Неможливий романс

Розділ 39

 /Ярослав/

 

Найбільший страх це втрата близької людини.

 

Побачивши, як Влад відштовхнув Челсі, я оскаженів. В голові щось клацнуло і я налетів на нього, та збив з ніг. Не знаю звідки взялося стільки сил, аби я миттєво протаранив Макарова й зміг завдавати йому кілька ударів, перш ніж він став відбиватися.

Владислав вправно наносив удари, чітко та влучно ламав мені ніс, руку, вибивав воздух з легень, розфарбовуючи мій одяг в шалено-червоний колір крові. Та мені було байдуже на це. Я прагнув зупинити його, аби захистити свою дівчинку. Навіть, ціною власного життя. Я був готовий на все, аби тільки вона нарешті стала вільною від цього покидька.

Про всі знущання Влада над моєю дівчинкою, я дізнався, на жаль, не від неї. А з тієї ж самої книги, яку вона мені вручили. Можливо, я б ніколи не надав сенсу певним сценам в книзі, якби не був сам присутній в них. Якби я, не згадував всі наші зустрічі, й не мав можливості побачити їх її очима. Навіть тоді, в ресторані, коли я намагався розпрощатися з Острозькою, Челсі постраждала від рук тирана-чоловіка. Тоді, коли я дивився, як вона з ним танцює і божеволів від ревнощів, я й не здогадувався, що вона пережила кілька хвилин до цього танцю.

Коли весь біль та страх, пережитий моєю дівчинкою я пропустив через себе, я остаточно впевнився в правильності наших почуттів. І мого безконтрольного бажання забрати її собі, під крило. Я знав, що просто забов’язаний захистити її. Інакше, я б собі не вибачив цього. Моя квітка жила в неволі і я вважав за подвиг, звільнити її від звіра. І Гліб Вікторович став мені помічником в цій пригоді.

Наші з ним відносини доволі різко та кардинально змінились, після однієї вдалої розмови. Якби я знав, що отримаю такий результат від свого візиту в офіс Кулеби, то зробив би це давним-давно.

Після того, як Соломія зізналася у спробі підставити нашу з братом фірму, я вирішив поговорити з Глібом Вікторовичем. І розставити всі точки над «і» в нашому протистоянні. Мені набридло гратися в піжмурки і я вирішив діяти. Я розробив кілька варіантів розвитку розмови з Кулебою, та виявилось, що достатньо було кількох слів. Простих та щирих. І звичайно ж, товстої папки з всіма компрометуючими його документами: від «чорної» бухгалтерії та фінансових звітів до провокаційних фото, де Гліб Вікторович займається не зовсім легальними справами. Так, варто зазначити, що багато з цього він здійснив на початку розбудови свого бізнесу, в так звані «лихі» дев’яності. Однак, певні злочини все ще караються законом. Та й забруднило б це його репутацію і славу крутого бізнесмена.

— Що ж, Орлов, — він схрестив руки на грудях, — бачу, що ти не пальцем роблений. І я тебе почув, проте, — він лукаво усміхнувся, — не я тебе намагався підставити. Повір, ваша фірма мені не потрібна. Зовсім. Я не зацікавлений.

— Слухайте, я вас попередив, — Я не повірив в його зізнання. Ні разу. І спробував знову переконати Кулебу забрати свої загребущі руки від спадку батька, — а далі, лише ви вирішуєте. Якщо не відступите, я віддав це в прокуратуру.

Я тоді не жартував, бо мене до біса дістала та ситуація й те, що Кулеба не захотів грати чесно.

— То, що Глібе Вікторовичу? — Я встав й неквапливо рушив до виходу. Провокувати Кулебу, я чомусь не боявся.

— Постривай, Орлов. Не кип'ятись! — він встав з крісла, дістав з тумби два келихи та коньяк, — Вип'єш?

Я кивнув і він розлив янтар по кубках.

— Я насправді не маю видів на твій бізнес, а лише робив послугу своєму давньому знайомому, — Розмова почала набирати обертів, — Прізвище Острозький, тобі про щось говорить, адже так?

Трясця його матері, таки не збрехала Катя. Хоча, стоп! Ми з Острозькою розійшлись не так давно, а проблеми у нашої фірми почалися задовго до цього.

— Впертий, так? Не віриш? — Кулеба випив і знову налив.

— Не вірю, бо причини на такі дії в Острозького не було.

— Думай ширше, Орлов, — він почесав свою шевелюру, — Тільки з любові до доньки, розкажу тобі все, як є. За однієї умови, звичайно.

— З усією повагою, Глібе Вікторовичу, та ви не в тому положенні, аби умови висувати.

Він хмикнув і знову випив.

— Цілеспрямований! Це добре, — проговорив він, — Щоб ти там собі не думав, тебе банально «замовили» мені. Я мав зробити все, що в моїх силах, аби ваш з братом бізнес пішов на дно. І тоді, з’явився б Острозький і врятував ситуацію. За що, ти, звичайно, був би винен йому до кінця життя.

Я слухав і слухав, а не йняв віри.

— Гадаю, ти здогадуєшся, чому саме тебе замовили й для чого?

Якісь думки оселилися в моїй голові та я все ще не міг осягнути їх. Якось занадто все складно було для того, аби змусити мене оженитися з Катериною.

— Якось це дивно...

— А що тут дивного? Донька Острозького одержима тобою, втім, як і моя падчерка і... — він запнувся, — і половина жінок цього міста.

Я згадав останній візит Катерини в мою домівку й з трудом проковтнув слину. Щось в слова Кулеби таки є.

— Та найголовніше, це те, що Острозький банкрот. І йому дуже потрібна твоя фірма, — Я був здивований, — Я сам нещодавно дізнався про банкротство, інакше не став би йому допомагати. Сам розумієш, я не веду справи, якщо мені немає з цього користі та зиску.

— Що ж, тоді станьмо партнерами. Зі мною, а я в цьому впевнений, вам буде вигідніше співпрацювати. — В голові народилось кілька ідей, як переманити Кулебу на свій бік, якщо його слова про Острозьких підтвердяться.

— А ти доволі кмітливий, Орлов. Я це люблю в людях.

Ми вдарили по руках й домовились про ряд зустрічей, що мали стати кінцем нашому протистоянню та початком чогось нового.

Я відразу висунув свої умови співпраці та запевнив Гліба Вікторовича, що дізнаюсь для нього, хто і як дістав такий вельми провокаційний компромат на нього. Взамін, він обіцяв вирішити питання з Острозькими.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше