VI

 Дивнi i непередбачуванi дев'ятикласники! Буває, зустрiнеш колишнього випускника, нагадаєш йому про коники, якi вiн викидав, а той нiчого не пам'ятає. Начеб-то це було не з ним. Нi, не соромляться колишнi учнi своїх дивних вчинкiв. Дiйсно, не пам'ятають. Все дуже просто: певнi органи i системи органiв вiдстають у розвитку, iншi, навпаки, випереджають. Такий собi дисбаланс виходить. Тому дiти iнодi поводять себе дивно. Про гормони забув...  Нi, не забув. Я завжди пам'ятатиму той перший раз, що перекреслив моє подальше життя. Все вiдбулося через те, що керували мною клятi гормони, а не серце i здоровий глузд!

... Мою любу Раєчку охоплював трепiт, коли я мав необережнiсть торкнутися її. Вона здавалася нiжною квiточкою, яка в'яла вiд палючого сонця, якщо бачила поряд зi мною iнших дiвчат; тягла свого милого носика догори, коли я з нею розмовляв. Я навмисне говорив дурню. Знав, що вона кохає тiльки мене, тому, так би мовити, перевiряв. Рая швидко ставила на мiсце будь-якого невiгласа, а мене терпiла. Щоб бути першою в усьому, Рая не зважала на труднощi, моя мила квiточка противилася вiтру долi, гнулася, але не корилася. 
 Чому ж того разу не опиралася i не рятувала своє незаплямоване iм'я? Стояла мовчки, прикусивши губи. Чому терпiла вайлуватого осла? Навiть, не осла... Я не знаю, яку назву має те мерзенне створiння, в кого тодi я перетворився? Я намагаюся згадати, але неспроможний вiдновити в пам'ятi те, що вiдбулося капосної митi. Тимчасове божевiлля? Саме так. Бiльше нiколи, нi за яких умов не стану заручником клятих гормонiв!

 Сестри крокували коридором, тримаючись за руки. Двi красунi, двi протилежностi. Одна нагадувала мою юнiсть, iнша була кращим прикладом сучасносностi. Лариса м'ячиком котилася за Лiдою, перебираючи повненькими нiжками. Лiда трималася невимушено i владно. Я спостерiгав, як до неї липнуть новi подруги, як намагаються завоювати прихильнiсть хлопцi. Збоку все виглядало природно: ми пiдчиняємося силi. Перевага була на боцi Лiди. А як iнакше? Татко — депутат, мешкає в Києвi. Матерi при розлученнi дiстався центральний ринок. Бистрицький бiльше не одружувався, та й Лiдина мама не ризикувала. Окрiм забезпеченого майбутнього Лiда володiла унiкальними рисами моделi. Говорили, що вона демонструвала одяг не лише в нашiй країнi, а i у Парижi. Буцiм, сама розповiдала. Я не вiрив балачкам. Пiдлiткам подобається фантазувати, хоча, можливо, дiвчинка i тупцювала на подiумi якогось поганенького ательє.
— Юрiю Миколайовичу! Хутчiш! Там новеньку лупцюють, — юрба п'ятикласникiв вiдiрвала мене вiд роздумiiв. Я не мiг передбачити того, що вiдбулося. Лариса сидiла верхи на Лiдi i мiцно тримала сестру за волосся. Лiда здавалася мертвою. Лежала з заплющеними очима i не ворушилася. Учнi, вiд малого до великого спостерiгали за дiйством i, не зважаючи на небезпечну ситуацiю, голосно коментували подiю.
— Так їй i треба! 
— Молодець, Лариско!
— Сором! А-ха-ха-ха!
 Я не встиг врятувати Ларису. Швидким рухом ноги, що нагадував гiмнастичну вправу, Лiда каблуком пробила голову сестрi. Моя дiвчинка втратила свiдомiсть i впала додолу.
Глядачi, яких зiбрала бiйка мiж дiвчатами, замовкли. Навiть, п'ятикласники зрозумiли, що Лiда навмисне пiддалася, щоб всiй школi показати, хто тут головний.
Я швиденько пiдбiг до Лариси. Пiдняв їй голову. Серветкою притиснув мiсце рани. Я намагався втримати червонi потiчки, але вони вперто заплямовував одяг i пiдлогу. Медична сестра обережно прибрала мої долонi i наклала на рану товсту пов'язку.

 Лариса потрапила до лiкарнi. Рая прохала не надавати розголосу цiй неприємнiй подiї. Лiдина мати взагалi вiдмовилася говорити на тему бiйки. Директорцi, яка перебувала в лiкарнi з гипертонiчним кризом, вирiшили не повiдомляти. Нехай набирається здоров'я i якнайшвидше повертається до роботи.

 Напротязi тижня вранцii i пiсля роботи я вiдвiдував Ларису в лiкарнi. Iнодi це було недоречно, особливо вранцi, але я не мiг контролювати себе. Картав за неуважнiсть i за невмiння передбачувати небезпечнi ситуацiї. Пiсля зустрiчi з Ларисою день ставав яскравiшим. В менi народжувалися новi плани. Нарештi, я вiдчував себе повноцiнною людиною, а не маньяком, який переховується вiд покарання.

 Того суботнього вечора я став свiдком неприємної сцени. Ларисонька плакала через те, що Рая приготувала несмачну їжу. Мої любi дiвчатка посварилися. Рая, намагаючись втримати сльози, поквапилася додому. Я наздогнав ображену матусю i зробив спробу заспокоїти кохану.
— Що трапилося? 
— Та, дрiбницi. Не варто обговорювати.
— Раю, ти залишила дитину в сльозах. Дiвчинцi не можна хвилюватися.
— Iди i заспокой її. Розумiєш, я замовила в ресторанi Ларисину улюблену страву, а вони зiпсували суп. Головне, декiлька разiв  пояснила: журек не повинен бути жирним. Ще й забула попередити про копченостi. Якнайменше треба було класти! Приготували страву для мужика, а не для дитини! 
 Я обiйняв мою Раєчку, волосся якої пахло не парфумами, а копченим м'ясом. Запах нагадав менi про вечерю, я на хвилинку зайшов до Лариси i заспокоївся, побачивши, як вона щебече з подругою по телефону. Було недоречно перебивати розмову. Я поквапився додому з думкою про традицiйну польську страву, яка мала незвичну назву журек.
— Ти коли-небуть куштувала журек? — запитав я маму.
— Це та страва, яку готують на поминках? — почув у вiдповiдь.
— З тобою все зрозумiло, — пiдсумував я, уминаючи наваристий кулiш. Невже iснує щось смачнiше вiд нашої української кухнi?