Недофея: Остання іскра.

—9—

Розбудив мене стукіт у двері: 
— Міс Олівія! Прокидайтеся. Пан Дарел на вас чекає в їдальні. - це була служниця Луза. 
Мляво потягнувшись, звісила ноги з ліжка. Подивилася у вікно. Темно. Стукнула в долоні, люстра під стелею засвітилася, освітлюючи всю кімнату. Подивилася на годинник, майже четверта ранку. 
І навіщо, скажіть мені вставати так рано? Пішла у ванну, прийняла душ, остаточно прокидаючись. 
Одяглася. Дістала з сумки кофту з довгим рукавом і спустилася в їдальню. 
Дарел уже сидів за столом. 
— Доброго ранку! Сідай. - сказав так спокійно. 
— Доброго ранку! - відповіла і сіла за стіл, запитливо подивилася на нього. 
— Їж і висуваємося. 
— А чому так рано? Ще на дворі не розвиднілося! 
— Дорога далека, до вечора нам треба дістатись гори Грохан. 
І я взялася за їжу. Взяла пару шматочків шинки, ніжку запеченого птаха, потім були млинці з медом та чай. 
Помітила питльний погляд, коли допила чай і поставила чашку на стіл: 
— Що? 
— Ти завжди так мало їси? 
— Так. А що? 
— Арлін у троє більше за тебе їсть, а вона жінка тендітна. Добре в дорозі ще перекусиш, Дора, куховарка, цілий кошик продуктів нам у дорогу запакувала. 
Я почекала, поки Дарел поїв, мовчки. Потім ми вийшли до коридору, і він простягнув мені довгий плащ. Сказавши, що вранці тут холодно. Я надягла плащ і накинула капюшон на голову. 
На вулиці справді було холодно. Навіть плащ і тепла кофта не захищали від поривів вітру. Мені на мить здалося, що зима настала. 
Дарел узяв мене за руку і ми пішли. Щоправда, куди йшли, у темряві я не особливо бачила. Ще цей вітер. 
Загалом опустила голову і дивилася тільки під ноги, стискаючи руку Дарела. 
Не знаю скільки ми пройшли коли почало світати. І всю дорогу ми мовчали. Я, звичайно, не з тріскоток, але й мовчати так довго не вмію. Ось і заговорила: 
— Дареле, скільки ми пройшли? 
— Не так багато, як ти гадаєш. Втомилася? 
— Не те щоб втомилася, просто в одне місце хочеться. - а хотілося мені хвилин п'ятнадцять. 
— Хвилин через десять селище буде, там є заїжджий двір. Дотерпиш? 
— Думаю так. 
Прискоривши крок, Дарел потягнув мене до селища. 
Коли підійшли до заїжджого двору з вивіскою "Веселий гусак", я підстрибнула від радості. Дарел показав убік дверей, і я рвонула до них. 
Зробивши свою справу, облегшено зітхнула. Тепер я розумію вираз "Полегшити душу". І справді, на душі полегшало. І не тільки. 
Коли я вийшла надвір, Дарел стояв біля двоколки. Він найняв візника і чекав на мене. 
— А чому ми одразу пішки пішли? - запитала я коли ми від'їхали. 
— Наші коні породисті, і такими дорогами не привичні ходити. 
— А портал? Адже ти міг відкрити портал, і ми скоротили б час! 
— Портали заблоковані. Єдине місце, де їх можна відкрити, територія навколо нашого замку. 
— А чому вони заблоковані? 
— Колись давно дракони нападали на інші світи. Грабували, вбивали, крали дів. Коли на чолі нашого клану став мій дід, імператор Альтакри запропонував пакт про ненапад. Вони навчалися разом у Академії. Були друзями. Дід погодився, і вмовив голів інших кланів. За це вони отримали право брати участь у державній раді. 
— Напади припинилися? 
— Так. Хоч невдоволених і було багато, дід зумів переконати всіх, що так буде менше втрат. Адже мисливців на драконів теж було багато. І з набігів не всі поверталися. 
— Цікава виявляється у вас історія. 
Дарел посміхнувся. 
— А ти допитлива! Якщо направиш свій інтерес у навчання, багато чого досягнеш. 
— Я не просто допитлива, а ще й цілеспрямована. 
— Це добре. 
Так за розмовою я не помічала, куди ми їдемо, і як далеко вже заїхали. Тільки коли двоколка зупинилася, і візник повідомив, що ми приїхали, побачила навколо нас, самі луки. 
Ми вибралися з двоколки і пішли через луки. 
— Ну, що адептка? Чи готові до тренування? 
Я запитливо підняла брову. 
— Сьогодні в Академії навчальний день. Чи ви думали профілонити? 
Я зупинилася, відчувши, як відкрився рот. 
— Адептко Громова ви, що язика проковтнули? 
— Я… Я… Дарел е, що діється?

— Як сказав Ректор, тепер ти навчатимешся ще й на моєму факультеті. А оскільки бойовик має бути витривалим у першу чергу, з сьогоднішнього дня, ти починаєш тренуватися. 
— І як мені звертатися до вас? 
— Ну, ми ж не в Академії! 
Я зітхнула. 
— Але тренування не скасовується. 
Добив. Ось слово честі, добив. 
— Наздоганяй! — почула я від дракона.

— Чорти кудлаті! — вилаялася я, згадавши бабусю. Вона цією лайкою алкашів з лави під її парканом, проганяла. 
А що я? Я нічого! Побігла, загалом. Не дай бог відстану, загублюся ще, і викраде мене якийсь зголоднілий дракон. 
Не знаю як далеко ми забігли, але бігли години дві не менше. Та так бадьоренько, що коня на ходу можна зупинити. Зуб даю. 
— Досить! - почула я, але не встигла загальмувати, і врізалася в груди Дарела, збивши його з ніг. Сама впала зверху. — Демони безодні, Олівія! 
Наші очі зустрілися. Серце прискорено забилося в грудях. Дихати стало важко. Здавалося, я навіть не моргала. 
Я навіть не зрозуміла, коли наші губи злилися в поцілунку. У пристрасному, спраглому, взаємному поцілунку. 
Ми покотилися травою. Зупинившись, Дарел відірвався від моїх губ підводячись. 
— Вибач! - він скотився з мене і встав. 
Я сіла. 
— Це ти мене вибач! 
Дракон подав мені руку, допомагаючи підвестися. Підвелася. Обтрусилася.

— Біля тих дерев, зробимо привал. - вказав на два єдині дерева, кілометрів за два від нас, Дарел. 
Я кивнула, і побрела за драконом. Він ішов попереду. Широкоплечий, м'язистий. Коротко підстрижене волосся майоріло на вітрі. 
Мене як громом вдарило. Настільки несподівано прийшло усвідомлення. 
— Це ти ... ти ... 
Дарел обернувся, і не нерозуміючи нічого, подивився на мене. 
— Твої сни я бачила! - сказала майже чутно. 
— Олівія ... 
— Мовчи. - перебила його я. — Ось чому ти розлютився, коли я розповіла про свої сни! 
— Олівія, ти мариш! 
— Невже? - я швидко підійшла і розірвала сорочку в нього на грудях, ліворуч був довгий шрам. — А як ти це поясниш? 
— Олівія! 
— Я тобі довірилася, а ти… Ти… — я штовхнула його в груди. 
— Олівія!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше