Неочікувана помста

ХIX

 Мама швидко домовилася з директоркою, щоб моє звiльнення вiдбулося без ускладнень. Обiцяла написати низку статей про освiту, де школа, в якiй я стiльки рокiв пропрацював, була б яскравим прикладом високої культури для мешканцiв мiста. Батьки непокоїлися моїм здоров'ям, тим паче, що я вже мав струс мозку в дитинствii i довго страждав через наслiдки хвороби. Я категорично вiдмовлявся переїжджати до столицi i не соромився просити помочi у дорогих менi людей. Мрiяв долучитися до геологiчної експедицiї, де були б однi чоловiки. Щоб не займатися самоїдством, а це мене час вiд часу затискало залiзними лещатами, я постiйно нагадував самому собi, що причиною моїх неадекватних вчинкiв було спiлкування з жiнками i дiтьми. 
— Сину, iншi часи. Експедицiї недовгостроковi. Я подумаю, як тобi допомогти. Я тебе розумiю. За гратами я бачив iнший свiт. Менi ж знаєш, яке мiсце зализали в iнститутi? Це ганьба! Пiдлеглi заглядали в рота i говорили лише те, що менi подобалося! 
— Миколо! Вгомонися, — мама намагалася заспокоїти батька, — знайшов, з чим порiвнювати! Погоджуюся, нашому сину потрiбний iнший колектив. Маленькому ми нiколи нi в чому не вiдмовляли, допоможемо i дорослому.

 Пiсля близькостi з Коростильовою я сам себе не впiзнавав. Я вперше в зрiлому вiцi здiйснив заборонене. Я педофiл i не повинен перебувати на волi! Моє мiсце за гратами! Але ж це ще гiрше, нiж армiя! Хто з власної волi захоче позбавляти себе волi? Отака гра слiв виходила. Як би я себе не корив за вчинене, винним не почувався. А от насолоду вiд перемоги вiдчував всiма своїми нутрощами. Гра з Коростильовими закiнчилася. На даному етапi моя перемога! Переможцiв не судять. Я виграв! I менi чхати на те, що буде! Навряд чи нашi долi перетнуться. Пiсля близькостi з Райкою я вiдчував себе людиною останнього ґатунку. Розповiдати про те, як з вищого свiту скотитися донизу, i пережити все це, — зовсiм рiзнi речi. В школi мене гнобила класна керiвничка, на роботi Райка всi шляхи до кар'єрного зросту перекрила. А тут ще й ця мала! Керувала дорослим чоловiком нахабно i умiло. 
 Нiчого, окрiм змiни дiяльностi, не вiдбулося. Все i всi мовчали. Я потроху заспокоювався i чекав запрошення до геологорозвiдувальної екпедицiї. Знайшлася робота у Карпатському регiонi, але заради матерi вимушений був працевлаштовуватися поряд. Вибiр впав на приватну фiрму, яка займалася бурiнням свердловин. Не здатний я образити матусю i залишити її одну, тим паче, що батько вимушений працювати в Києвi, що безперечно мало свої плюси.

 Для поїздки в село, що знаходилося за сто кiлометрiв вiд нашого мiста, я вiдремонтував стареньку Ладу, яку давно збирався здати на металобрухт. Ремонт зайняв кiлька днiв, я не нервував i не опускав руки, як це зi мною було ранiше. Знову, хоч трохи й смiшно, я вiдчував себе переможцем i черговий раз приходив до висновку, що таки застряг в несприятливому середовищi, де крутили сiдницями баби i верещали дiти.

 Дорогою насолоджувався природою. Я не бачив бур'янiв, смiттєзвалищ, мене не дратували вибоїни, ями i липнева спека. Милувався синiм небом, яскравою зеленню дерев, водною гладдю ставкiв, якi раз за разом з'являлися вздовж узбiч.

 До мiсця призначення прибув близько другої години дня. Знайшов магазин, де придбав газовану воду i морозиво. Коли я запитав, де б знайти тимчасове житло, продавчиня запропонувала будинок свого покiйного дiда. Стара хата знаходилася поряд. Все тонуло в зеленi, квiтах i червоних вишнях.
— Розумiю, що ти приїхав з мiста i не маєш уявлення про життя в сiльськiй мiсцевостi, та хоч стежку в дворi витопчеш. Бiльше менi вiд тебе нiчого не потрiбно.
 На дверях будинку висiв iржавий замок. Дверi i вiкна були пофарбованi в зелений колiр. Фарба мiсцями надулася i облiзла, але здалеку бiла хата виглядала охайно i привiтно. Посеред будинку стояла пiч, яка взимку грiла кухню i спальню. Пiдлога була встелена домотканими килимками i дорiжками. Коли я торкнувся постiлi, то поринув у благодать Старе металеве лiжко тримало на собi корабель з матрасiв, перин i подушок. Хатня прохолода i затишок навiяли на мене сон. Мiська квартира, та й колишня дача у передмiстi неспроможнi зняти з людини бiль, смуток i втому. Я впустив у себе чародiйство старого житла. Дрiмаючи, планував придбати сiльське подвiр'я, яке навеснi буде пахнути бузком i конвалiями, влiтку даруватиме аромат суниць i малини, а восени полонитиме простiр запахом яблук. Менi вже снилося, як я ремонтую сiльську хату, коли до будинку без стуку увiйшли два чоловiки.
— Швидко влаштувався, роботяго!
— Ми тобi житло у вагончику пiдготували, а вiн хороми знайшов.
 Це були мої майбутнi друзi i колеги по роботi Роман i Петро. Ми швидко потоваришували i знайшли спiльну мову. Я пригостив чоловiкiв свiженьким пивком, пiсля чого вiдчув справжню повагу до себе. Наступного дня Роман обiцяв заїхати по мене, щоб познайомити з Григорiєм — власником фiрми. Того ж дня збирався приступати до роботи. У спiвбесiдi, виявляється, не було потреби.
 Ввечерi я пройшовся селом i був дещо здивований. Всi розмовляли на рiднiй мовi. Мiсто трималося за росiйську i лiнилося переходити на українську. Мене це завжди дивувало. Добре, що село зберегло мову. Можливо менi буде краще помiж цих простих людей? Невже я нарештi знайду себе i не коїтиму дурниць?
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше