—18—

Діставшись до ліжка, впала і одразу заснула. А прокинулася від того, що мене хтось цілує, то в лоба, то в щоку, то в губи. Розплющила очі, темно. То скільки я проспала?
— Вибач, я тебе розбудив! - ох це Дарел.
— А котра година?
— Дев'ята. А що?
— Блін, я вечерю проспала.
— Я знаю. Але ти так солодко спала. Я не хотів тебе будити.
— І як давно ти тут?
— Так, з вечері й сиджу.
— Ти, що через мене лишився голодним?
— Ні. Я просто чекав, коли ти прокинешся, і ми повечеряємо разом.
— Але ж у їдальню ми точно вже запізнилися!
— Ти забула, хто я? — я здивовано подивилася на нього. — У мене в кімнаті, накритий стіл, і вечеря чекає на нас.
— О!
— Вставай.
Дарел допоміг мені встати, я пішла прийняла душ, і переодяглася в сірі спортивні штани та боксерку. Потім Дарел відкрив портал, і за мить ми були у його апартаментах. Ми підійшли до столу, і він допоміг мені сісти. На столі горіли свічки, стояла пляшка з вином і два келихи. Різноманітності страв я здивувалася: смажені перепілки, запечена свиняча вирізка, устриці, омари, купа овочів та фруктів, а головне, полуниця із вершками.
Поки я пускала слинки, переді мною з'явився розкішний букет рожевих троянд. Я взяла їх і вдихнула солодкий запах. Який аромат божественний!
Дарел налив вино і простяг мені келих.
— Шампанське? - вловила я знайомий запах. — Звідки?
— З Землі. Ді Карт мені цілу коробку приніс, з останнього відрядження.
— Ееєєе! А коли це?
— Коли тебе привів.
— Але ж він не мав нічого з собою!
— Просторова кишеня!
— А! Зрозуміло! А що це все означає? - кивнула на стіл.
Дарел став переді мною на коліно.
— Олівія Громова, ти будеш моєю нареченою?
— Еееее?!?!?!?!?!?!?!?
— Лів, я знаю, що ти можеш подумати, що це все через зв'язок...
— А хіба ні?
— Ні. Ти мені сподобалася ще тоді, в нашу першу зустріч. Дуже сподобалася. Зв'язку тоді ще не було. І снилася ти мені тоді тільки тому, що я думав про тебе.
— Але ж ти сказав, що відчув зв'язок саме в нашу першу зустріч?
— Як тобі пояснити? Я тоді подумав, що це ознака зв'язку, що виник, але я помилився. Зв'язок з'явився після першого поцілунку.
— Тоді що це було?
— Лів, у Драконів бувають справжні пари. Дуже рідко, але вони є. Саме поклик істинної пари я відчув, тепер я це точно знаю. Тому що зв'язок дозволяє відчувати пару, а коли це справжня пара, то хочеться її оберігати, постійно торкатися і ніколи не відпускати. Першою моєю думкою було в той момент, коли я тебе побачив, що ти моя, треба схопити та сховати від усього світу.
— Але ти цілих два місяці, мене ігнорував.
— Ти сказала, що не будеш нічиєю іграшкою, і я хотів, щоб ти сама зробила вибір.
— Вибір, між тобою та Дагом?
— Так. Але коли ти увірвалася в мій сон, обійшовши блокування, а потім...
— Я мало не згоріла... і ти мене врятував!
— Так. Але коли ти попросила залишитись, у моїй душі знову спалахнула іскра надії. І я більше не можу чекати, мені потрібно знати відповідь. - він узяв мене за руку. — Лів, я ніколи не любив, і я не знаю, що це за почуття. Але я не можу не думати про тебе. Мені просто необхідно бути з тобою поряд і торкатися тебе, цілувати тебе, обіймати. Коли я тебе не бачу, я божеволію.
— Ну, як на мене, то ти саме в коханні, зараз і зізнаєшся! І до того ж, ти ще вдома, сказав що любиш мене. Чи тоді ти збрехав?
Дарел приголомшено на мене подивився. Мені навіть здалося, що він і справді нічого не знає про кохання.

— Тоді це були слова. Я сказав те, що ти хотіла почути. А хіба зараз я освідчився тобі в коханні?
— Так. - він залпом випив вміст келиха. — І як на мене, це було чудове освідчення! — я поставила келих на стіл і обійнявши чоловіка, що так само стояв на колінах, поцілувала його. — Все ж таки чоловіки у всіх світах однакові. Ви закохуєтесь, але не можете зрозуміти, що з вами відбувається, і шукайте логічне пояснення своїм почуттям, а воно лежить на поверхні. Потрібно лише прислухатися до себе та серця.
— Ти дивовижна дівчина! - прошепотів він мені в самісінькі губи. — Але ж ти так і не відповіла мені!
— М-м-м?
— Лів, ти будеш моєю нареченою?
— Дареле, я…. - я відвела погляд убік.
— Виходить, ти мені відмовляєш! - він підвівся і збирався відійти, я схопила його за руку.
— Дареле, я ще не готова до заміжжя. Вибач!
— Але я поки що не пропонував цього.
— А як же…?
— Лів, я запропонував стати моєю нареченою, а не дружиною.
— Тобто, ти не хочеш зі мною одружитися?
— Хочу. Ще, як хочу. Але я чудово тебе розумію. Ми погано знаємо одне одного, і ти ще не закінчила Академію. А я хочу, щоб моя дружина мене не дорікала, що я не дав їй довчитися. Я просто хочу більше часу проводити поряд з тобою на законних підставах. Та й ти зможеш користуватися привілеями моєї нареченої.
— Привілеями?
— Ну, як наречену спадкоємця драконів, тебе ніхто не посміє образити, з іспитами я зможу допомогти, та й багато чого ще. І звичайно, ось такі вечері, щодня. А ще статус моєї нареченої дає тобі родовий захист, що зараз дуже навіть необхідний.
— Ну, якщо ось такі вечері, то я згодна. Особливо якщо постійно буде полуниця. - пожартувала я.
— Для тебе все, що забажаєш!
— Тоді, я хочу нарешті повечеряти. Я вмираю з голоду.
— Так звичайно. СТОП. Ти сказала, згодна?
— Так, Дареле, я згодна, якщо ти не поспішатимеш… ну… цей…. - я зніяковіла.
— Я ж обіцяв. І для мене це не є головним. Якщо ти сама звичайно не наполягатимеш.
Він нахилився і поцілував мене. А я збентежилася.
— Ну, коли ти згодна, тоді… — він дістав з кишені штанів, каблучку з драконом, і одягнув мені на палець. — Тепер ти зможеш телепортуватися до моєї та своєї кімнати, коли забажаєш. Тобі тільки варто провернути каблучкучку. Це сімейна каблучка, вона захищатиме тебе.
— Ну, з захистом зрозуміло. А куди ще я зможу телепортуватися?
— Більше нікуди, але з будь-якого місця.
— Ну, хоч не доведеться до тебе на двадцятий поверх підніматися пішки.
Він засміявся і знову поцілував мене.
Дарел сів навпроти мене, і ми взялися за їжу. Дивно, але перепели були ще гарячі. Заклинання збереження? Потім я з'їла цілого омара і одну устрицю. Гидота рідкісна, ці устриці. Не розумію, як можна любити ці соплі. Фу ... Але решта була, просто пальчики оближеш.
До того моменту, коли я дісталася полуниці, думала лопну від переїдання. Але хіба можна відмовити собі у такому задоволенні, як полуниця? От і я думаю, що ні! Я з дитинства її обожнюю. Тато навіть іноді жартував, що я колись, сама перетворюся на полуницю. А мама хвилювалася, щоб у мене не з'явилася алергія. Як давно це було!
Весь час, поки ми їли, ми розповідали один одному про себе, про своє дитинство, про уподобання. Виявилося, що Дарел, не дуже любить звертатися в дракона. А все через те, що коли йому виповнилося вісімнадцять, і він вперше звернувся, то з переляку спалив село, недалеко від їхнього замку, і хоч він знав, що його чекає, для нього це було несподіванкою. Батько його сильно лаяв і покарав за це. І якщо те, що батько посварив, він міг стерпіти, то покарання, для нього було подібно до ув'язнення в темну печеру. Батько змусив його без магії відремонтувати всі спалені ним будинки.
Потім він розповів про матір, яка померла від невідомої недуги, коли йому було тридцять. Він дуже любив матір, як і Димитрій.
Я ж, у свою чергу, розповіла про батька. Як він загинув, які стосунки ми мали. І хоч мені було боляче про нього говорити, і сльози норовили перетвориться на ріки, Дарел стискав мою руку підбадьорюючи, і гіркота втрати відступала.