Глава 8.

Ліза.

Сьогоднішня ніч була чудовою,ми провели її разом із Артуром!)) Я впевнена,що він мене кохає))) Я це відчуваю усім своїм серцем))) Але батьки поки,що не знають про нас. Як їм сказати,що я зустрічаюсь із своїм братом?? Так,він не рідний мені,але...як же це важко! Мій день минув спокійно,Артура поруч немає,він поїхав на навчання у Київ і буде ще шукати там роботу,мене попередив,що у майбутньому ми будемо жити там,щоб ніяких інших варіантів я не шукала і я погодилась)) Артур..як я за ним сумую! За його таким ніжним,лагідним поглядом,за його посмішкою,за його чудовими блакитними очима,так,я кохаю його!! Я кохаю Артура))) А Влад,мені колись просто подобався,він міг іноді вдало пожартувати,міг приємно поцілувати) Але він не той хто мені потрібен) Це просто було маленьке захоплення яке вже зникло)) А ось Артур,це зовсім інше,я ще не розібралась із своїми почуттями до нього,але я впевнена,що кохаю його))) З ним хочеться як найбільше проводити разом час,завжди його обіймати,цілувати,відчувати його,дивитись в його блакитні очі)) Хочу бути тільки з ним і нікому його не віддавати,тільки мій!

Заснула я швидко так як Артура не було і я могла лягти раніше)) Мені приснилася мама)) Як вона підійшла до мого ліжечка,поцілувала у щічку,я прокинулася від поцілунку і обійняла її)) Ми разом їли солодощі,читали книги,слухали нашу улюблену музику,гуляли по вулиці,бігали одна за одною,було чудово))) Зайшли в дім і я прокинулася.

Подивилася у дзеркало яке лежало недалеко від мене,з моїх очей текли сльози,очі були червоні від сліз,а усмішка не зникла на моєму лиці,як я за нею сумую! Я увімкнула телефон і подивилась на дату, сьогодні було 10.01.2018р. день коли не стало мами. Я швидко піднялась,привела себе в порядок і побігла швидко до своєї мами))

Я поставила квіти на її могилу,її улюблені- хризантеми))) Постояла,згадала всі чудові моменти з нею,поплакала,поцілувала її і пішла додому) Я за нею так сумую і ще найбільше сумую за Артуром і вирішила йому подзвонити))

Він дуже довго не брав телефон і нарешті все таки прийняв виклик))

-Ало,Артур))

-Ало,слухаю вас) Це хто??),- і я почула дівочий голос!

-Не зрозуміла. А можете покликати Артура?)

-Ні,він зараз у душі),- і я почула через телефон голос Артура - Катю,іди швидше сюди! Я скучив!

Що??! Нічого не розумію!! Це якийсь жах!! Як він може так зі мною?!!

-Вибачте,мені потрібно йти,до побачення)

Я хотіла їй сказати щоб все таки покликала Артура,але вона вимкнула телефон!

Через деякий час я вирішила зайти в Інстаграм і подивитися його сторінку. І знайшла там фотографію де вони з цією Катериною! На одній фотографіі в обнімку,на іншій вони цілуються!!

Я довго лежала в ліжку і не могла повірити за,що це мені?? Чому все так?!! Артур мій! Я його нікому не віддам! Зібрала валізу і поїхала до нього у Київ.

Любі читачі,скоро буде фінал)) Надіюсь вам сподобалась моя книга,напишіть свої враження в коментарях будь ласочка!!))) І зовсім скоро буде нова цікава книга і трохи більша ніж ця)))