Глава 2

Господи! А він звідки знає?

– Як ти….?

– Твій друг проговорився, думаючи, що телефон ще в тебе! – фиркнув він, а очі звузилися від роздратування.

Дідько забирай! І треба ж було Ділану саме зараз завести про це розмову?

– Так… я – вагітна! – запинаючись, прошепотіла Евелін.

– Що? – він обдав її поглядом своїх темних очей. – Як це вагітна? Ти ж приймала протизаплідні пігулки, хіба ні?

– Так!

– То як тоді вийшло, що ти завагітніла? – запитав він, розвівши руки в сторони.

– Під час застудних захворювань мені приписали антибіотики. Виявляється, вони послаблюють дію протизаплідних пігулок…

Еві помітила, яким крижаним блиском виблискують його очі.

– Нам нічого від тебе не потрібно. Просто відпусти нас! – благала вона, дивлячись прямо у вічі. – Я обіцяю, що більше ти не зустрінеш мене. А якщо станеться так, що ми все ж зустрінемося – я зроблю вигляд, що ми не знайомі! Будь ласка, Хасане!

Його вуста скривилися в іронічній посмішці.

– Ти хоча б розумієш, що тепер я не можу тебе відпустити? – запитав Мустафа, сівши напроти неї на стілець. – В судинах цієї дитини тече королівська кров, тож за нашими законами, вона має залишитися в родині батька.

– Ні!

Мустафа видавив з себе посмішку і знову став схожим на того Хасана, якого вона кохала.

– Люба, а в тебе немає виходу! – промовив він, зчепивши долоні в замок. – Один дзвінок і тебе заарештують за позашлюбну вагітність! Помістять до в’язниці. А коли ти народиш, заберуть дитину. І я обіцяю, що ти більше ніколи її не побачиш…

Еві ледве розуміла про що йде мова. Її трясло. Господи!

– Я не вірю, що поліції більше немає чого робити, як саджати до в’язниці вагітну жінку?

– То ти приїхала сюди – не знаючи законів цієї держави? Шикарно! – усміхнувся він. – У нас існує така собі поліція моралі, яка слідкує за моральним обличчям жителів Об’єднаних Арабських Емірат. Наступного разу, коли їхатимеш кудись у відрядження – поцікався законами цієї країни!

– Тебе ця ситуація забавляє, так? – не втрималася вона.

– Звичайно! – фиркнув він. – Хоча я не готовий до такого розв’язку подій, але…  

– І що далі за твоїм планом? – запитала вона, все ще чіпляючись за останню надію. – Одружишся на тій, котру не кохаєш?

– Одружуся? – здивовано підняв він брови. – Це навряд чи! Думаю, після народження дитини, ти зможеш повернутися до Англії…

– Не зрозуміла! – аж підскочила Еві. – Ти хочеш сказати, що я залишу тут дитину?

Він мовчки кивнув.

– Навіть, не мрій! Цього не буде! – відрізала вона. – Я не віддам тобі дитину! Вона ж тобі не потрібна! Ти хочеш виростити з неї такого, як сам?

– Якого?

– Бездушного та брехливого хама!

Він розреготався й підвівся.

– От і добре! – промовив Мустафа. – Запрошую тебе у мій світ! Може, поглянувши на все зсередини – ти зміниш свою думку?

Двері відчинилися й на порозі з’явився араб, який обшукував її. Він щось сказав їхньою мовою і Мустафа поправив свій довгий халат.

– З неї очей не спускати! – наказав він. – Якщо втече, будеш відповідати головою! Вона носить під серцем мою дитину! Упустите її – прирівняємо твій промах до державної зради!

– Ваша високосте…

– Я все зрозуміло пояснив? – гаркнув він вже біля дверей. – Всі проблеми потім!

Незнайомець лише схилив голову в знак згоди. 

Еві провела його поглядом, спостерігаючи за тим, як він зникає в отворі дверей. Куди він пішов? І що відбувається?

Вона помітила, що араб не зводить з неї очей. Його погляд був таким відразливим, що Еві лише поморщилася.

В кімнаті весь цей час була гнітюча тиша, яка різала вуха. Господи! Та вже сталося б хоч щось. Вона не витримає. І до туалету хотілося. Дурепа! Потрібно було сходити в літаку.

Нарешті у незнайомця заграв рингтон телефону, змусивши Еві підскочити від несподіванки. Він уважно слухав, а потім озирнувся на неї.

– Йдемо! – кинув він.

Евелін підвелася й рушила до дверей.

Вони вийшли з кімнати і приєдналися до декількох чоловік, які оточували Мустафу. Один з них тримав у руках сумку. Її сумку. Від несподіванки Еві озирнулася й пошукала поглядом Ділана. То ось куди пішов Мустафа. Де ж Гібсон?

Евелін підняла погляд на Мустафу, помітивши, що він спостерігає за нею. І раптом краєм ока вона помітила рух. Повернувши голову, побачила Ділана, який витирав кров з обличчя, йдучи в оточенні охорони принца. Еві хотіла кинутися до нього, та Мустафа перехопив її, обхопивши за стан та змусивши зупинитися.

– Не гніви мене! – рявкнув він. – Ти не підійдеш до нього!

– Відпусти! – крикнула вона, спробувавши відштовхнути чоловіка. – Ви що, побили його?

– А ти вважаєш, немає за що? – запитав він, занурившись у її волосся та вдихнувши аромат її тіла.

– Господи! – закотила вона очі. – Ти – звір!

– Так! І хочу, щоб ти це пам’ятала!

– Відпусти мене! – прошипіла вона. – Він ні в чому не винен!

– Не люблю героїв і позитивних хлопчиків! – промовив він. – Хотів підпортити його фейс ще в Лондоні! А тут така нагода!

– Ну звичайно! – фиркнула вона, відступивши на крок назад. Та кисть її руки все ще залишалася в долонях принца Дубай. – Якби за твоєю спиною не стояло з пів дюжини охоронців, подивилася б я, чим би все закінчилося!