Неочікувана помста

VII

 Журек я готував вперше i мав надiю, що не востаннє. Головною труднiстю виявилося те, що всi вiдомi i маловiдомi кулiнари наголошували на вiвсянiй або житнiй заквасцi. Добре, що вiвсянцi завжди є мiсце у моєму рацiонi! Жменьку крупи я залив охолодженою кип'яченою водою i кинув до банки кiлька родзинок. Квас буде придатним для вживання лише через кiлька днiв, а можливо, i через тиждень. Далеко не райдужна перспектива. Та ранок вечора мудрiший. Якщо сам не вигадаю, як прискорити процес бродiння, то мама, кулiнарних справ майстер, завжди щось порадить. 
 Ранок подарував менi новий задум: замiсть вiвсяного квасу можна використати сiк квашеної капусти! A як же вiвсяний клейстер? Я прибрав марлеву серветку, ложечкою розколотив вмiст банки, спробував рiдину на смак. Нiякої кислинки, але вiвсяний розчин погустiшав i втратив поозорiсть.  
— Мамо, чим можна замiнити хлiбний квас, коли готуємо окрошку? — я соромився запитати напряму.
— Зазвичай використовують сироватку або слабкокислий розчин лимонної кислоти. Особисто менi до вподоби окрошка з квасом.  
— I менi, — вирiшив не перейматися через дрiбницi i почав дрiбненько шинкувати велику цибулину.
 В холодильнику знайшов слабокопчену ковбасу i маленький шматочок нежирної шинки. М'яснi вироби швидко перетворилися на кубики, якi разом з пiдсмаженою цибулею полонили повiтря смачним ароматом. 
 До дволiтрової каструлi з кип'ятком я обережно додав засмажку, чорний i духм'яний перець. Процiдивши недозрiвший вiвсяний квас через ситечко, густу рiдину влив до майже готового супу. Склянка жирних вершкiв зробила журек ще густiшим. Наостанок я всипав третину столової ложки солi i додав сiк квашеної капусти. Спробував журек на смак i залишився задоволеним. Потрiбно лише зварити яйце, почистити його, роздiлити навпiл i поклаcти жовтооку красу до тарiлочки. Журек без яйця, сметанки та дрiбненько порiзаної зеленi  не має права на iснування... i поїдання!

 Я знав, що журек поставить Ларису на ноги. Вiдтепер в менi вiд мами живе не тiльки журналiст, а i кухар. З мене вийшов би дуже гарний чоловiк. Шкода, що до цього часу неодружений. Хоча з чужими дiтьми набавився — далi нiкуди. Раптом пiсля появи власних, мене не тривожитимуть долi учнiв? Стiльки їх, дiвчат i хлопцiв, кожного ранку квапляться до мене з питаннями рiзного роду. Цiкавить дiтей i пiдлiткiв моя думка щодо багатьох викликiв сучасностi. Географiя в колi цих питань знаходиться на останньому мiсцi.

 Порадившись з колегами, одностайно вирiшили не згадувати прикрий випадок. Лiду краще не чiпати, а Ларису доручили менi i шкiльному психологу. Саме Рая з цим проханням звернулася до дирекцiї. Потрiбно навчити дiвчинку оминати гострi кути у спiлкуваннi з однолiтками i спробувати вiдкрити в нiй лiдерськi якостi. Завдання не просте, але я почувався задоволеним. Мiсток помiж нами з Раєю 
з кожним днем мiцнiшав. Мої шанси збiльшувалися. Невже доля повернулася до мене обличчям? Вдома я кожного вечора передивлявся кулiнарнi канали, плекаючи в душi надiю про святкову вечерю, де в центрi уваги я — люблячий батько i талановитий кухар. Перебуваючи в станi, близькому до ейфорiї, вiдчув, що втрачаю опору пiд ногами i стрiмко падаю в провалля. На кулiнарному каналi, присвячeному iспанськiй кухнi, замiсть красунi, дуже схожої на Пенелопу Крус, з'явився... вiн. Я не мав жодного сумнiву, що саме цього чоловiка бачив на свiтлинi разом з моїми любими дiвчатами. Я загуглив iм'я ведучого: Серхiо Торрес. Нiчого новенького, окрiм свiтлин i роликiв з Ютубу, я не знайшов.

 Який з того толок, якщо ти за фахом психолог, а допомогти собi не можеш? Я вкрай змiнився. У вчителя географiї, який користувався непiдробним авторитетом колег i учнiв, залишилася лише одна функцiя: робота. Iншими словами — виконання посадових обов'язкiв. 
 Колектив швидко звик до мене нового. Учнi знайшли iнших авторитетiв. I тiльки Лариса спiвчутливим поглядом проводжала мою постать, постать людини, затиснутої зовнi i зсередини тисками розпачу i невпевненостi. Заздрив тим, хто в змозi переступити через кохання, здатний боротися, отримувати задоволення вiд самого процесу, а не вiд перемоги. Чекав на повернення батька. Можливо, його присутнiсть вiдновить втрачене. Хотiлося кинути школу, поринути з головою в науковi дослiдження, щоб забути оте кляте кохання. Якби ж iще не отi зеленi очi...  Кожного дня зустрiчав погляд Раї на обличчi її доньки. Тi очi були подiбнi до болота, яке засмоктувало, не вiдпускало, а втопитися не давало. Дежавю тримало мене в величезнiй напрузi. Давнi вiдчуття, забути якi неможливо, продовжували мене руйнувати.

 Лариса ж обмежила коло спiлкування. На перервi самотньо стояла поблизу вiкна. Самотнiсть, як не дивно, йшла їй на користь. Поряд з Ларисою вiдчувався спокiй. Вона здавалася надлюдиною у кращому розумiннi цього слова. Навiть, дорослi помiчали дивний вплив дiвчини на оточення. Я намагався не дивитися Ларисi в очi, iнакше найлiпшi вiдчуття перетворювалися у найгiршi.

— Юрiю Миклайовичу! Страшенно рада за вас! Наша Кiра Львiвна збирається у декретну вiдпустку. Окрiм вас немає кандидатiв на посаду класного керiвника, якi б потягли цей нелегкий тягар. Карти вам в руки, — директорка щиро радiла за мене.
— Карти, то й карти, — я погодився. Менi було байдуже, потягну я чи не потягну цю нелегку ношу. Радувало лише те, що з'явилася нагода забути про Раю. Випускний клас потребує багато часу. Новi турботи допоможуть вiдволiктися вiд нав'язливих думок. 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше