Глава 13:

Сьогодні я прокинулася о 5:00. Знаю це дуже рано, але мені закортіло подивитися з висоти на цю всю буденність, людей... 
Але в моїй кімнаті не видно всієї красоти, тому я пішла в вітальню. Я хотіла всісти на землю, але дуже злякалася, бо в кухні за столом сидів хлопець.

-О Боже!! - я схопилася за серце, бо дуже злякалася.
-Що сталося?- почула я голос Андрія з кімнати.

Я швидко побігла до нього.
-Це ще хто там на кухні сидить?-він нічого не відповів і вийшов з кімнати на кухню, а я за ним.

Коли він побачив того мужчину зразу по бліндів...
-Соня скоро йти в мою кімнату і сиди там.
-Ні, я тебе тут не лише з ним- він подивився на мене таким поглядом, що я вже хотіла йти, але тут вписався той мужчина.
-Андрій, а чого ти її виганяєш? Скриваєш, щось від своєї дівчини?
-Вона тут взагалі ні до чого, і наші справи, це є наші. А тепер Софія, скоро в кімнату- він нахилився до мого вуха і сказав, "щоб я закрила двері".

Я зробила як мені сказав Андрій і почала дуже нервувати. Ну в що він вже встиг вписатися? Видно, що той мужчина явно не з добрими намірами прийшов в п'ятій ранку.

Я вирішила послухати про що вони там говорять, але наскільки я зрозуміла вони вже закінчують.
-І якщо ти не хочеш залишитися без свого бізнесу і щоб з твоєю дівчиною щось сталося, то зробиш правильні висновки- невже в Андрія є дівчина, чи це він подумав, що я його дівчина, о нііі.
-Забирай все що хочеш, але до Соні ти і пальцем не торкнешся зрозумів мене?- вже дві останніх фрази він прокричав, а той мужчина тільки засміявся з нього.-Ай!-почула я голос Андрія і почула, що хтось хлопнув вхідними дверима.

Я швидко вибігла з кімнати і побачила Андрія який лежить на землі і тримається за живіт.
-Все буде добре- сказала я та почала плакати.
-Мала, ну тихо -тихо.-він мене обійняв, а тоді я вирішила подивитися, що в нього з животом.

Коли я підняла його футболку то жахнулася. На його торсі велитенський синяк, і я добре розуміла, що він зроблений не сьогодні.

-А тепер розказуй мені все!
-Добре- він зробив глибокий вдих та продовжив- З батьком в мене відносини не дуже, ну і батьки побачили, що всьо я добився сам без їхньої допомоги. Їх це дуже злило, бо вони мені могли дати все готове, і тому вони вирішили мене одружити, щоб керувати мною через неї. Дівчина та була ну "сіліконова лялька", мені такі ніколи не подобалися, я відмовився, але батьки не зупиняються і зараз шантажують мене бізнесом.- я розуміла, що йому зараз жодні слова не допоможуть тому нічого не говорила, а просто обійняла.
-А, що буде тепер зі мною?
-Сонь- він взяв моє обличчя в руки і направив до свого- ніколи і нікому я не дам тебе образити! Нехай забирають весь бізнес, все нехай забирають, але тебе я ніколи нікому не віддам. 
-Дякую тобі...- прошепотіла я .

Ми ще трошки посиділи та я пішла збиратися. Сьогодні я одягнула джинси та білий світшот. Зробила я кінський хвіст, також зробила непомітний мейк, але потім вирішила все таки намалювати стрілки та вуста намалювала матовою пудровою помадою.

Їхали ми мовчки. Коли ми приїхали, я попрощалася та попрямувала ще в кав'ярню за кавою. Я взяла два лате, для себе та Ані.

Зайшовши в університет я вже запізнювалася, постукала в двері та зайшла, я була дуже здивована коли побачила, що наші одногрупники разом з третім.
-Вибачте за запізнення!
-Сідай на вільне місце!

Я пройшлася очима по аудиторії і не знайшла Аню, і як на зло вільне місце було біля Назара. Ну за що мені це все? Але все таки я всіла біля нього.
-Привіт- сказав Назар
-Привіт- тихо сказала я.

Я взяла свою гарячу каву та почала пити, всерівно ми сиділи в останніх рядах та і жінка ця добра, дозволяє пити, бо вона розуміє нас, що ми не встигаємо.

І тут я згадала, що в мене ще одна кава. Дві я точно не подужаю, а викидати шкода.
-Бери каву!- сказала я до Назара.
-Та ні не потрібно...
-Ну я її так не вип'ю - я посунула до нього та він усміхнувся.
-Дякую

До кінця пари ми сиділи мовчки, а потім я вирішила зателефонувати до Ані.
-Привіт, а де ти є?
-Привіт, мене сьогодні не буде.
-А не можна було раніше сказати.
-Ну вибач!
-А чому тебе немає?
-Все розкажу потім...
-Добре тоді, в мене зараз пара. Я вечером подзвоню, папа.
-Папа

До кінця пар нічого не було цікавого, але знову на останній парі викликали мене. Ну невже знову той декан. Я вийшла і була дуже здивована коли побачила Андрія.

-Сонь нам треба на деякий час поїхати звідси. Гроші в мене є, нам хватить на все необхідне.
-Ну я не можу, в мене екзамени і мене вже точно відрахують.
-Зараз дуже небезпечно залишатися тут, я тебе навіть немає з ким залишити...
-Вона зі мною залишиться!- звідки тут взявся Назар?
-Стоп, а мене хтось спитав чого я хочу ? Мені не 6 років, щоб з кимось залишати... В мене є квартира, я не маленька дитина і зможу залишитися одна.
-Соня та як ти не розумієш, вони страшні люди... Їдь зі мною.
-Нікуди вона з тобою не поїде, я і так бачу, що ти вже якусь кашу заварив. Впутав ні в чому не винну дівчину.
-Назар, ти навіть всієї ситуації не знаєш, а говориш так наче мене перелідують.
-Ну, але я переживаю за тебе...
-Переживаєш?- я крізь сльози посміхнулася-Та якщо б не Андрій ти б мене зараз взагалі тут не бачив. А тепер дай мені на одинці поговорити з Андрієм.- він подивився жалісно на мене і пішов, тоді я продовжила- Андрій їдь будь ласка, зі мною все буде добре, якщо ти так переживаєш я переступлю через гордість і переїду до брата. Але пообіцяй, що ти мені кожен день будеш дзвонити.
-Але давай я тебе прямо зараз відвезу до брата, мені так буде спокійніше.
-Добре, але ти не дав мені обіцянки.
-Обіцяю

Я зайшла назад в аудиторію та забрала свої речі. 
-До побачення!- сказала я та вийшла з аудиторії.

-Їдемо в мою квартиру за твоїми речима, а тоді я тебе відвезу до брата.
-Добре