Глава 13

Вже за кілька годин на моїй кухні концентрація нелюдів на один квадратний метр збільшилася вдвічі. Ліза та Рудик, вони ж як сіамські близнюки: якщо кудись їдуть, то лише разом.
- Ну все не так вже й погано, - видихнула Ліза, вислухавши мою плутану розповідь. – Він же лише перероджується, тож це нормально.
– Руна була червоною, – нагадала я.
- А, - відмахнулася Ліза. – Для інквізиторів будь-який сплеск активності нелюдя – це привід для паніки. Поки Кір нікого не вбив, небезпечним його не визнають. Ліза має специфічний погляд на життя. Дуже оптимістичний... я навіть сказала б, на межі ідіотизму.
- Мені здалося, що я бачила того ж вечора тінь у квартирі.
Тепер у приміщенні стало набагато тихіше. Неприємна така тиша, гнітюча, насторожена.
- Ася, ти ж завжди їх боялася, може, це твоя уява? – подав голос Рудик.
- І здвиг по фазі у Кирила, і тінь я бачила, і ментальний удар засікла, і сплеск агресії з інтервалом за кілька годин, - перерахувала я все друзям. – І все плід моєї шаленої фантазії...
- Але, погодься, фантазія в тебе і справді нестримна, - вирішив погуморити Рудик.
- Аська, по суті, тіні завжди там, де є можливість когось штовхнути на лихо, - заспокоїла мене Ліза. – Проблема в тому, що навіть більшість нелюдів їх не бачить. Ти особлива... Ти їх чуєш.
- Ти просто з вивихом, - втрутився Рудик і отримав затріщину від Лізи.
- Але в інквізицію їхати доведеться, - нагадала я Лізі. - І тобі також.
– Пф... Налякала їжачка… – Ліза, як завжди, була брутальною. - Мені їх боятися нічого, рудий на дієті, лікантроп наш невинніший за болонку.
Кирило, що сидів поруч зі мною, вирішив взяти участь у фарсі і після слів Лізи встав і відважив усім присутнім театральний уклін.
- М-так. Цирк з кіньми, а не нечисть, – пробурчала я, косячись на Кирила.
– Це твої домашні на нього погано впливають, – зітхнув Рудольф. І, підскочивши з місця, добив, — понеслися, як сказали б кури.
Сміх у нас вийшов напружений, я навіть назвала б його нервовим.
- Ви їдьте, а я перевірю один здогад, - пояснила я своє сидіння на місці. – Щодо магічного удару.
– Темному володареві від мене привіт, – кивнув Рудик і рушив геть із кухні.
– Це не небезпечно? – пошепки уточнив Кір у мене.
– Не думаю, – знизала я плечима. - Покажешся, і все. Ліза права, перевертні схильні до агресії... і ти першородний.
Кирило завмер, сперся на стіл руками і довірливо, як важкохворий з гострою формою шизофренії, пояснив:
- Я про тебе і твій обряд.
Чи не мужик - мрія. І характер, і ставлення... Та я за нього не тільки тінь, я за нього всіх чортів у пеклі по одному голими руками передушу.
- Ні, це просто ворожіння на картах, - вголос видавила я.
- Тоді удачі, - цьомнув мене в ніс перевертень і вийшов геть.
- І вам удачі, - вигукнула я натовпу у коридорі. І вже собі додала: – Якщо у мене не глюки, то успіх нам дуже знадобиться...

***
 Чайник уже скипів, чай повільно набував кольору дитячої несподіванки, я тасувала карти. Сеня та Федя зображали мишок під віником у кімнаті, боячись навіть рипіти пружинами на дивані. Отже, концентруємося, задаємо всесвіту чітке питання і... Колода карт розсипалася строкатим візерунком на старій скатертині. Я люблю пасьянс та простих гральних картах. Звичайно, можна купити спеціальні, для ворожби, але скажу вам по секрету: це понти.
Ворожити можна хоч на гарбузовому насінні, головне – вміти ставити запитання та трактувати відповіді. Важливо  не на чому, важливо, хто ворожить, тому що відповідь приходить тільки до тих, у кому є певний дар. У мене дар на місці, а мій вибір – старі карти з мордатими валетами та повногрудими королевами перебудовного періоду. Отже...
- Чи робили на Кіра приворот? - Так, питання на затравку.
Перебираю карти; пасьянс, звісно, ​​склався. Хто б сумнівався. Ускладнюємо завдання.
- Повторний приворот був?
 Звісно, ​​«так». Я засікла черговий удар учора вночі, але Кіру не сказала. Не хотіла хвилювати, але те, що цей хтось не вгамовувався, починало дуже хвилювати. Адже якщо перший удар був слабким і пройшов по дотичній аурі, то другий вже зачепив її верхній шар, що цілком могло розбалансувати перевертня. Сам собою приворот не спрацював, але заряд магії підпорядкування в ньому міг злегка затуманити свідомість, що призвело до подібних зривів у перевертня.
- Це людина близька?
Отже, якщо пасьянс не зійдеться, то стороння. Не зійшовся.
– Це близький друг?
Дивне питання, але в наш божевільний час вислів «міцна чоловіча дружба» швидше навіває думки про райдужні прапори, ніж про розпивання пива в гаражі. Карти втішили: відповідь „ні“.
- Ідемо далі, - знову розкладаючи карти, заспівала я. - Чакувала людина, знайома Кирилу?
Карти повагались і видали «так». У мене здогад з’явився майже відразу, але все ж таки збережемо інтригу. Хоча логічно, якщо зважити на те, що я бачила, і те, що відбувається з Кирилом.
- Ця людина працює з Кирилом?
Пас’янс не зійшовся. Що і потрібно було довести. Дивно, і чому в мене почуття, що я знаю це стерво з манією чаклувати і приворожувати? Хоча що мене вражає? Це дуже розумно – приворожити не одного, а одразу двох мужиків. І свобода вибору, і запасний варіант, і подвійна кількість подарунків. Мабуть, Марк був «пробним варіантом», Кирило, як директор фірми, – об’єкт набагато привабливіший. М-да, багатоверстатниця наша... Отже, йдемо далі...
- Приворот робила Інна? – я впевнена в питанні, але все ж таки вирішила перевірити.
Ось не люблю виявлятися правою. Звісно, ​​пасьянс зійшовся. І чому я не здивована?
- Вона робила один приворот? Відповідь „ні“. Так, цей процес затягує, якщо ще й врахувати непробивність Кирила. І мене цікавить останнє: - Останній приворот був перед нападом Кирила вчора?
 Звісно, ​​«так». Отже, що ми маємо? Маємо ми коня Пржевальського з манією величі та бажанням зачепити всіх наявних самців зі стабільним доходом у радіусі «куди загрибучі ручки дотягнуться». А це погано. Чому? Тому що Інна – проста людина, і на подібні фінти здатна насилу. Один приворот - це ще нічого, терпимо. Два – також. Але вона проводила обряди, що посилюються, щоразу черпаючи все більше і більше сили. Справа в тому, що всесвіт не спить і за будь-яку маніпуляцію з простором в цілому і свідомістю людей безпосередньо карає.
За кожний обряд іде віддача. І чим сильніший обряд, тим сильніша віддача. І що це значить? А це означає, що їй допомагають. Вже допомагають, хай вона цього ще й не знає. І тоді, коли цей помічник задумав задерти собі ще одного рекрута, то Інна не вгамується, поки Кирило не приповзе до неї з букетом в одній руці та серцем в іншій. А це означає, що Кіра й надалі обстрілюватимуть заклинаннями, що виснажують його і без того нестабільну ауру. Інну мені не шкода, а ось Кирило ...
Уб’ю нафіг за мого кудлатика. Зітхнувши, згрібла зі столу карти, допила охололий чай. І чому щоразу мені так гидко, ніби я винна в людській дурості? Знаю я таких самовпевнених ідіотів, які грають у всесильних магів. Проводять малозрозумілі обряди, приносять жертви, кажуть дивні слова та думають, що потойбічні сили їм підкорилися. Тільки ось світ духів рідко зізнається у своїх справжніх намірах і за виконану копійчану послугу потребує часом непосильної плати.
Отже, дочекаюся Кіра, і ввечері висунемося на потрібну адресу. Краще нехай ця дурепа сама все зніме, а то якщо я візьмуся всю її кашу розхльобувати, дівчинку скрутить так, що й за рік в інтенсивній терапії не розкрутять. А ще треба розібратися з тією тварюкою, яка вже обжилася поряд з Інною і штовхає її у зручному для себе напрямку. Я взяла в руки телефон, набрала номер, що врізався в пам’ять до самої смерті. Скільки разів я йому дзвонила? Згадати страшно.