—19—

Не довго думаючи я охопила його за талію, і зісмикнула артефакт з шиї розриваючи ланцюжок, кинула на підлогу біля наших ніг. Ми провалилися у портал.
Дарсі матеріалізувалась у підготовленій палаті разом із нами.
— Покладемо його на ліжко і актовуємо артефакт, - скомандувала вона, підхоплюючи дракона з іншого боку. Тяжкий зараза!
Взялися разом за пісочний годинник і перевернули його. У той же момент Дарел нерухомо застиг, а настінний годинник зупинився.
— Візьми ножиці і зріж з нього сорочку та штани, а я поки що приготую розчин для обробки ран.
Я виконувала все, що говорила Док, і хоч мене й замутило, коли побачила чорну рану на боці у Дарела, швидко впоралася з емоціями.
— Його поранили Пустельним Клинком. Це один із проклятих артефактів, і вважалося, що він давно втрачений. - пояснила цілитель, коли рана була оброблена. — Я трохи підлатала його магією, але цього замало для зцілення. Йому потрібно обернутися на дракона для регенерації, але боюся його резерв майже порожній.
— І що нам тепер робити? - я розуміла серйозність ситуації.
— Нам нічого. Але ти, як його наречена, можеш поділитися з ним енергією та силою.
— Як це зробити?
— Найшвидший і найнадійніший спосіб для заповнення резерву — це повне злиття з парою.
— Е-е-е! А іншого способу нема?
— Є. Пояс Мурії, богині життя. Але він зараз перебуває на іншому континенті, у північних землях. Це два тижні шляху туди та назад. У Дарела немає стільки часу. Максимум два дні.
У цей момент несподівано голосно пролунали цокання годинника і нервове дихання Дарела.
— Лів? - він спробував підвестися.
— Тобі не можна зараз підніматися. Ось випий, - Док простягла драконові зілля. — Тобі треба поспати, я повернуся за кілька годин і перевірю твою рану.
Більше не сказавши ні слова, Дарсі всунула мені в руку пісочний годинник і вийшла з палати.
— Дареле, — я кинулася до ліжка і поцілувала нареченого. Наречений! Як звучить. — Я так хвилювалася. Від тебе не було звісток, і ми мало не збожеволіли.
— Маленька, все добре. Тепер точно все гаразд.
— Ні не добре. Тебе поранили Пустельним Клинком, і якщо ти найближчим часом не обернешся, то можеш померти.
— Олівіє, все добре. Я одужаю. Чи ти сумніваєшся у мені?
Я кивнула головою, показуючи, що не маю сумніву. Я розуміла, що він хоче мене заспокоїти, але так само усвідомлювала, що мені доведеться переступити через свої принципи. Тільки повне злиття з парою надасть можливість дракону розкрити крила. І що залишиться від принципів і гордості, якщо я й далі берегтиму себе до весілля, і чоловік якого я люблю помре?
Ох, Дареле! Коли ж ти встиг проникнути так глибоко мені в душу і вкоренитися в серці?
Повітря затріщало і в палаті відкрився портал, з якого з'явився Артон.
— Як же ти нас налякав друже! — він зробив крок до ліжка дракона.
— Хіба вперше? — пожартував Дарел у відповідь і посміхнувся, але усмішка вийшла якась крива.
— Мені нейметься дізнатися подробиці, але думаю тобі поки що варто відпочити.
— Ніколи відпочивати Артон. Найманця справді найняла Сканія, але не для того, щоб убити Дарсі. Він повинен був вкрасти у Гідеона печатку роду, без якої не зможе визнати Дарсі спадкоємицею. Але мені вдалося дізнатися, що саме найманець із цієї асоціації був найнятий для вбивства. Його називають "Павук". Я майже до нього дістався, але не сподівався, що в нього виявиться Пустельний Клинок. Мені довелося терміново йти у підпростір. Боюся, що замах на Дарсі залишається в силі.
— І в нас знову жодних зачіпок. - зітхнув ректор.
— Якщо це не Сканія, то кому знадобилося позбавлятися від Док?

— Мене обговорюєте? - усміхнулася цілителька, заходячи до палати.
— Дарсі, це не Сканія. Але ми, як і раніше, не знаємо, хто замовив твоє вбивство, - обернувся до неї ректор і обійняв.
— Я ж казала, що Сканія не могла так зробити.
— Тоді хто? Кому ти так заважаєш? - не витрималася я.
— Не маю жодного уявлення.
— Ти так спокійно говориш про це, — здивувалася я.
— До того, як я влаштувалася в Академію, на мене часто нападали, але родовий амулет батька завжди мене захищав. Не думаю, що на цей раз артефакт дасть збій.
— Дарсі, я бачила твою смерть. - вигукнула я їй. — Не думаю, що цього разу все так просто.
— Олівія права, Док. - втрутився Дарел, беручи мене за руку. — Цей найманець має заборонені артефакти. Не здивуюся, якщо він має такий, який зможе обійти родовий захист.
— Дарсі, я не можу так ризикувати та сподіватися на твій артефакт. Ти ж знаєш, як ти мені дорога.
— Знаю, тому й не відмовляю влаштувати пастку в моєму кабінеті. Хоча все одно вважаю, що мені нічого не загрожує. А тепер, ми з тобою підемо до мене і не заважатимемо хворому та його нареченій, — вона лукаво мені підморгнула.
Коли вони пішли, Дарел притягнув мене до себе, змушуючи лягти поряд.
— Побудь зі мною. Я так скучив….
— Я теж сумувала, і переживала. - він не дав домовити, поцілував. Як оригінально чоловіки затикають нам, жінкам, рота.
Док відпустила Дарела з цілительського крила, наступного вечора. Він уже почував себе набагато краще, хоч і не міг вилікуватись до кінця. Я зрозуміла, що зволікати не можна. Завтра 9 вересня, а значить до заходу сонця дракон повинен бути в повній бойовій готовності.
Поки Дарел відмокав у ванній, я вирушила до своєї кімнати. Треба привести себе до ладу. А то за ці вісім днів запустила себе.
Насамперед дипіляція... Блін, віддала крем Лусії, для відновлення складу. Вона так надихнулася чудо-кремом, що випросила його для дослідів. Пообіцяла, що коли зварить мазь із таким ефектом, то славу розділить зі мною.
Полізла в несесер за одноразовим станком. Останній… От гепруха! На такі жертви я не готова.
Прочитала заклинання збереження властивостей. І вуаля! У мене вже не одноразовий станок, а бритва вічного використання.
Прийняла душ, поголила всі стратегічно важливі місця, одягла білизну, подаровану мамою на день народження, нафарбувала губи рожевим блиском і повернула кільце.
— Ееєєе! — тільки й сказав Дарел, оглядаючи мене в такому вигляді. 
Тааак, у нас мужики слинки пускають від такого видовища, а цей очі витріщив і язика проковтнув. Треба брати ініціативу до своїх рук.
Підійшла і пригорнулася до дракона.
— Набридло чекати. І обіцяю, що не шкодуватиму і не дорікатиму тобі.
— Але, Олівія ...
— Жодних, але, - перебила я. — Дареле, нам обом це потрібно, ми давно цього хочемо, але розум завжди брав гору над почуттями і ми зупинялися. Досить бігати від неминучого.
— Лів… - тільки й сказав мій дракон, притягнув до себе ще дужче, вп'явся в губи.
А потім все довкола перестало мати значення, світ зник, і залишилися тільки ми вдвох. Біль з'явився і зник, немов у тумані, я майже його не відчула. А потім поцілунки, поцілунки, і найвища точка насолоди.
Прокинувшись вранці, зрозуміла, що в ліжку я одна. Стало прикро. Але ще прикро було, коли зрозуміла, що Дарела взагалі немає в кімнаті.
Одягнула сорочку дракона і сіла на диван, підібгавши під себе ноги.
— Думав, що встигну, але ти вже прокинулася, - вийшов Дарел із порталу з букетом червоних троянд у руках. Виглядав дракон цілком здоровим та повним сил.
— Я думала, ти втік…
— Навіть якби схотів, не зміг би, - він сів поруч і притягнув мене до себе для поцілунку. — При першому злитті з парою, дракон стає не керуючим. Мені довелося терміново залишити територію академії, щоб він не зруйнував її.
— Ти обертався? Вийшло? — я одразу забула, що ображалася на нього.
— Вийшло. Я ледве встиг відкрити портал, в останній момент перед зверненням. Ти врятувала нас Лів…
— А хіба я могла зробити інакше? Хіба ти не зробив би так само для мене?
— Ти моє життя, Лів. Я заради тебе, готовий померти.