Неможливий романс

Розділ 17

/Челсі/

Коли настає той момент, що руйнує магію ніжного почуття?

 

Якщо ви коли-небудь дивилися документальні фільми про диких тварин Африки, то напевно зуміли б помітити схожість між моєю мачухою Ельвірою та будь-яким представником сімейства котоподібних(1). Вона безперечно хижак. Хитра, розумна та цілеспрямована. Ельвіра, як і дика кішка любить сам процес полювання. Вона завжди будує міліон стратегій, вивчає слабкості жертви, спостерігаючи за нею з далеку, упиваючись своєю силою та міццю. А потім, неочікувано та без попередження — нападає. Вирватись із лап хижака вдається лише найспритнішим. І то, на жаль, не завжди.

Я не одноразова була жертвою дій цієї мегери й добряче встигла насититися її підступністю. З часом, мене починало нудити від одного її виду. А тому, моя присутність на щорічних сімейних вечерях зводилася до мінімуму.

Всіма правдами й неправдами, я намагалася уникати її компанії. Адже завжди там, де була Ельвіра, відбувалося щось страшне. Її присутність в моєму житті нагадувала ураган, торнадо, цунамі та ще купу природніх явищ, що одночасно відбулися в одному місці. Я помирала щоразу, як ця жінка торкалася своїми брудними руками мого життя й руйнувала його. Я щиро ненавиділа її, і з кожним днем це почуття лише посилювалося.

Ельвіра прекрасно знала про мою неприязнь до неї, ба більше — цілком і повністю розділяла її. Я не любила її, а вона не могла терпіти мене. Якби її воля, то вона б закрила мене в психіатричній лікарні, звідки не можливо втекти так само як і з в’язниці Алькатрас(2). І лише щасливий випадок врятував мене від лап цього монстра в юбці.

 Я досі з жахом згадую той день, коли підслухала її розмову зі своїм особистим охоронцем( так-так, Ельвіра у нас страждає манією величі й повсюди тягає за собою цю гору м’язів, яку йменують Остапом).

— Остапе, послухай, мені потрібно аби ти зв'язався з тим лікарем з психіатричного відділу.

 Мегера сиділа на дивані в розкішному платті від заморського дизайнера й смоктала через трубочку гидке зеленого кольору смузі. Її довге чорне волосся було зібрано в тугий пучок на потилиці, а обличчя розфарбоване згідно з останніми модними тенденціями. Ельвіра завжди слідкувала за модою й намагалася відповідати її вимогам на всі двісті відсотків. Вона гарно вдягалася, добре виглядала, вела здоровий спосіб життя та займалася спортом. Мачуха була прекрасною зовні, інколи я навіть заздрила їй, та всередині її ідеального тіла знаходилася бридка чорна душа без серця.

— З Бондаренко? — Запитав Остап, повернувши голову у бік своєї начальниці й ковзнувши голодним поглядом по її оголеним довгим та струнким ногам.

— Так, саме з ним, — уточнила мегера.

Я ж притиснулась до стіни, присіла й затамувавши подих, продовжувала підслуховувати.

— Тобі потрібен психіатр? Якісь проблеми?

— Скажеш таке, дурний! — Ельвіра фиркнула, поставила стакан на журнальний столик й різко встала.

Остап випрямився, граючи біцепсами, котрі прикривала білосніжна сорочка й пройшовся очима по фігурці Ельвіри. В його шоколадних вирах спалахнули хтиві іскорки зажадання, що викликало посмішку на устах мачухи. Вона любила викликати захват у чоловіків, а потім використовувати їх у своїх цілях. Як от з моїм батьком, який був майже що одержимий нею.

— Тоді, для чого? — Остап схопився рукою за галстук і ослабив його, — Я до того, що я маю знати з чим працюватиму. Ну ти ж, розумієш.

— Звичайно, звичайно, — Ельвіра показала ідеально відбілені зубки, — Маю бажання відправити цю малолітню дурепу подалі звідси, аби не плуталася під ногами. Набридло мені те, що вона завжди перетягує всю увагу на себе, а Гліб ведеться на ці провокації.

— Ти про доньку Гліба?

— Так, саме про неї, — Ельвіра насупилася: радужка в очах потемнішала, брови вигнулися, а губи вона стиснула докупи, — Ти бачив в який колір вона пофарбувала волосся моєї Кіри? Невихована задрипанка.

Я притиснула долоньку до рота аби не закричати. Я не винна! Нічого нікому я не робила і нікого не фарбувала. Моя зведена сестра сама собі волосся зіпсувала, бажаючи виглядати ефектно. Та коли у неї це не вийшло, вона, звичайно ж, звинуватила у всьому мене. І, як не дивно, їй знову повірили.

— Бідна, моя дитина, — Ельвіра плеснула в долоні, — вона так плакала через зіпсоване волосся. Я ледь її заспокоїла.

«Стерво, Кіра!»

 

 Ельвіра рвучко скоротила відстань, що розділяла нас й за секунди опинилася поруч. Окинула поглядом Ярослава і єхидно посміхаючись, протягнула йому руку.

— Ельвіра, — млосно видихаючи, мовила мегера, пожираючи очима Ярослава.

Від її дій мене мало не вирвало. Та я лише закотила очі й сильніше зціпила зуби. Нізащо не покажу цій самовпевненій хвойді, що її присутність мені важлива.

— Орлов Ярослав, співвласник компанії «ТехноБуд&Ко».

Яр потиснув Ельвірі руку й потягнувся до внутрішньої кишені піджака, витягнув звідти візитку й вручив її мегері.

***

— Архітектор, ох, чудово! — Мачуха засяяла наче Північна зірка, — Я саме шукаю когось, хто зможе реконструювати мій будиночок. Ви ж не відмовитесь допомогти мені в цьому, так Ярославе? — Вона ухопилася рукою за лікоть Орлова.

— Звичайно, я завжди радий новим клієнтам, — Спокійним тоном мовив Яр, а у мене все охололо в душі, так наче лавина зійшла з гір й накрила мене з головою.

— Як чудово! — Усмішка мачухи стала ще ширшою, — То, може одразу й обговоримо деталі? — Продовжувала Ельвіра, — Ми тут зібралися родиною на святкову вечерю, але ще одне вільне місце знайдеться. То, як?

Прикусивши до болю нижню губу й затамувавши подих, я вслухалася в кожне сказане мачухою слово й потихеньку закипала. Тільки не це! Дідько!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше