Некромантка на стежці війни

Розділ 17.

Пару днів пройшли спокійно, ми гуляли з Альтаиром і потроху знаходили спільну мову. Я помітила за собою, що все частіше не відводжу від нього погляд і пропускаю половину сказаних слів. Лаю себе подумки, що стала схожа на закохану дурочку, але в його суспільстві нічого з собою вдіяти не можу, а раз нічого не виправити, так може просто насолоджуватися моментом?

Ось і сьогодні, відмахуючись від дзижчання Черепа, наводила красу, але постійні нотації власного вихованця, просто розлютували і не витримавши, розлютилася і голосно грюкнувши дверима, попрямувала куди очі дивляться.

Плутала я довго і по ходу розглядала портрети, що висять по дорозі. Кат вони живуть в цих лабіринтах? Холодно, сіро і не затишно, обурювалася по ходу.

- І чим Вам знову не догодив мій замок? - пролунав позаду голос імператора Аргону.

Я повернулася і стала міркувати, що йому на це відповісти? Правда йому не сподобається, а брехати я не вмію.

- Я просто не розглянула всій його принади, - солоденько усміхаючись, відповіла йому.

- Ну, тоді я просто зобов'язаний довести тобі, що про не такий поганий, - запропонував він мені лікоть, а я трохи в голос не вилаялася. Влипла, так влипла.

Відмовляти імператору, собі дорожче, тому не придумавши дійні відмову, прийняла запрошення. Ми пішли в зовсім інший бік, куди я йшла до цього. Йшли ми не довго, вийшли десь збоку у внутрішньому дворику.

Я з цікавістю вертіла головою, але поки нічого надприродного не помічала. Що ж хоче показати мені імператор?

- Ти не туди дивишся! - шикнув він на мене. - Ось дивись. - і вказав рукою трохи вбік.

Я затамувала подих і придивилася туди, куди вказувала рука Його Величності. А там всього лише гралася дітвора весело повискуючи бризкалися водою і ляскали голими ступнями по калюжах.

- Коли я забуваю, що таке звичайна не прикрита радість життя, приходжу сюди і дивлюся на них, - долинув до мене голос. - Я розумію, заради чого прагну і сиджу в цих сірих похмурих стінах.

- Навіщо ви мені це кажете?

- Корді, ти дружина бедующего імператора. Ти його опора, ти повинна розуміти, як все це серйозно. Тільки ти зможеш показати йому, що життя має не тільки сірі відтінки.

- Я почула Вас Ваша Величність.

- Але зрозуміла?

І він розвернувся і пішов, а я стояла і переварювала його слова. Я Повинна. Звучить набатом в моїй голові. Кому і що я повинна? В мені закипав гнів, кров стала вирувати, і я різко повернулася і побігла, чому я повинна? Очі заволокло пеленою із сліз, стукіт моїх каблуків луною віддавався від стін.

І тут до мого вуха долинув суперечка між чоловіком і жінкою, і ось чоловічий голос був мені ой як знайомий. Зупинилася, прислухалася до голосів, гнів, який проглядав у чоловічому голосі, мене напряг. Вийшла з-за рогу і завмерла.

Напівгола дівчина, притискаючи до грудей плаття, стояла на колінах перед Альтаиром. Мій чоловік же гидливо її відштовхував від себе, я мовчки притулилася до дверей і спостерігала за цирком.

- Мій принц, ну як вона Вам може подобатися? - повзучи на колінах за принцом, голосила вона.

- Кохана, у нас нова служниця? - подала голос, обходячи його по дузі.

Обидва здригнулися. Чоловік, від мого ласкавого тони, а дівча з-за того, що її перервали від протирання підлоги.

- Цікавий спосіб мити підлогу, - задумливо протягнула я. - Люба, у мене в кімнаті знову нашкодила моя виверночка, прибери там.

Вона обурено підскочила, втрачаючи по ходу сукні і відкриваючи огляд своїх принад. Уперла руки в боки і розчервонілась, як варений рак.

- Ти ж не намагалася спокусити МОГО чоловіка? - ліниво поцікавилася я, дивлячись їй в очі.

- Я.. - під розгубила вона свій запал і стала прикриватися.

- Ти зараз вийдеш за двері і зробиш усе, щоб я більше тебе не побачила. Повір, мене краще не турбувати, - вона розгублено переводила погляд з мене на дуже задоволеного дракона.

- Ваша Високість!

- Йди Риена, - луною прозвучало в приміщенні.

Вона схлипнула і втекла. Альтаїр зробив крок до мене я від нього і виставила вперед руку, зупиняючи його рух. Посмішка розтанула на його обличчі.

- Як ти міг?

- Ти про що?

- Я? Ти вважаєш нормальним те, що я отваживаю твоїх колишніх фавориток?

- Але...

- Я повертаюся в школу.

- Корделія...

- Ні! - припечатала я. - Ти сильний і впливовий дракон, дуже розумний наставник, але як чоловік... Вибач, але я поки не готова відчувати себе зайвим у твоєму житті.

- Стривай.

- Ні, не смій. Я вже досить наслухалася, що я повинна або не повинна. А ось, що маєш ти? Як ти міг допустити таку ситуацію, яка принижує і робить мені боляче? Ти поїхав раніше академії, щоб все підготувати до мого приїзду! Як ти все це допустив? - вже зірвалася на крик я.

- Мала, - спробував достукатися він до мене.

Але я вже не чула і не бачила нічого довкола. Мене захлиснула образа і розчарування, адже в останні дні я повірила йому, я повірила в нас. Все це розбилося як тендітна статуетка і осколки колючими голками впиналися в моє серце.

Кінчики пальців закололо, очі заволокло пеленою, я втрачала контроль над собою і розуміла, що мені треба заспокоїтися, але в його присутності це мені зовсім не давалося.

- Піди, - крізь зуби прошипіла я.

- Ніколи, - було мені відповіддю.

Мене уклали в обійми, але я міркувала з працею, дихати було вже боляче від стримування магії. Вона вирувало в мені як лава у вулкані і в будь-який момент могло розпочатися виверження.

Альтаїр підхопив мене на руки, і я відчула порив вітру. Мені стало трішки легше дихати, але неконтрольована сила некроманта, яка збиралася вирватися назовні, приносила мені муки. Але допустити її викид я не могла, можуть загинуть живі істоти.

- Потерпи, моя хороша, - приказував чоловік на вухо, і я, зціпивши зуби, трималася.

Мої сили стрімко танули, але я нарешті опинилася на твердій землі. Мене обережно притримуючи, притулили до холодного каменя, і я видала полегшений стогін.



Анна Щербина

Відредаговано: 10.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись