—10—

Дарел нахилився і поцілував мене. То був не пристрасний поцілунок. Лише ніжний швидкоплинний дотик губ. Але в мене затремтіли коліна. 
Не знаю, які почуття відбилися на моєму обличчі, бо він запитав: 
— Тобі погано? 
— Не знаю. У мене таке почуття... Це зв'язок? 
— Що ти відчуваєш? — у його погляді читалося занепокоєння. 
— Колінки тремтять. А в грудях наче птах б'є крилами. 
— Тебе це лякає? 
— Тільки коли коліна тремтять. Боюся впасти. 
— Не бійся, я тебе зловлю. 
І знову ніжний поцілунок. Але коли він хотів відсторонитись, я обняла його за шию, і притягла ближче, не дозволяючи перервати поцілунок. 
Дарел обійняв мене за талію і притиснув до себе. У цей момент, я відчула, непереборну пристрасть, всепоглинаюче бажання. І усвідомлення, що ці почуття не є моїми. Я трохи відсторонилася. Зазирнула у його очі. Погляд був затуманений. 
— Дарел е? 
Почуття стихли. 
—Вибач. Це зв'язок. Він робить дракона одержимим. 
— І так буде завжди? 
— Ні. Одержимість проходить, або принаймні вщухає, після першого злиття. 
— Тобто почуття стануть не такими гострими, якщо ми з тобою переспимо? 
—Так. 
— Ого! 
— Угу. А до того моменту, одержимість лише посилюватиметься. Чим міцніший зв'язок, тим сильніша одержимість. 
— Це страшно. 
— А ще дуже болісно. 
— Але я поки що не готова… Ну цей… 
— Олівія, я тебе ні до чого не примушую. Просто хочу, щоб ти знала. І як я вже сказав уві сні… 
— Ти хочеш, щоб я сама захотіла бути твоєю! - продовжила я за нього. 
— Так.

Дарел глянув у небо. 
— Ми згаяли багато часу. До заходу сонця не встигнемо дістатися до гори. 
— Що будемо робити? 
Дарел подивився на мене, потім у небо, і знову на мене. 
— Тільки ти не лякайся! 
І не давши мені відповісти, відвернувся і швидко роздягся до гола. Закинув речі в простору кишеню і, розправивши плечі, обернувся. 
А я як стояла, захоплено розглядаючи його наготу, так і лишилася стояти. Тільки ще рота відкрила здивовано. 
Переді мною стояв чорний дракон, удвічі більше, ніж коли Даг обернувся. І на відміну від Дага, на пів його грудей красувався шрам. 
— Ти боїшся мене! - прогримів дракон, височіючи п'ятиповерховим будинком, наді мною. 
— Ні. - замотала я головою. — Просто ти такий великий. Набагато більший за Дага. 
Мені здалося, чи дракон посміхнувся? 
— Я на двісті п'ятдесят шість років, старший за брата. Розмір залежить від віку. - він опустив голову, майже торкаючись землі. — Залазь. Нам треба летіти. 
І я залізла. Помістилася десь між шиєю та спиною, між крилами. Обхопила шию, як змогла. І ми полетіли.

До гори Мордерон ми прилетіли, коли сонце вже зайшло, але ще було видно. Приземлилися біля невеликої печери. Дракон обернувся. 
— Не повертайся, я одягнуся. - почула за спиною голос Дарела. 
Діставши речі із просторової кишені, чоловік швидко одягнувся. Обійнявши мене за плечі, повів до печери. 
Тут уже було готове місце для багаття, а в дальньому кутку печери лежали дрова. Очевидно, тут часто бувають мандрівники, накшьалт нас. 
— Мандрівники часто тут влаштовують ночівлю. Це найбезпечніше місце у цих місцях. - підтвердив мої здогади Дарел. 
Він дістав кошик із продуктами, простягнув мені. 
— Ти поки що приготуй нашу вечерю, а я розведу багаття. - скомандував чоловік. 
Я так і зробила. Дістала продукти із кошика, налила чай. Дарел тим часом, уже запалював дрова магічним вогником. Я сиділа та спостерігала за ним. 
Що буде, коли ми повернемося до Академії? Як він поводитиметься та відноситиметься до мене? Як поводитимусь я? Що, якщо це зв'язок, тягне мене до нього? Може, він і не подобається мені зовсім? А всі почуття, які я відчуваю поруч із ним, навіяні? Або й не мої зовсім? 
Хоча ні! Він мені однозначно подобається. А з усім іншим розбиратимемося потім. Як казала Скарлет: я подумаю про це завтра. Зараз треба жити цим моментом, а не забивати собі голову, питаннями на кшталт "що потім?". 
Повечерявши, Дарел спочатку розповів, а потім і показав, як треба відкривати просторову кишеню. 
Вийшло у мене не відразу, а приблизно разу із шостого. Від радості хотілося плескати в долоні. Стрималася. Адже я не маленька дівчинка. 
— А що можна зберігати у просторовій кишені? - запитала я. 
— Та все, що завгодно. А головне, в ньому можна сховати зброю, і в потрібний момент дістати звідти. 
— А хтось інший може його відкрити? 
— Ні. Це виключно твоя кишеня. Як я вже тобі розповідав, вона створюється з твоєї енергії, і скористатися нею можеш, тільки ти. 
— Круто! - вигукнула я, вже уявляючи, що ховатиму в своїй кишені. — А, людину, в неї можна засунути? 
Дарел підняв брову і тихо засміявся. 
— Ти перша, хто додумався до такого. 
— Ну, то цей… Я ж, тямуща дівчинка. 
— Дуже! - засміявся Декан Бойовиків. 
Заснула я, скрутившись калачиком на плащі Дарела. А от прокинулася... Мене обгортало, щось тепле, велике, що здіймалося... 
Здіймається! 
Дідько! Де я? Що мене оточує? 
Напружилася. 
— Прокинулася? - луною пролунав гучний голос дракона. 
Дракон підняв одне крило, пропускаючи світанок, на моє ув'язнення. 
— Чому ти…? - подивилася на його морду. 
— Ти тремтіла від холоду. Я міг зігріти тебе, тільки обернувшись. 
Ми швидко поснідали, і Дарел сказав, що ми не полетимо на гору, а підніматимемося так. Що для мене це буде гарним тренуванням. 
Кілька разів мало не зірвалася, але мотузка обв'язана навколо моєї талії, яку прив'язав до себе іншим кінцем Дарел, міцно мене тримала. Після цього чула: "Будь уважною, і поспішай", або "Олівія, ти, що заснула там?". 
Було прикро. Я між іншим, скелелазінням раніше не займалася. І страшно було. Я не те щоб боялася висоти, але й так високо я ніколи не піднімалася. Мій максимум, дванадцятий поверх. А тут цілий хмарочос. 
Коли ми дісталися виступу, на якому влаштували привал, сонце вже було високо, але до полудня ще кілька годин. 
— Ти як? В порядку? - запитав мій особистий кошмарний тренер. 
Чому кошмарний? Та все тому, що не можна ось так, без підготовки, тендітну та ніжну дівчину, тобто мене, змушувати по горах лазити. 
Тому я лише заперечливо закрутила головою, і впала на розстелений плащ. 
Від втоми нічого не хотілося, навіть говорити. Мабуть, Декан бойовиків це зрозумів, бо мовчки простяг мені води. Потім так само мовчки ліг поруч зі мною. 
Пролежали ми так хвилин двадцять. Мовчки.