—3—

Вийшовши з їдальні, ми попрямували надвір, через зал з колонами. Ми вийшли до фонтану, обійшли його, і метрів за сто згорнули за правий кут Академії. 

Наприкінці будівлі була доріжка шириною приблизно метр, викладена плиткою з грубого каменю. Ми пішли по ній до далекої, одноповерхової будівлі, що стояла в далечі. 

Дорогою я помітила значних розмірів полігон. 

– На полігоні відпрацьовуються бойові навички за допомогою магії. - пояснив мені Сем. 

Потім ми увійшли до будівлі і Сем почав мені показувати приміщення. 

— Тут знаходяться аудиторії з рукопашного бою, самозахисту та оборони, і просто спорт зал, куди може ходити будь-хто охочий тримати себе у формі. Спорт зал відкритий завжди, решта аудиторій відкривається у вільний від навчання час, лише з дозволу магістра Гронентара. Йдемо далі? - запитав вампір і коли я кивнула, потягнув мене на вулицю. Ми підійшли до кількох оранжерей. — Це оранжерея зілльєварів. Тут вирощують різні трави для приготування зілля. Я на першому курсі нарвався, і як покарання отримав прополку в цій оранжереї. А там якраз Блюдниха цвіла. Так я потім тиждень свербівся. Пухирі ось такі повилазили. – Сем показав розмір цих пухирів на пальці, розміром дві фаланги. Я засміялася. — Виявилося у мене на ці квіти моторошна алергія. 

— Бідолашний! - заливалась сміхом я, дивлячись на обличчя вампіра, яке він скривив під час розповіді. 

– А ти прикольна! 

—Я знаю. Дякую. – відповіла, починаючи приходити до тями після нападу сміху. 

– Це звичайна оранжерея з квітами. – показав Сем рукою, коли ми підійшли до оранжереї, і потягнув мене далі. – А це, оранжерея фей. Ідемо зайдемо, тобі сподобається. 

Ми ввійшли до оранжереї, і я обомліла. Тут було так гарно. Ліани з одного боку, щось нагадуюче плющ з іншого боку, а посередині… посередині квіти небаченої краси. Я мимоволі залюбувалася. 

— Це квіти з пилком для фей. Не пам'ятаю, як вони називаються, потім на заняттях сама дізнаєшся. 

— Ельтрамія, вони називаються. – пролунало збоку від нас, і я побачила невисоку, пишнотілу, світловолосу жінку, що підходила до нас. На вигляд їй було за сорок. – Що сторонні роблять у моїй оранжереї? 

— Ми цей… - почала я. 

— Перепрошую, магістр Гражовська… - але він не встиг домовити. 

— Тобі особливо, вампіре, тут робити нічого. А то й тут від чогось алергію підхопиш. До того ж, це не місце для побачень. Це свята святих. 

— Магістр Гражовська, у нас не побачення, а екскурсія. Це адептка Олівія, фея з першого курсу, вона вчора тільки-но прибула. 

— Що ж ти мовчав? Треба було одразу мені це сказати! А ну-ка дай я на тебе подивлюся, - обурено сказала жінка показуючи мені покрутиться, — Ти звідки, милочка? 

— З Землі! 

— О! То ти та сама, племінниця Емми? - і не чекаючи моєї відповіді продовжила. — Якщо, щось треба буде, можеш до мене звертатися. Буду рада допомогти. 

—Дякую. Буду мати на увазі. Вибачте нам час. - на ходу попрощалася я, витягаючи Сема з оранжереї. — Тепер куди вирушимо? 

— Може у звіринець? 

—Ух ти! Тут є звіринець? 

— Так. Тільки першому курсу можна лише на перші рівні. Це три поверхи над землею. Інші чотири рівні знаходяться під землею. 

– А чому туди не можна? 

— Ну, просто з кожним рівнем підвищується небезпека їхніх мешканців. І якщо на першому рівні знаходяться істоти мало небезпечні, то на п'ятому ті, хто несе просто смертельну небезпеку. 

— Ого! - ошелешено вигукнула я. 

Ми прогулялися першим рівнем. Яких тут тільки тварин не було. І єдиноріг, і пегас, і щось на кшталт травоїдного динозавра, і величезний орел, і багато чого іншого. 

— Настав час повертатися. Вже дві години по обіді. 

– Скільки? – викрикнула я. — Блін, на обід спізнилися! 

— Ну, ти ж зі мною. Зараз підемо і попросимо Джуї, що-небудь нам приготувати. 

— Якось не зручно, адже ми і на сніданок спізнилися. 

— Все буде в порядку. Не хвилюйся. - Сем обійняв мене за плечі і повів у бік Академії. 

Вже за годину сита і задоволена, я сиділа у своїй кімнаті за столом і намагалася переписати конспекти, що залишилися. А Крош стрибав з морквою коло мене і розпитував, де я пів дня пропадала. 

— Крош, давай потім. Я перепишу конспекти і все тобі розповім. Бо дівчата скоро прийдуть конспекти забирати, і що я їм скажу? 

— Ну добре. Тільки потім я від тебе не відчеплюся, поки все не розповіси. 

Я кивнула. І вже о пів на сьому, я закрила останній конспект. Вирішила переодягнутися перед вечерею. Сем сказав, що зайде за мною за десять сьому. Він такий милий. 

Я одягла міні-спідницю, ніжки то в мене хоч куди, багато дівчат в інституті заздрили, майку, що обтягує, зі стразами, і босоніжки. 

Поки одягалася, розповіла кролику про екскурсію і про те, як Сем мене врятував від драконів. 

— Нічого собі! Вперше чую, щоб вампір, кимось із дівчаток зацікавився. 

— Ми просто друзі! - запевнила я Кроша. 

У двері постукали, і я глянула на табличку. «Лусія. 574к». 

— Заходь. – крикнула я. 

— Де ти пропадала цілий день? - з порога накинулися на мене з питаннями подруги. Присцилла теж була. 

— Ой, дівчата. Навіть не знаю з чого почати! - але мене перебили. 

Пролунав стукіт у двері. Це Сем прийшов. 

— Ти готова? Привіт дівчата! - привітався Сем з моїми подругами, які зараз стояли позаду мене, і виглядували із-за мого плеча, намагаючись роздивитися вампіра. 

—Вітання! - відповіли дівчатка і почервоніли як помідор. 

— Дівчата, це Сем! Він бойовик із третього курсу. Це Лусія і Присцилла. - показала я на кожну з дівчат. 

– Ви з нами? - запитав Сім у дівчаток. – Ну, до їдальні? 

Дівчата кивнули, приходячи до тями. І ми вчотирьох вирушили до їдальні. 

Після вечері ми з Семом попрощалися з дівчатами, і вирушили до бібліотеки, на пошуки довідника по Ельтрамії. 

Після бібліотеки ми прогулялися фруктовим садом. І ось коли ми поверталися, на вході, ми зіткнулися з Дагом та його компанією.