Неможливий романс

Розділ 27

/Челсі/

З кожною новою посмішкою ми стаємо ближчими один до одного.

Дні змінювали ночі, перегортаючи листи календаря. Час витікав, наче пісок крізь пальці й розчинявся у безодні всесвіту. З кожним новим днем, з кожною новою зустріччю з Ярославом я все ближче ставала до нього й віддалялася від нашого сімейного життя з Владиславом. Чоловік продовжував ігнорувати мене й лише час від часу відповідав на дзвінки. Його тон та манера розмовляти зі мною під корінь знищували будь-які теплі почуття до нього. Було нестерпно боляче усвідомлювати, що наша історія кохання закінчилась. Кохання померло так й не отримавши другого шансу. Прикро.

Я продовжувала працювати над проєктом разом з Орловим, втілюючи у життя мрію Ельвіри й мого любого батька, жадаючи лише одного — закінчити справу й отримати мою свободу. В глибині моєї душі тліла примарна надія на те, що батько стримає слово й допоможе мені. Я все ще вірила в нього, хоч його вчинки доказували зовсім інше. Його поведінка, як керівника та власника величезної імперії була нічим не краще, аніж роль батька. В словах та діях була все та ж грубість, зверхність та пихатість. Він не шкодував нікого: ані конкурентів, ані працівників, й міг покарати будь-кого, хто став би на його шляху до перемоги.

Попри все, моя знахідка не виходила у мене із голови. Я ніяк не могла вирішити, як саме розповісти Ярославу про мого батька й про те, що можливо, він причетний до його проблем із бізнесом. Страх, що я можу втратити його довіру лише посилювався й стримував бути відвертою до кінця. Попри наші щоденні зустрічі в офісі Яра та роботу над проєктом, мені вдавалося уникати розмов про Гліба Вікторовича та й взагалі, якимось дивом, я зуміла приховати той факт, що Кулеба мій батько. Знала, що рано чи пізно правда розкриється, проте продовжувала відтягувати цей момент всіма правдами та неправдами.

Та й в цілому, особливого моменту для такої розмови не знайшлося. Щоразу, як ми з Ярославом були вдвох — щось відбувалось і я, втомлена подіями, не знаходилася в собі сили зізнатися. Образ батька завжди відлякував від мене людей і цей гіркий досвід навіки закарбувався в пам’яті. Я не хотіла ризикувати тією гармонією в стосунках, що виникла між мною та Яром, боячись, що втрачу єдину людину, після любої Ліни, хто мене розуміє та сприймає такою, яка я є.

— Слухай, Челсі, — в кабінет прочинилися двері й приміщення увійшла Ельвіра. Граціозно наче пантера, пройшла до мого письмового столу й присіла на стілець навпроти. Закинула ногу на ногу й з лукавою усмішкою на устах, мовила:

— Ти ж сьогодні зустрічаєшся з Орловим, так?

Вона мене не переставала дратувала. І щоб я не робила та не думати про її бридкий характер та меркантильну сутність, не виходило.

— Допустимо, — не відриваючи свій погляд від екрана монітору, мовила я.

— Запроси його до нас на обід в цю суботу.

«Що ти задумала, відьмо?»

Я не могла пояснити ту тривогу, що я відчувала в присутності Ельвіри та мені не подобалось це почуття. І ще більше не подобалось те, що вона поклала око на Ярослава. Навіщо він їй знадобився — залишалось для мене загадкою.

— Гаразд, я запитаю.

«Та не обіцяю, що він погодиться!»

— Будь переконливою, — мовила мегера, поправляючи кубок з канцелярським приладдям на моєму столі, — Загалом, зроби все можливе та неможливе аби він прийшов.

«Якого біса?» Я починала злитися.

— Я обіцяю спробувати, та сама розумієш, у людини можуть бути вже якісь плани.

«Ювілей матері, до прикладу».

— А ти наполягай на важливості зустрічі. Ми все-таки вигідний клієнт для його фірми.

Я продовжувала клацати мишкою, нервово, й подумки проклинати мегеру за саме її існування. Дратувала мене її зацікавленість Ярославом настільки, що я готова була роздряпати їй обличчя.

— Ельвіро, чого ти пристала? — не втримавши язика за зубами, запитала, — Невже так важливо аби ця зустріч відбувалася саме в суботу? Може наступного тижня, місяця чи року? — Жилка на шиї запульсувала, виказуючи мій емоцій стан.

Ельвіра нервово постукувала ідеальними нігтиками по дерев’яному столу.

— Челсі, давай будемо чесними одна з одною, — почала вона й мене це насторожило, — Ярослав гарний чоловік, привабливий, забезпечений та ще й доволі кмітливий, — говорила вона це противним солодкуватим тоном, — Будь-яка жінка була б у захваті від такого чоловіка.

 «Нащо це вона натякає?»

— І я була б не проти мати такого зятя.

«Зятя? Вона це серйозно? Ярослав та Кіра?»

Мене наче блискавкою вдарило, і я оніміла та оглохла на кілька секунд. Кліпала очима, намагаючись сфокусувати погляд на обличчі Ельвірі та бачила перед собою лише розмиту кольорову пляму.

— А що ти так дивуєшся? — Ельвіра встала з крісла й підійшла до панорамного вікна, — Я мати й в першу чергу бажаю щастя моїй дитині. А вона ж така наївна та ніжна, що не може дати собі ради в цьому питанні.

— Наївна? — перепитала я, бо в голові не вкладалися слова мачухи.

— Так, саме так. Кірочка, вона дуже добра дівчинка й не розуміє, що її треба бути сміливіше й боротися за своє щастя, а не просиджувати дні в задушливому кабінеті. Кар’єра — це звісно добре, та вона не зігріє тебе в холодні зимові вечори. Та й час летить, і про дитинку варто подумати. Я в її віці вже встигла двох народити.

Ельвіра без зупину говорила, а я не могла второпати нащо мені це знати. І взагалі, яке мені діло до особистого щастя зведеної сестри. Я їй не бажала зла, та допомагати влаштовувати її сімейне гніздечко, теж не мала наміру. Мені б зі своїми проблемами розібратися.

— Ельвіро, це все чудово, та я тут до чого? Мені навіщо це знати?

Я та Кіра ніколи не були близькими. І це не змінити.

— Я помітила, що у вас з Ярославом дружні теплі відносини, — вона повернулася й глянула на мене так, наче хижак на свою здобич.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше