Недофея: Остання іскра.

—20—

Увечорі, на заході сонця, в кабінеті Док, найманця чекала пастка. Мене, як і Дарсі, ректор і Дарел закрили в ректорському кабінеті, щоб ми не втрутилися в затримання злочинця. Замість Дарсі була створена якісна ілюзія, зав'язана на її крові.
Хвилини тяглися наче гумові, і здавалося, що наші чоловіки пішли не пів години тому, а кілька годин. Дарсі міряла кроками кабінет, а я сиділа на дивані і стискала в кулаках мантію.
Минуло ще хвилин десять, і Док не витримала першою:
— Ні, ну що так довго? Ще й замкнули нас тут. А якщо з ними, що небудь станеться? Я ж усіх лікарів випроводила додому.
— Дарсі, все буде добре. Не нагнітай.
Пролунало клацання замку, і двері відчинилися. До кабінету увійшли наші чоловіки. Похмурі.
— Ну що? - випередила я Дарсі і підскочила з дивана.
— Найманець мертвий. - коротко відповів Дарел.
— Цей демон прірви, зрозумівши, що потрапив у пастку, перерізав собі горлянку мечем. - вилаявся Артон.
Дарсі ахнула і опустилася в крісло.
— І ми повернулися до того, з чого почали. Ми й надалі залишаємось у невідомості про замовника та його мотиви. - Дарел налив алкоголь ректора, що стояв на столі, у дві склянки і один простяг Артону.
— Дарсі, ти сьогодні перебираєшся до мене в кімнату, і приймеш захист мого роду. І без суперечок, - зупинив він Док, що відкрила рота для заперечень. — Я два роки прошу стати моєю дружиною, а зрештою ми так і залишаємося коханцями. Вже давно настав час перевести наші відносини на новий рівень.
— Ти ж знаєш, чому я відмовлялася. Поки батько не оголосить мене спадкоємицею, твоя сім'я не прийме мене. - обурилася Док.
— Та мені начхати на сім'ю. Ти моя пара, і цього достатньо.
Дарел узяв мене за руку і потяг до виходу.
— Нехай з'ясовують стосунки без нас.
Час минав, але жодних зачіпок за замовником не було. Дарсі перебралася до апартаментів ректора, і тепер красувалася з його родовою каблучкою на пальці.
У нас із Дарелом теж все було чудово. Він мучив адептів на бойовці (і мене разом з ними), я поєднувала два факультети та додаткові заняття з Ді Картом і Артоном.

Я часто ночувала у дракона, але повністю перебратися до нього не наважилася. Мені потрібен був свій особистий простір, та й час, напевно, теж.
Ось і сьогодні, після вечері, я повернулася до своєї кімнати. Вирішили з дівчатами влаштувати посиденьки. Сем також прийшов.
— Ми так рідко бачимося останнім часом. Крім спільних пар, - жалібно докорила Лусія.
— Ти про нас зовсім забула, - вторила їй Присцилла.
— Не можу сказати, що стала рідше тебе бачити, але дівчата мають рацію, ми стали менше спілкуватися. - підтримала їх Ліді.
— Дівчата, давайте не лаятимемося і не розводитимемо вогкість,— підняла я руки в примирливому жесті, помітивши як Присцилла шмигнула носом. — Постараюсь виправитися, але ж ви знаєте про мої навантаження. А завтра бал Осені. Давайте краще поговоримо про нього.
Обстановка одразу змінилася.
— Ой, батько надіслав мені таку сукню! Чудову при чудову!,— вигукнула Присцилла, яка змирилася з розлученням батьків.
— А мені Семчик подарував. Воно просто божественне. - перебила її Лусія. — А ти маєш сукню?
— Мені Дарел минулого тижня подарував,— і підвівшись підійшла до шкафа, дістаючи бузковий шедевр.
— Ого! — вигукнули дівчата хором.
— Воно таке! Таке! - обімліла Присцилла.
— А в тебе Ліді, яка сукня? - звернулася я до одногрупниці.
— Я не маю сукні. - похмурніла дівчина. 
Ми знали її становище. Батько одружився з молодою відьмою, і вона не жаліла падчерку.
Я дістала чохол з моїми вечірніми сукнями з Землі. Там же було і моя випускна, рожева, сукня.
— Думаю, вона тобі підійде.
— Яка гарна,— протянула дівчина.
— Ми з татом її дуже довго шукали,— згадала я, що за цією сукнею, тато повіз мене до Парижа.
— Я не можу її взяти. Це ж пам'ять.
— Не говори дурниць. Після балу повернеш.
— Ти справді хочеш, щоб я її вдягла?
— Так, Ліді, хочу. Її потрібно вигуляти, щоб моль не потра…. Не зіпсувала.

На тому й вирішили. Усі були задоволені.
Ми довго сиділи, пили чай і просто балакали. Давно ми не мали таких приємних вечорів. Коли дівчата збиралися по своїх кімнатах, Сем відвів мене вбік і прошепотів:
— Не знаю, вітати тебе чи ні! Все ж ти ще на першому курсі, ще й з таким навантаженням.
— Сем ти про що?
— Я чую в тобі друге серцебиття. Термін невеликий, але стукіт виразний.
— Ееєе?! Що? Друге серцебиття?
— Олівія, ти в положенні. Якщо не віриш, сходи до Док.
З цими словами, він забрав дівчат. А я лишилася стояти. Приголомшив мене вампір по повній програмі.
Вагітність у мої плани не входила. Я поклала руку на живіт. Але ж ця дитина від коханого чоловіка. 
У мене буде малюк! Маленький дракончик, або маленька фея.
А, що, якщо вампір помилився? А я зараз накручу себе, розпланую майбутнє. Примушу Ді Карта вирушить на Землю за Pampers. Ха-ха. 
Хоча всі ознаки в наявності. У мене затримка вже третій тиждень.
Спочатку треба сходити до Док. Що я й зробила. Вирушила до ректорських покоїв.
Попросивши Дарсі приділити мені час, потягла її в цілительське крило.
— Вампір не помилився. Ти справді в положенні,— підтвердила Дарсі.
— Але як це можливо? Дарел казав, що доки він не захоче, дітей у нас не буде. Це позбавляє Драконів нав'язаних дітей. Та ми й не планували, поки я не довчуся і ми не одружимося.
— Ох ці дракони. Я звичайна людина, знаю про їхню расу більше, ніж вони самі. Розумієш Олівія, вони звикли жити зі зв'язком, це дозволяє зачати дитину, коли буде зручно дракону. Але це не стосується справжньої, істинної пари. Та й сама згадай, як все швидко у вас закрутилося. Зі звичайним зв'язком такого не буває.
— Ти хочеш сказати, що Дарел не знає про це?
— Цілком точно не знає. Інакше я б уже неодноразово готувала тобі зілля, що не дозволяє зачати.
— Док, не кажи йому. Я сама. Завтра після балу.
— Як знаєш.
Я довго не могла заснути. Все думала про зв'язок та істиних. Так, ми не говорили та не обговорювали цю тему. Дарел у нашу першу ніч лише сказав, щоб я не переживала, що поки він не захоче, дітей не буде. Принаймні доки я не довчуся.
І що тепер? Він передумав чи справді не знав про цей бік зв'язка між істинними? Ось завтра після балу і дізнаюся, чи точніше сказати вже сьогодні.
Заснула під ранок, а прокинулася від тихого стуку в двері. Зирнула на табличку: Даг. Прийшов на ранкове чаювання? Ми так рідко останнім часом бачилися, весь мій час був присвячений навчанню та Дарелу.
Схопилася з ліжка і швидко натягуючи халат, сказала:
— Заходь.
— Доброго ранку красуне, — і простяг мені кошик із фруктами. — Я тільки-но дізнався про дитину, хотів одразу прийти привітати, але потім подумав, що тобі самій треба усвідомити цю новину.
— Звідки ти?…
— Дізнався? Вчора відвідував друга в цілительському крилі, і випадково почув вашу з Доком розмову. Ну що давай пити чай?
— Еее! Зараз зроблю…
— Не маленький. Сам зроблю. А ти сідай на диван, і он з'їж яблучко. Тепер у твоєму становищі треба більше відпочивати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше