—14—

— Боюся, що коли тебе в цьому, хтось побачить, крім мене, то я… — він зам'явся.
— Ти вб'єш? Усіх? - продовжила за нього.
— Так. — дракон зніяковів.
Я підвелася навшпиньки, і перед тим як поцілувати, прошепотіла в самі губи:
— Обіцяю, що окрім тебе в цьому мене ніхто не побачить. Хоча у такому у нас ходять усі. Ти мій купальник ще не бачив.
Після поцілунку, очі дракона змінили колір, і він похапцем покинув мою кімнату, збивши крісло. Через кілька хвилин, я почула як різануло повітря за вікном, помахом драконячих крил.
Я не маленька, і чудово розумію, чим викликана ця поведінка.
Я лягла на ліжко, і закинувши руки за голову, замислилась. Задумалася про те, що я все-таки відчуваю, до цього чудового чоловіка. Так, він мені подобається однозначно. Але чи я його кохаю? Ну і… так! Так, сни теж свою роль відіграли! Але сни — не привід, лише доповнення! Маленьке та… Чорт! Знову брешу. Причому найближчій людині — самій собі. А це зовсім неправильно та навіть небезпечно.
А ще поведінка Дарела за минулі тижні. На тренуваннях, він відверто з мене знущався, потім відсторонив від своїх занять, і більш того, став мене уникати, як прокаженку якусь. А подібне тільки остання ідіотка може пробачити. Але після сьогоднішньої ночі, я не маю права й надалі займатися самообманом, тож час зізнатися. Він мені не просто подобається, він мені дорогий. І набагато більше, ніж мені того хотілося б.
А ще я думала про Арлін. Чому вона так цікавиться нашими стосунками з Дарелом? І про секс розмову завела. Що їй із того? І чому вона так наполягала, щоб я не відкладала із цим? Яку гру вона веде? Запитань більше, ніж відповідей. А точніше, відповідей поки що взагалі немає.
Увечері перед вечерею в мою кімнату зазирнула Луза. Її послала Арлін, допомогти мені одягнутися. Я одягла сукню, взула туфлі, а Луза уклала моє волосся в хитромудру зачіску, залишивши на скронях по пасмі, які закрутила за допомогою магії.
Я подивилася на себе у дзеркало. Дівчина у темно-синій сукні, з кулоном на шиї у вигляді дракона, була мені не знайома. Я розуміла, що то я, але очі не вірили.
Пролунав стукіт у двері, увійшла Арлін, і простягла мені невелику оксамитову коробочку. Помітивши мій здивований погляд, вирішила не терзати мою цікавість.
— Шикарно виглядаєш. Це Даг тобі передав.
Я відкрила коробочку, в ній було щось схоже на шпильку, у вигляді діадеми, що переливається синім камінням. Луза підхопила це щось, і причепила мені на маківці, защебетала:
— Ідеально підходить до сукні, міс.
— Так, Луза, ти маєш рацію, ідеальне поєднання. - підтримала її Арлін.
Я підозріло зиркнула на німфу.
— Даг знав якого кольору буде сукня?
— Минулого тижня, коли Дарел проговорився, що в тебе незабаром день народження, ми з Дагом разом обирали прикрасу.
— А сукня?
— Ні, сукню я замовила у своєї кравчині, він про неї не знає.
Я полегшено зітхнула. А що? Я хоч трохи, але вже знаю Дарела, і можу з упевненістю сказати, що він не зрадіє, дізнавшись, що сукню вибирав Даг. Але назріло інше питання. Його я й озвучила.
— А як ти дізналася мій розмір?
— Так, у Німф око влучне, от я й помітила, коли ти минулого разу у нас була, що у вас із Лузою, постаті однакові.
— Ой, міс Олівія, якби ви знали, як мене намучила ця кравчиня! Усі боки мені обколола голками. Красу вона бачте творила!
Я посміхнулася, щиро співчуваючи дівчині.
Пролунав стукіт у двері, і не чекаючи відповіді, зайшов Дарел.
— Арлін, там батько… тебе… кличе… — він виразно підвис побачивши мене.
— Ви також не затримуйтесь. - сказала вона, випихаючи служницю за двері.
А ми з Дарелом ще кілька хвилин мовчали, потім він сам порушив тишу.
— Ти надзвичайно гарно виглядаєш!
— Дякую. Ти, до речі, теж.
Чоловік був одягнений у темно-сині прямі штани, і світло-синю шовкову сорочку. Виглядав неймовірно свіжо. Мабуть, політ приніс такий ефект!

Хвилин за десять, ми спустилися на перший поверх, і пройшли до вітальні. І яким було моє здивування, коли тут я побачила моїх друзів. Даг стояв біля каміна, і розмовляв із батьком та Семом. А Лусія, Присцилла та Ліді, обступили Арлін, і про щось її розпитували. І всі такі охайні. Красиві.
Потім всі повернулися до нас, і поспішили мене обіймати та вітати.

— Наші подарунки у твоїй кімнаті. Крош з гідністю їх прийняв. - оголосила Лусія.
Потім була вечеря, потім ми знову перебралися у вітальню, і танцювали під звуки невідомо звідки лунаючої музики. Спочатку на танець мене запросив лорд Димитрій, потім Сем, потім після трьох поспіль танців із Дарелом, до нас підійшов Даг.
— Брате, ти не будеш проти, якщо я запрошу Олівію на танець?
Дарел відступив убік, але в очах майнув якийсь смуток.
— Я так розумію, чи ти вибрала Дарела? А як же тепер наше ранкове чаювання?
— Думаю, що поки що йому про це знати не треба. Я не збираюся відмовлятися від "нашого ранкового чаювання", поки! - я мило йому посміхнулася. — І думаю, що наше перемир'я, вже час оголосити, на весь СВІТ!
— Цілком з тобою згоден. Інакше, боюся, брат мене сам приб'є!
Ми обоє засміялися, і наш танець перебив Дарел. Мабуть, наша невинна розмова йому не сподобалася.
Після танців я валилася з ніг і зітхнула з полегшенням, коли всі розсілися, хто на дивани, хто у крісла. А Димитрій з Дагом розлили вино і щось схоже на віскі, в келихи. Загалом, до того моменту, коли я дісталася кімнати, я була вже далеко не в тверезому стані.
Дарел увійшов до кімнати, коли я намагалася розстебнути сукню.
— Тобі допомогти?
— Будь такий люб'язний! А, то ці ґудзички, ну ніяк не піддаються.
Без стиснінь, я спустила сукню до самих щіколоток, а потім просто переступила через неї. Не знаю, звідки взялася ця сміливість, чи безсоромність! Може у всьому виною алкоголь? Залишившись в однвй білизні, я підійшла до Дарела, обнявши його за шию, потяглася і поцілувала. Він відповів, пристрасно, гаряче, і сильніше притиснув до себе. Його запах п'янив, а пружне, накачане тіло, манило. Але в якусь мить, коли я вже готова була перейти межу, Дарел відсторонився.
— Зараз, тобі краще лягти спати.
— Дареле… — спробувала зловити його губи.
— Я серйозно, Олівія! Лягай спати!
— Ти мене не хочеш? - щиро здивувалася.
— Хочу! І ти навіть не уявляєш, на скільки! Але так неправильно. Ти п'яна.
І, розвернувшись, пішов. Залишившись одна, я ще якийсь час стояла посеред кімнати, де він мене й залишив. Стояла і дивувалася. Адже ще минулої ночі, він… Чи це мені здалося? Та ні, не здалося. Я точно була впевнена, що не зупини я його, він не обмежився б лише дотиками до моїх грудей. А зараз? Чому він зупинився? Чому пішов? Може я й справді, надто п'яна? І вже завтра вранці, дякуватиму йому, за те, що він не скористався ситуацією? Можливо. Все, треба взяти себе в руки, і не думати - аби що ніби!
З цією думкою, я й залізла під ковдру. Навіть не зволивши одягти піжаму. І одразу заснула.