Глава 4

Яка ж вона дурна, якщо впустила його сюди, навіть не дізнавшись цілей його візиту?

– З вашої реакції я зрозумів, що ви знаєте, про що буде мова?

– Не знаю…. Невже принц збирається судитися зі мною через напад?

– Що це за дурниці, міс Тейлор?

– Тоді в чому справа?

– Мій клієнт бажає підписати договір про одноосібне опікунство над дитиною і готовий заплатити вам компенсацію за те, що ви виносите й народите для нього здорового спадкоємця!

На зміну шоку, який вона отримала через візит цього високоповажного адвоката, прийшов гнів, який за секунду рознісся судинами.

– Ось як? – фиркнула вона. – І скільки ж ваш клієнт готовий заплатити за власне дитя?

– Міс Тейлор, можна ж домовитися полюбовно! Взяти гроші і якщо захочете, народити дитину ще раз від чоловіка вашого рівня!

– Ви хоч знаєте, які проблеми мають жінки? І те, що я завагітніла, це дар божий!

– Розумію! – він говорив з нею дуже терпляче, ніби вона була неслухняним підлітком, на якого планували вплинути чи достукатися до здорового глузду. – Компенсація в один мільйон доларів, зможе змусити вас випробувати божу волю ще раз?

– Скільки? Один мільйон доларів?

– Мало? Добре, скільки ви хочете за те, щоб позбавити мого клієнта головного болю з цієї тяганиною через власну дитину? – чоловік уважно подивився їй у вічі.

– Мені нічого від нього не потрібно! – Еві відчула, як від гніву її почало трясти. – Я не збираюся відмовлятися від власної дитини! Так і передайте своєму клієнту!

– Міс Тейлор, зрозумійте ж ви! Він досить багатий і впливовий чоловік! І він бажає забрати у вас цю дитину для того, щоб вона отримала все те, на що заслуговує по праву свого народження. А в майбутньому ще й претендувати на частину спадщини, яку можуть отримати тільки законні діти його високості!

– Якщо ви не розчули те, що я сказала, то я повторю ще раз – я не віддам власну дитину!

– Міс Тейлор, сьогодні я прийшов з миром, і мій клієнт пропонує досить хороші гроші! Нема потреби відповідати прямо зараз! Можете кілька днів подумати та зважити всі за і проти! Ось моя візитка! Коли приймете рішення, зателефонуйте мені в будь-який час доби, і ми обговоримо деталі!

Він простягнув Евелін картку, на якій було написано: Омар аль–Буркі, адвокатська контора «аль–Буркі». І контактні телефони.

– Містере аль-Буркі, я вже прийняла рішення і моя відповідь "ні"! І не старайтеся так завзято, бо моє рішення не зміниться ні сьогодні, ні через рік!

– Ви ж розумієте, що мій клієнт через суд може забрати у вас дитину, не заплативши вам ні долара? Будьте ж мудрі, міс Тейлор!

– Мені потрібна дитина, а не його паршиві гроші! І якщо ваш клієнт цього не розуміє, то може, варто звернутися не до суду, а до психіатра? Невже ви до цього часу не зрозуміли, що я не збираюся претендувати ні на що? Якщо ви підготуєте відповідні папери, я підпишу відмова від всіх прав на будь-яке майно тепер і в майбутньому! Ця дитина буде носити моє прізвище, а у свідоцтві про народження, в графі батько, я поставлю прочерк. Тому до вашого клієнта, а тим більше до його грошей – ми ніякого відношення мати не будемо! Це все, що я хотіла сказати! Розмову закінчено!

Він піднявся і глянув на неї зверху вниз. А після розплився в посмішці, що шокувала дівчину ще більше.

– Міс Тейлор, сьогодні понеділок, і у вас є час до п'ятниці! У п'ятницю я прийду знову і хочу почути вашу остаточну відповідь. Сподіваюся, ви розумна жінка і приймете правильне рішення! Але з кожним днем, який наближає нас до п'ятниці, щедра винагорода в мільйон буде зменшуватися на сто тисяч щодня. Якщо дасте відповідь в п'ятницю, замість мільйона доларів отримаєте тільки шістсот тисяч. Якщо надумаєте вередувати, вже наступного понеділка мій клієнт звернеться до суду і знайде спосіб змусити вас віддати йому дитину після народження. У вас звичайно ще залишиться субота та неділя, але тоді вже винагороди не буде взагалі. Мій клієнт може віддячити вам, якщо забажає, за те, що були розсудливі й зберегли його час та свої нерви! Але це вже за його власним бажанням!

Він зупинив її  рукою, коли вона хотіла підвестися, щоб провести його до виходу.

– Не проводжайте мене, міс Тейлор! Я пам'ятаю, де вихід!

Коли за ним зачинилися двері, Евелін знесилено сперлася на спинку канапи й прикрила очі. Він так просто не відступить. Правда ж? І як бути в цій ситуації? Що вигадати? Бісів Мустафа!

- Шейхо… ваша високосте, сніданок холоне! – почула вона крізь пелену власних думок.

Ніби їй зараз кусок в горло полізе?

- Так! – відкрила вона очі й поглянула на Хайю, яка знервовано заломлювала руки й схвильовано поглядала на молоду жінку. – Дякую!

- Ось тут… дуже смачні ласощі… і настрій від солодкого… підніметься! – запинаючись, пробурмотіла дівчина.

- Дякую!

Навряд чи її настрій підніметься, навіть від солодкого. Вона копирсалася в тарілці, без особливого ентузіазму, коли за дверима почулися швидкі кроки.

- Шейхо, не розчаровуйтеся! – пробурмотіла вона, наливаючи їй в стакан соку. – Можна звернутися в якийсь фонд по захисту прав жінок…

- Ага! – усміхнулася Еві. – За вашими законами дитина залишається в родині батька. Так?

- Якщо батьки офіційно розлучаються, то так!

- Що?

А в цей час двері відчинилися й на порозі з’явився Мустафа. На його обличчі відбилася лють та роздратування, але помітивши її бліде обличчя, він завмер на місці.

- Доброго ранку! – промовив він, не зводячи з неї очей. – Залиште нас наодинці! Негайно!