Неможливий романс

Розділ 23

/Челсі/

Не можливо спіймати сонячний промінчик, але підставивши долоньки можна відчути його тепло.

 

Крокувати коридорами батькової фірми й відчувати на собі зацікавлений погляд співробітників виявилось доволі неочікуваним явищем для мене. Буваючи тут надто рідко, я й не усвідомлювала, що моя присутність може когось зацікавити. Люди розглядали мене, посміхалися й починали перешіптуватися заледве я проходила повз. В їхніх очах танцювали ламбаду пустотливі іскорки, викликаючи легкий трепет в душі та рум'янець на щоці. Я не любила бути в центрі уваги й щоразу намагалася уникати публічних місць та закладів, де мою персону могли б впізнати.

З підліткового віку я намагалася не «світитися» й майже ніколи не афішувала родинних зв’язків із Глібом Кулебою. Та завжди знаходився хтось спритний, хто прагнув розсекретити мене та заробити гроші на черговій сенсації. Я ховалася як могла, вдягала дивний одяг, зовсім не типовий для дівчинки із багатої культурної сім’ї, носила величезні окуляри та капелюшки й майже завжди втікала від охоронців, які слідкували за кожним моїм кроком. Їхня присутність, мабуть, мене найбільше дратувала. Було надзвичайно неприємно та дискомфортно займатися своїми дівчачими справами тоді, коли два здоровані не зводили з тебе очей. А ні вмовляння, а ні крики не могли переконати батька зняти охорону. Побути наодинці я могла лише у своїй кімнаті.

Все кардинально змінилося після того, як я познайомилася з Владом. Батько затвердив його кандидатуру на роль мого хлопця, й відтоді вже Влад охороняв мене. І якщо на початку відносин я раділа такій зміні охорони, то з часом, а особливо після шлюбу, гіперопіка чоловіка стала лякати. Якщо батько хотів мене лишень захистити від поганих людей та дурних вчинків, то Влад, здавалося, бажає заховати мене від усього світу лише задля того, аби ніхто інший не мав змоги й глянути на мене. 

Чомусь легко сплутати турботу зі звичайнісінькими егоїстичними власницькими замашками...

Доречі, Влад так і не подзвонив. А з дня нашої сварки та його від'їзду минуло чимало часу. Невже він не усвідомлює, що робить мені боляче? 

Зупинившись біля величезних та масивних дверей на яких була прикріплена табличка «Генеральний директор», я двічі постукала та ввійшла. Батько сидів у своєму кріслі, тримаючи в руках якісь папери та пильно розглядав їх. Він був занурений у свої справи настільки, що не тільки не почув стукіт, а й не відразу помітив мене.

— Вибач, що заважаю, — присівши на край стільця, промовила, — Я домовилась про зустріч з архітектором. Він погодився на співпрацю та готовий вже сьогодні обговорити деталі.

Я намагалася говорити впевнено й стримано, не думаючи при цьому про власні відчуття. Насамперед страх та паніку, що інтенсивно поширювалися отрутою по моїх венах. 

— Чудово, доню, — батько відклав папери на стіл й склавши руки на грудях, усміхнувся куточками губ, — Я попрошу Ельвіру принести нам її бізнес-план та й заодно контракт, — він потягнувся рукою до телефону, — При нагоді, продемонструй цьому Орлову його, нехай відразу побачить на що ми готові.Гонорар там, доречі, чималий.

— Звичайно, — тільки-но встигла вимовила, як у двері постукали й в кабінет практично увірвалася Кіра.

— О, привітик, — мовила вона, глянувши на мене з-під величезних окулярів, — Глібе Вікторовичу, я тут дещо принесла вам на підпис.

Люба зведена сестриця не тільки влізла в мою сім'ю у слід за матінкою, а й стала батьковою помічницею у фірмі. Звичайно, що ніхто не доручав їй надважливих завдань, проте вона мала своє місце тут й вважалася однією з найкращих працівниць. На думку власної матінки, звичайно. Що думав про професійні здібності Кіри мій батько, я не знала. Та й не питала. Мені було байдуже щодо їхніх стосунків після того, як наші з ним практично розвалилися. Та й зайвий раз слухати про досягнення Кірочки, мені не хотілося.

— Давай сюди, — батько взяв ручку та черкнув кілька ліній на білосніжному папері, — І раз ти вже тут Кірочко, — мене мало не вивернуло від його ніжного тону, — може покажеш Челсі офіс? Так би мовити, проведеш екскурсію?

— Звичайно, залюбки, — прощебетала Кіра, викликаючи у мене ще один нудотний приступ. Образно, звичайно ж.

— Ось і все, — батько закрив теку з паперами та віддав її Кірі, — Челсі, люба, після того, як Кірочка тобі все покаже, зайдеш ще раз до мене. Я підготую необхідну документацію для зустрічі з тим архітектором, згода?

— Авжеж, татусю, — я усміхнулася йому, потім Кірі й рвучко підійнявшись зі стільця, рушила у бік виходу. В кабінеті ставало задушливо й тісно поруч з нібито рідними мені людьми.

«Сама прийшла в сюди. Тепер, терпи!»

Покинувши кабінет батька, я поспішила відмовитись від екскурсії та допомоги Кіри, не бажаючи проводити з нею навіть й п’яти хвилин. Те, що вона змусила мене пережити не можливо було забути й тим більше пробачити.

— Дякую, що зголосилася провести мені оглядини та я вже якось сама, — не очікуючи відповіді, я попрямувала далі по коридору.

Та Кіра мене наздогнала й зупинила, схопивши за рукав блузки.

— Зачекай.

— Що?

— Я пообіцяла Глібу Вікторовичу, що покажу тобі тут все, — вона намагалася говорити тихо та лагідно, але очі видавали її. Чорні зіниці зведеної сестри вже метали блискавиці, жадаючи спопелити мене.

— Так скажеш, що все показала. Хіба він стане перевіряти таке?

— Я не збираюся брехати. Та й не вмію.

Я хмикнула, не стримавшись.

— Звичайно, ти ж свята невинність.

Мене розпирав сміх та водночас і гнів, що підіймався знизу живота й поступово, наче дим, підіймався вверх, підступаючи до горла. Огидні слова так і крутилися на язиці, жадаючи бути озвученими.

— Не розумію твого сарказму, — Кіра демонстративно обурилася, а я лише знизала плечима.

— Прикро, та я не маю часу й бажання щось тобі пояснювати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше