Неможливий романс

Розділ 21

/Челсі/

 

Коли життя щодня замість стиглих апельсинів підкидає тобі кислий лимон, тебе починає нудити від лимонаду.

 

Після феєричного повернення додому й такої ж розмови з батьком, я довго не могла заснути. Крутилася в ліжку, повертаючись із боку на бік, й щомиті прикладала руку до правої щоки. Вона продовжувала палати, нагадуючи про вчинок батька. Я не могла повірити в те, що він мене вдарив. Як і збагнути сказані ним слова.

Я і бізнес сім’ї Кулеби були такі ж далекі, як північний та південний полюс. Я ніколи не цікавилася справами батька, його проєктами й жодного разу не проявила інтерес до цього. Хоча він вперто намагався прилучити мене до справ, навіть відправив вчитися в один із престижних університетів Лондона на факультет менеджменту. Вчилася я там на відмінно. А як же інакше. Проте, ніколи не любила це. І після закінчення навчання та отримання диплому, швидко та вдало вийшла заміж.

Я гадала, що після мого одруження батько перестане тягнути мене в фірму й нарешті зрозуміє, що його бізнесу краще без мене. Як і мені без нього. Та всі мої надії й сподівання виявилися марними. Батько не полишав спроб змусити мене працювати на нього, і як виявляється, лише дав мені коротку відстрочку. Влаштував для своєї любої конячки, так би мовити, маленьку відпустку перед великим серйозним забігом. І відчуття підказували мені, що цього разу уникнути участі буде неможливо.

Кілька раз за ніч у мене з'являлася ідея втечі, та вона, на жаль була безглуздою. Навіть, якщо припустити на мить, що це вдасться, я не маю заощаджених коштів та засобів до життя. Звичайно, що працювати я можу та вмію і фізичної праці не боюсь. Але, хто мене візьме на роботу? Батька знає практично вся країна і навряд чи хтось захоче перейти йому дорогу. А він, без сумніву, змусить внести мене в чорний список у кожній структурі та закладі країни. Та ще й відішле своїх охоронців мене розшукувати, а як знайде... Боже! Страшно уявити, що він зі мною зробить. Після сьогоднішніх подій, я вже ні в чому і, ні в кому не впевнена.

І звернутися по допомогу особливо не має до кого. Хіба що Платон та Ліна. Але перекладати свої проблеми на них та ставити їх життя під ризик — я б не стала. Вони б не відмовили, я знаю, але відразу б потрапили під жорсткий прес льодоходу Гліба Кулеби. Підставляти їх, як мінімум, підло з мого боку.

Заснувши під ранок, я дійшла до висновку, що рятувати себе маю самотужки. Крок за кроком, поступово, я повинна відвоювати своє місце під сонцем та вибороти право бути самою собою. І ніхто не зарадить, якщо я сама не постараюся. Якщо батько хоче аби я працювала на нього, що ж — так тому і бути. Бажає, аби я співпрацювала з Ельвірою — чудово, я не відмовлюся. Ба більше — стану наполегливо їй допомагати, послаблюючи її пильність. А вже тоді, віднайду всі скелети, котрі вона майстерно ховає у шафі й викуплю собі свободу. Головне, рішуче йти до мети!

З моменту пробудження, я була рішуче налаштована. Я прийняла контрастний душ, одягла вишукану спідню білизну, стильний костюм темно-синього кольору, котрий складався з юбки-футляра, білосніжної блузки та піджака на одному гудзику, нанесла макіяж та привела до ладу волосся. Виглядала я дійсно чудово, і це не могло не радувати. Мені вдалося створити образ типової бізнес-вумен й запевнити батька, що я готова до змін.

Чого лишень були варті розвалені щелепи Кіри та Ельвіри, коли я спустилася на перший поверх й увійшла до їдальні. Їх мало не розірвало від кількості жовчі, котрою наповнилися їхні погані душі.

— Всім доброго ранку, — привіталася я, продефілювавши від дверей до столу й умостившись навпроти Кіри.

У неї праве око двічі смикнулося, поки я розстеляла хусточку на колінах.

— Доброго, доню, — відповів батько, скануючи мене своїм крижаним поглядом, — Бачу, що мої слова знайшли відгук у твоїй душі, — продовжував він, розрізаючи ножем ковбаску.

— Звичайно, — коротко та чітко мовила я, беручись за прибори. Нехай повірить у свої мрії, а там — побачимо.

— Що це означає? — врешті оговтавшись, запитала Ельвіра. В її очах палахкотів вогник злоби та ненависті. Ох, вона бажала б спалити мене поглядом, якби могла.

— Що саме, дорога матусю? — Я знала, що перебільшую зі словами та вже надто сильно хотілося позлити цю мегеру. 

— Твій одяг, твоя поведінка... це все...? — Мегері забракло духу й вона потягнулася рукою до стакана з водою. Зробила ковток й продовжила белькотіти, — І чому ти тут?

— А я не можу тут бути? Здається, цей будинок все ще належить моєму батькові, і я, як його єдина донька, маю повне право приходити коли хочу. Чи мені вже заборонено провідувати батька?

Ельвіра міцніше стиснула в руках стакан, виказуючи тим самим свою роздратованість ситуацією та моєю нахабністю. Що ж, не я почала цю війну.

Її погляд не пророкував нічого хорошого й напевно, мені це аукнеться. Та бачити її розчервоніле обличчя було ще тим видовищем.

— Звичайно, можеш, — скрегочучи зубами, промовила мачуха. Вона стримувалась, звісно, хоч я й бачила пекельний гнів в її зіницях. Вони розширились до неймовірних масштабів. Мегера була на межі істерики. Принаймні, мені хотілося так думати, — Ти завжди бажана гостя в цьому домі, правда доню?

Кіра зиркнула на матір, потім на мене й піджавши вуста, прошепотіла (та, як на мене, то було більше схоже на шипіння змії):

— Звичайно, ми завжди раді тебе бачити.

— От і чудово, — мовив батько, — Приємно, що ви порозумілися. Адже тепер, працюватимете в одній команді.

Ось, той момент, якого я чекала. Кіра смикнулася й перевернула чашку з кавою. Темно-коричнева рідина, майже чорна, розлилася по білосніжній скатертині, й стікала потічком на поділ Кіриної сукні. Ельвіра відразу кинулася рятувати доньку й кликати на допомогу одну із кухарок.

— Маріє, швидше, іди сюди, — репетувала Ельвіра, намагаючись врятувати сукню доньки від знищення. Це ж не просто кусок тканини, це ж якийсь там Вінсент чи Луї, — І принеси лимон.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше