—22—

Два наступні дні я не виходила з кімнати. Мені було погано. За тиждень я втратила двох рідних для мене людей. І хоч Дарел живий, він більше не зі мною. А Емма! Я погано знала тітку, ми рідко з нею бачилися, але щоразу я відчувала її тепло та турботу. У цьому світі вона була єдиною ниточкою, яка зв'язує мене з сім'єю. Тепер ця ниточка обірвалася. І від цього мені було ще гірше.

Першого навчального дня, на бойовці, Фарін мене вивела і я приклала її феїрболом шостого рівня. Сама не зрозуміла, як так вийшло. Чи то напруга далася взнаки, чи то злість перемогла. Загалом, я опинилась у кабінеті ректора.
— Ну ось що мені з тобою робити Громова?
Я лише опустила голову, потупивши погляд.
— Олівія! Я все розумію. І твій біль, і злість, і розгубленість. Але ти повинна взяти себе в руки, і згадати, чому я тебе вчив. Контроль, і лише контроль. Ти маєш завжди контролювати свою силу. Блоки не впораються, якщо ти не будеш стримувати себе.
— Я вас зрозуміла пане ректор.
— Демона лисого, ти мене зрозуміла! Я здається, знаю, як допомогти тобі спустити пару. Ідемо…. - Артон підвівся із-за столу і відкрив портал.
— Куди? — злякалася я.
— Туди, де можна не стримувати себе.
Ми вийшли з порталу на галявині, у лісі.
— Тут постійно трапляються викиди енергії. Ніхто не здогадається, що хтось тут розсіював свою силу. Давно треба було тебе привести сюди.
— І що мені робити?
— Те, що тобі найбільше хочеться. Злись! Випусти свою лють та образу. Відпусти себе. Я повернуся за годину і заберу тебе.
Артон пішов, а я не знала, що робити.
Обійшла галявину. Роздивлялася велитеньські дерева, що стояли стіною. Потім помітивши валун, плюхнулася на нього попою.
— І що мені робити? - крикнула в порожнечу. — Ну звичайно! Хто мені відповість? Я тут одна. Теж мені Артон, друже! Тобі треба випустити пару, - перекривила я ректора. — А як мені його випускати? Звалив і нічого не пояснив. Роби те, що найбільше хочеться, - знову покривлялася. — Був би тут цей гад лускатий, я зробила б! Я таке зробила б! Мокрого місця від нього не залишилося б.
Навіть не зрозуміла, в який момент з моїх рук почали зриватися вогняні феїрболи, з землі повилазило величезне коріння і немов батоги лупили по валунах. Вітряні воронки, наче маленькі смерчі, здіймали пил і каміння на галявині.
— Та який ти дракон. Ти Змій-спокусник. Поматросив і бросив. А я не іграшка, яку можна викинути. Ненавиджу!
Дедалі більше розпалювалася я.
— Як же я тебе ненавиджу Дарел Ан Грон! І ніколи не пробачу! Ніколи! Ти чуєш? Ніколи тебе не пробачу.

ДАРЕЛ

Артон сказав, що відправив Олівію у місце викиду енергії. На нашу галявину. Ми там часто позбавляємось зайвої сили. Але залишити її там одну? Як він міг додуматися до такого.
Я перемістився до своєї кімнати і дістав із шафи скриньку з кристалами. Знайшов потрібний мені камінь і встановив його на столі. Активував.
Олівія вирувала. Стихії вогню, землі та вітру на повну силу панували на галявині.
Хм, вітер? Коли у Лів з'явився вітер?
Думка обірвалася, коли до розуму дійшли крики дівчини.
— Був би тут цей гад лускатий, я зробила б! Я таке зробила б! Мокрого місця від нього не залишила б!
Це вона про мене?
— Який ти дракон? Ти Змій-спокусник. Поматросив і бросив. А я не іграшка, яку можна викинути. Ненавиджу!
Сльози струмком стікали по щоках Олівії.
— Як же я тебе ненавиджу Дарел Ан Грон! І ніколи не пробачу! Ніколи! Ти чуєш? Ніколи тебе не пробачу!
Тільки зараз я зрозумів, який біль їй завдав. І те, що вона справді ніколи мені не простить. Ніколи! Я втратив її назавжди.
І зрозумів це не лише я. Дракон лютував від втрати пари, і якщо раніше я ще міг його контролювати, то тепер… Здавалося, що він розриває мене зсередини. Намагається підкорити, поневолити...
Ледве дістався шухляди в столі кабінету, дістав зілля, припасене на такий випадок, і залпом випив. Впав на підлогу.
Через кілька нескінченно довгих хвилин, відчуття кісток, що ламаються, припинилося. Я зміг вдихнути на повні груди. Дракон заснув.

ОЛІВІЯ

Я знесилено впала на землю, що вигоріла під ногами. Я була спустошена. Навіть сльози більше не обпалювали обличчя.
— Ти як? — пролунало позаду мене.
Артон підхопив мене на руки і ми повернулися до Академії. Але вийшли не в ректорському кабінеті, а в моїй кімнаті.
— Відпочивай. Увечері попрошу Дарсі заглянути до тебе.
— Артоне! Дякую! Мені це дійсно було потрібно.
Я нічого не стала говорити йому про стихію вітра. Раптом мені здалося, і це просто було буйство двох стихій, що з'єдналися в моїй лютій злості.
Непомітно для себе, я заснула. Не знаю скільки проспала, але коли мене розбудив шум та крики з коридору, за вікном було вже темно.
Я підвелася з ліжка. Опустивши ноги на підлогу, вступила у щось мокре і хлюпаюче.
— Що за? — ляснула в долоні, включаючи світло.
На підлозі була вода. Весь килим був наче губка, і гидко човкав, коли я шльопала по ньому до дверей. Виглянувши в коридор, здивувалася.
Всюди була вода.
— Всім заспокояться! Ми вже знаємо, що сталося! Побутові маги та стихійники води скоро усунуть це непорозуміння. Повертайтеся до себе до кімнат. - голосно розпоряджався Ан Грон.
Я хотіла повернутися до кімнати, але не встигла.
— До кабінету ректора, хутко! - сказав дракон і пройшов повз мене.
А я тут до чого? Тільки що, відразу Громова? Я між іншим, спокійнісінько собі спала, і навіть снів не бачила.
Але робити нічого. Пішла, точніше попливла на перший поверх, щоб звідти вже вирушить до кабінету ректора.
У міру того, як я спускалася, все більше офігувала. Якщо у нас на п'ятому поверсі, води було по щиколотку, то на першому поверсі, її було трохи вище колін. Що сталося? Навіть якщо відкрити всі крани з першого до п'ятого поверху, стільки води не буде.
У кабінеті ректора на мене вже чекали. Артон сидів за своїм столом, у нього за спиною стояла Док, Дарел сидів в одному кріслі, в другому Ді Карт, а на дивані двоє не відомих мені магістрів.
— Громова, чому ви не повідомили, що у вас прокинувся Вітер? — грубувато спитав ректор, мене аж пересмикнуло від такого тону.
— Еее! А він прокинувся? — упала на дурну, я й сама не знала, що це було на галявині. Тому брати на себе те, чого не зрозуміла, не збираюся.
— На галявині! — впевнено сказав декан Бойовиків.
— Я думала це буйство Вогню та Землі…
— Думала вона! - перебив ректор. — А Вода? Теж буйство Вогню та Землі?
— А ось цього не треба мені приписувати, пане ректоре! — обурено підвела голову. — Я цілий день проспала, а коли прокинулася, то дізналася про потоп. При чому тут я? Чому тільки що, одразу Громова?
— Що ж, розбиратимемося. Тому я запросив Декана факультету Води, магістра Уріка та магістра Барка з факультету Вітру. Прошу вас Магістри, приступайте.
— До чого приступ-п-пайте? - злякалася я.
— А якраз Магістри і скажуть чи є в тобі Вода та Вітер, і якщо є, то на якому рівні. Тому що цей потоп, як ти висловилася, був улаштований магом четвертого рівня.
Спочатку до мене підійшов Магістр Барко і почав водити переді мною руками. Довго водив, потім видав свій вердикт: