5

   Ангеліна була втомлена, але щаслива. Вона поверталася в порожню домівку з надією, що це скоро зміниться. Вона зайшла в будинок. Зняла туфлі і одразу подумала що саме цієї легкості вона чекала напротязі дня.

- Айліс, - покликала Ангеліна кішку. 

- Я знову замкнула тебе в спальні? Ти, мабуть, голодна, пішли на кухню, приготуємо вечерю. Ох, я знову забула купити щось не вечерю. Доведеться викручуватися з того, що є. 

   Ангеліна насипала кішці корму. А собі зробила салат із листя салату, перцю, хамону та оливок. Заправлю йогуртом. Але пляшка виявилася пустою. Невже я його випила вранці? Якщо б випила, то не залишила б порожню пляшку у холодильнику. Дивно. Ох, це все та закоханість, зранку про ключ забула, тепер про йогурт. Доведеться заправити усе оливковою олією.

###

   Повечерявши, Ангеліна пішла в спальню. Вона любила подумки розмовляти з матір'ю. Та не дожила до її повноліття. А батька Ангеліна взагалі не знала.

- Ох, мамо, знаю, щоб ти мені сказала на усе це. Що треба бути уважнішою і не закохуватися так швидко. Але знаєш, я ж щаслива. Дуже щаслива. Я вірю Роману. Вірю в його почуття. Я відчуваю, що це моя споріднена душа, як би це дивно не звучало. А те, що говорять, що він зі мною ради користі, я не вірю цьому. Ну, не може людина так брехати, дивлячись у самі очі.

   Айліс перервала роздуми своєї господині, пригнувши їй на коліна. Ангеліна приласкала тварину і та радісно замурчала.

- Ти сьогодні дуже лагідна. Це не схоже на тебе, - сказала Ангеліна, лагідно пригортаючи кішку.

###

- Романе, Романе, як ти так швидко втратив голову? 

   Так, саме втратив голову. Він закохався, як школяр, щиро і палко. Ангеліна була саме тою єдиною, з якою він хотів би створити сім'ю. 

- А зрештою, чого тягнути? Чому не зробити це прямо зараз, сьогодні, вже?

    Він ще ніколи не був так впевнений у своєму рішенні. І байдуже, що вони знайомі лише два місяці. І байдуже, хто там що говорить. Він взяв гаманець і пішов до магазину, 18:40. 

- Ще встигну, повинен встигнути.

###

   Ангеліна розчесувала своє волосся, дивлячись на свою відображення. Там стояла усміхена молода жінка. 

- Так, мамо, я ні про що не жалію і я люблю його. Ти б зрозуміла, якби знала його. 

   Вона відкрила шкатулку, щоб дістати мамин кулон. Це була сама цінна річ для неї, не тільки тому, що вона вартісна, але й тому, що це найбільший спогад про матір. Вона ніколи його не одягає. Занадто цінна річ, щоб носити щодня. Вона дуже боялася його втратити чи загубити.

- Немає! Кулона немає! -  Біль прошив її серце. Усвідомлення реальності розбило її. - Може, випав? 

   Вона заглянула скрізь: в сумці, під ліжком, на полицях, у ванні. Ніде не було. Та це безгуздо його шукати, він завжди був тут, а тепер немає. Це може означати лише одне. Вчора у неї в будинку була лише одна людина. Роман. Відповідь очевидна. Завтра вона з ним поговорить на роботі. Вона не хоче вірити в таку правду. Ні, він не міг його вкрасти. Ангеліна була така розбита, що ледь зібралася із силами, щоб швидко прийняти душ. Потім погасила світло і лягла в порожнє ліжко зі сльозами.

###

   Роман вибрав золоте колечко із перлинкою, поклав його у велюрову коробочку і рушив у квітковий магазин. Там він забрав усі лілії. Ангеліна обожнює білі лілії. А він обожнює її.

…. 

- Так, світло погасло, лише 19:30 і вже лягла спати? Так рано? Щось це все дуже дивно. Треба поглянути. 

   Антон тихо спустився по сходах. Стояла темрява, він йшов навпомацки. 

- Та воно й на краще, а то я вже так в туалет хочу. Бо хто ж п'є чай і йогурт, коли нема, як сходити в туалет? А, може, це все той смердючий хамон? Хай там як, але треба якнайшвидше вибиратися звідси. Дякувати Богу, кішки ніде видно. 

   Антон тихо прокрався в коридор і відчинив двері. Уже хотів полегшено видихнути, як завмер на місці.

###