Неможливий романс

Розділ 29

/Челсі/

Ревнощі штовхають нас до дій. Та не завжди це вірний шлях до щастя.

 

З самого ранку в батьківському домі було неспокійно. Весь штат працівників на чолі з дворецьким працювали в поті чола, бігаючи будинком й виконуючи вказівки Ельвіри. Всі готувалися до прибуття важливого гостя. Навіть мого батька змусили відмовитись від чергової поїздки в сусіднє місто й відкласти справи на потім, аби він міг бути присутнім на святковій вечері, запланованій Ельвірою. Мегера спала й бачила, як Кірочка зачарує Ярослава й вони вже через місяць оженяться. Мене така перспектива взагалі не радувала, якщо не сказати — дратувала. Та я надягала фальшиву посмішку й  удавало, що все чудово, придушуючи в собі найпотаємніші бажання.

Після казкових вихідних в заміському маєтку Орлових, котрі назавжди залишаться в пам’яті, я намагалася уникати зайвих розмов з Ярославом. А наші зустрічі зменшити до мінімуму. Так, це було слабкістю з мого боку, та я боялася, що не зможу противитися почуттям й бажанням, якщо він буде поруч. Я боялася самої себе й того на що була здатна заради одного його поцілунку. «Божевільна! Навіжена!»

Уникнути ж Ельвіри та відмовитись від вечері, я не могла. Мачуха не переставала діставати мене питаннями про Яра та його роботу, фірму, родину. Вона кружляла довкола мене, як коршун, змушуючи дуріти від цього всього. А коли я побачила в що вона вирядила Кіру, то мало не кинулася на неї з кулаками. Зведена сестриця виглядала так, наче зійшла з першої шпальти відомого глянцю. Вона була гарною. Навіть занадто, як для першої зустрічі з потенційним нареченим.

«Вигідна партія... потенційний наречений...» — невтомно повторювала Ельвіра, змушуючи мою суть бажати задушити її та зведену сестрицю.

Ніколи раніше я так не ненавиділа сестру, як сьогодні. Хотілось зіпсувати їй зачіску, макіяж, плаття й залишити в одному лахмітті, та я не могла. Не мала права й не переставала собі нагадувати про це. Нехай для мене Кіра — не люба зведена сестра та для Ярослава вона цілком може стати гарною дружиною.

«Ти хоч сама віриш в те, що думаєш?»

Я не вірила, але була змушена переконувати себе в цьому. Інакше, ніколи б не змогла пережити цю вечерю. «Трясця його матері!»

Всі мої думки та бажання були направлені на те, аби зіпсувати зустріч Кіри та Ярослава, а ще краще — аби він не прийшов. Та він, на мій подив, швидко і легко погодився провести «незабутній» вечір в колі моєї родини. І навіть не образився, коли я розповіла йому правду про батька. Як виявилось, Ярослав знав, що я донька Кулеби та для нього це не мало жодного значення.

— Челсі, ти — це ти, а твій батько — доросла впливова людина й сам відповідає за свої вчинки.

— Так, та все ж, я відчуваю себе винною, що мовчала про це, — мені насправді було ніяково перед ним. Та ще й соромно, адже я знала про махінації батька й про його втручання у бізнес Орлових. Тільки досі не могла второпати «навіщо» це йому.

— У тебе були на те свої причини, — його голос звучав лагідно, заколисував.

Я обмоталася пледом й закривши очі, слухала його важке дихання на тому кінці зв’язку. Ми так і не поговорили після «інциденту» на минулих вихідних, відтягуючи момент істини.

— Так, були. Та це не змінює того факту, що мій батько... — я набрала повітря в легені й гірко видихнувши через рот, продовжила, — що він намагається влізти у твій бізнес. Я гадки не маю для чого це йому, проте... — мене розбирала злість та розпач, коли я думала про те — скільки компаній, життів та родин зруйнував мій тато.

— Челсі, люба, я все знаю: і про його підступи, й про підкуп місцевої влади й навіть, про те, що він намагається відібрати у нас право на будівництво стадіону.

— Знаєш? — Такого я не очікувала й була просто шокована, — Ти все знав і мовчав? Продовжував спілкуватися зі мною, допомагати мені та навіть на проєкт для Ельвіри знайшов час.

В голові роїлися важкі думки: одна гірше іншої. «Невже, всі його вчинки були продиктовані бажанням помсти?»

— Але чому?

Я накрилася пледом з головою й притиснула подушку до рота, аби не видати ані звуку. Хоча хотілося кричати.

 — Ей, не будуй у своїй світлій голівоньці ніяких там схем. Я нещодавно дізнався, що Кулеба твій батько. І чесно кажучи, мені все одно. Цей факт нічого не змінює між нами, повір.

«Нічого не змінює між нами...» — прокрутила слова в голові й полегшено зітхнула.

На мить, мені здалось, що серце вистрибне з грудей, якщо наша дружба з Яром виявиться фікцією. Я б таке точно не пережила.

— Я тобі вірю, — прошепотіла у слухавку, — Дякую за розуміння.

— Добраніч, красуне, — лагідно мовив він, змушуючи мене танути наче морозиво в літню спеку. «Я таки божевільна! Факт!»

Згадуючи розмову з Орловим на моєму обличчі розквітала посмішка, а в душі розливалось тепло, хвилі якого приємно зігрівали тіло. Все-таки, Ярослав — фантастичний чоловік: справжній, щирий, надійний. Всі його слова підкріплені вчинками та він не ховається й не відступає через проблеми, а завжди вирішує їх. Та найбільше, мабуть, мені в ньому приваблює його простота та людяність. Він не намагається видатися кращим за інших, не використовує своє становище та гроші, як деякі індивіди й ніколи не кривдить слабшого. поруч з таким чоловіком й море по коліна.

І мене починала розбирати злість, бо я розуміла, що сватати його сьогодні будуть іншій. Тій, кого я б придушила власними руками. Тій, котра й мізинця його не варта. «А ти варта, Челсі? Отямся! Ти одружена жінка!»

Я трусонула головою, прагнучи відігнати важкі думки й подумати про щось приємне. Чи про когось... І цей хтось незабаром з’явився на порозі будинку Кулеби: з подарунками для кожного члена сім’ї та шикарними букетами квітів. Кіра та Ельвіра відразу зашарілися й були зачаровані галантністю Орлова. А мене, чомусь, цей факт розізлив. Для чого він так старається? Невже хоче сподобатись їм насправді?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше