади були затуманені, в нічних кошмарах вона бачила як батько та Нік розривають істоту зубами, після чого підпалюють, але виглядають вони не такими як зазвичай, -  очі, сповнені ненависті, навіть рухи у них були швидші ніж у звичайних людей. Але коли вона це розповідає комусь чує одну й ту саму відповідь – це все сон, просте нічне жахіття. І вона розуміє це, адже це справді дуже дивно, і неможливо, а ось це, що її спасли мисливці які якраз вийшли на полювання  це вже більш схоже на правду. Або на те, що здатен сприйняти її мозок.

Наступного дня, вона в який раз прийшла до бібліотеки,але не з митою, стирчати знову перед дірою у вікні, а знайти книги про дивних створінь. Вона хотіла знати, що ще її може очікувати у цьому світі. Знову й знову вона ходила рядами, в пошуках хоча б якогось натяку на щось незвичне, але знайшла тільки якісь замітки. Недовго думаючи, вона взяла їх та пішла до підвіконня вкінці залу. Вмостившись, вона відкрила записник та почала гортати. Перші сторінки були заповнені текстом, приглядівшись дівчина зрозуміла, що це була іноземна, але для неї все було зрозумілим, адже тітка часто полюбляла навчати її чомусь новому, і мови виключенням не були. Вона гортала сторінку, за сторінкою, доки не натрапила на малюнки істот. Вони були різні, від найменших фей, до найбільших чи то грифонів, чи то драконів. Але Діана шукала не драконів та грифонів, а щось схоже на ту страшну істоту, яка мало не позбавила її життя….

Гортаючи сторінки, вона намагалася якомога чіткіше пригадати вигляд того створіння, але з кожним разом, образ ставав все більш розмитим. Вона вже думала, що ось-ось  знайде, але натрапила тільки на чисті сторінки. Вирішила, ще раз переглянути записник, але не знайшла нічого нового, окрім того, що помітила, ніби останні сторінки вирвані, але значення цьому не надала. Все частіше дівчині здавалося, що тут не все так просто, і що сім’я її незвичайна. Вирішивши піти до себе в кімнату, вона взяла ще й записник, щоб детальніше його роздивитися, але при виході з бібліотеки, вона краєм ока помітила, що між полицями з книгами, хтось пройшов. Дівчина вирішила не звертати уваги, бачила вона ті всі фільми жахів, і підписуватись на такі пригоди не хотіла. Але вийшовши з кімнати, почула своє ім’я, не зреагувавши відчула, що в неї летить книга, різко ухилившись, почула сміх, і цього разу вирішила подивитись хто там, і сподівалась, що цього разу  це не вбивця.

- Хей, хто тут? – наївно запитала вона, і їй звичайно, що не відповіли. Натомість вона побачила, що поряд хтось пройшов. Вона пішла туди, і побачила чийсь силует, підійшовши вона побачила красивого хлопця. Шкіра, його була сніжно-біла, очі блакитні, блондин з короткою стрижкою.

- Ну привіт, - у нього був басистий голос, та лукава посмішка, що нагадувала посмішку чеширського кота.

- Хто ти? – наскільки красивим б не був хлопець, та довіряти вона тут не могла нікому.

- Навіщо тобі знати хто я, якщо достатньо того, що я знаю хто ти. – Діана здивовано кліпнула очима, від чого він розсміявся, - і справді, виродок.

- Що ти сказав? – від несподіванки, вона аж спалахнула гнівом.

- Те, що чула!

- Слухай, можливо до тебе охорону? Б’юсь об заклад, що ти нічого спільного з прислугами не маєш. –  злість охопила її з ніг до голови, не дивлячись на його красу.

- Тихіше! -  він наблизився до неї на таку відстань,що у фільмах зазвичай у таких моментах, показують поцілунок, - добре красуню, буду називати тебе по-іншому, - він погладив її по обличчю, але вона відсахнулася.

- Тримай , будь ласка, руки при собі. Ти знаєш хто я, але ти не знаєш,що я з  себе представляю.

- Ну, якщо ти така ж  як і твоя мати, то ти гаряча штучка, і від будь-яких  твоїх дій, я навіть боронитися не буду. – у Діани, аж щелепа відпала.

- Що?

- Та розслабся ти. – розсміявся хлопець,-  кому ти потрібна. Я до речі Джой.

- То ти вирішив представитись? – лукаво підмітила дівчина.

- Ну раз переді мною таке сонечко як ти, то чому б і ні.

- Сонечко? Ти ж хвилину тому, назвав мене виродком.

- Може з вигляду ти й виродок, але така солоденька, що я б тебе з’їв.

«Знову знущається? – все крутилося в голові у Діани, - але, який ж він красивий…»

- Ну добре, Діано, зустрінемось згодом. – не встигла вона вимовити й слова, як він зник. Дівчина відчула як по спині пробіг холод,обернувшись, Діана помітила відкрите вікно.

- Отже, ти просто втік, Джой… - вголос подумала Діана. Чомусь їй стало прикро, що його немає, можливо це пов’язано з тим,що раніше, вона не була цікава для хлопців. В одну мить,вона почула кроки за дверима, та побачила брата. Він йшов впевнено, напевно знаючи, що всі сплять. Всі окрім неї, тому, побачивши її він відскочив вбік.

- Чому ти не в своїй кімнаті? – він випростався та говорив рівним голосом.

- Те ж питання й до тебе братику. Можливо, ти хочеш теж втекти? – сказавши, вона зрозуміла сенс її слів.

- Теж? – він вигнув одну брову і здивовано поглянув на неї.

- Ну… це…загалом.. – вона не знала,що йому сказати, тому готова була перевести тему, але він зробив це перший.

- Не важливо, іди до себе в кімнату, завтра ти повинна бути на зустрічі з послами. – вона подивилась на нього, великими очима, але пішла до кімнати. Задля впевненості, Нік прослідкував за нею. Повернувшись в бібліотеку він зачинив двері, та повернувся в темноту.

- Що ти тут робиш? – сказав він у простір.

- То ти мене побачив? Невже настільки підсилив свої вміння?