Розділ 4

Виринувши зі спогадів, Діана побачила великі перелякані очі Валіка й розсердилася на себе. Три роки тому вона робила такі ж помилки. До того ж неодноразово.

— Даю вам одну ніч. Завтра зранку матеріал має чекати на мене на цьому столі.

— Звісно! — Діана посміхнулася нестримному ентузіазму молодого колеги. — Все виправлю, допишу, вдосконалю. Вам сподобається, ось побачите!

— Вже постарайтеся якось. Заради себе в першу чергу.

Валік практично помчав геть, залишивши відчиненими двері кабінету. В отворі одразу ж з'явилася її помічниця Ната та поцікавилася, чи не потрібно чого. Поглянувши на годинник, Діана раптом усвідомила, що робочий день закінчився. Хоча зазвичай вона затримувалася в редакції понаднормово, сьогодні у Діани виникло бажання якомога швидше опинитися вдома — за комп'ютером. Черговий розділ нового роману вже дозрів у її голові та просився «на папір».

Діана відпустила помічницю додому, посортувала документи в акуратні стоси, склала план на завтра та записала його в щоденник — давалися взнаки старі шкільні звички, взяла сумочку та попрямувала до виходу. Попрощавшись з охоронцем, Діана витягнула з волосся гребінь, що стягував його у вузол, і похитала головою. Важкі шовковисті пасма розсипалися по плечах.

Розкривши двері редакції, дівчина подумала про те, що було б добре зняти піджак — сонце пригрівало зовсім не по-весняному, але потім передумала. Лише розстебнула ґудзики, підставляючи легкому вітерцю натуральний шовк блузки.

Поки Діана, крокуючи вулицею, намагалася вивудити з сумочки окуляри з темними лінзами, до тротуару підкотив мотоцикл. Діана підвела голову, і віддзеркалений сонячний промінь засліпив їй очі. Перед тим, як вона зламала підбор улюблених синіх туфель, дівчина встигла помітити потужні ноги в потертих джинсах і поношені шкіряні кросівки, що ступили на тротуар.

А в наступний момент Діана практично впала в обійми мотоцикліста в шкіряній куртці та картатій сорочці, низько розстебнутій на грудях. Все сталося прямісінько так само як в її романах. Можливо, вона втратила свідомість, і їй це тільки здалося?

Кілька разів кліпнувши, щоб прояснити погляд і розум, Діана зазирнула в заклопотане чоловіче обличчя. Дуже гарне, між іншим. Не таке, як в Андрія, з більш різкими рисами, але, поза всяким сумнівом, привабливе.

— Все гаразд? Умлівання скасовується?

Діана обережно похитала головою.

— Гадаю, що так.

— Це — хороша новина.

Чоловік посміхнувся, і у Діани перехопило подих. Але не настільки, щоб забути про важливе. Нагадавши собі умови контракту, Діана спробувала відсторонитися. Однак чоловік не поспішав її відпускати.

— Я в порядку.

— А мені здається, що не дуже.

Він мав рацію: Діана відчувала себе ураженої блискавкою, але це не означало зовсім нічого. Вона не мала на це права.

— І все-таки мені потрібно йти.

Він відпустив її, і Діана відчула себе маленькою дівчинкою, у якої відібрали улюблену іграшку.

— Провести вас можна?

— Спасибі, я на машині.

Діана зробила кілька кроків і зрозуміла, що каблук пошкоджений назавжди.

— Тоді дозвольте мені компенсувати збитки.

— По-перше: ви не винні, мені слід було бути більш уважною, а по-друге: я не дозволяю чоловікам — чужим чоловікам, купувати мені одяг.

— Я наполягаю.

— Ні.

Діана зняла туфлі та босоніж попрямувала на автостоянку до своєї Мазди. Подарунок Андрія до її двадцять п'ятого дня народження. Андрій не був чужим чоловіком, хоча й близьким назвати його неможливо. Діана пізнала його лише інтимно. Його душа залишилася для неї загадкою.

— Повечеряєте зі мною? — не обертаючись, Діана заперечливо похитала головою. Вона раділа, що чоловік не поспішає за нею, та крихітний відтінок жалю все ж відчула. — Хоч скажіть, як вас звуть, — не вгамовувався незнайомець.

— Ніяк.

Хоча вона майже бурмотіла, чоловік почув її.

— Незвичайне ім'я. — Вона примусила себе мовчати. — Я вас знайду.

— Не варто.

— Упевнений, що навпаки — дуже навіть варто. До того ж я винен вам туфлі.

Діана зміряла поглядом пошарпаний, хоча й добротний, навіть дорогий одяг і похитала головою.

— Для цього вам доведеться злітати до Перу.

Саме звідти привіз їй цей подарунок Андрій.

— Ризик — благородна справа, — посміхнувся незнайомець, і Діана знову мимоволі замилувалася його обличчям. Потім згадала про настанови Андрія з приводу неділових знайомств з чоловіками та в черговий раз похитала головою.

— Ризик надто великий.

«Для мене», — додала вона подумки. І не тільки тому, що побачення з таким чоловіком може вважатися порушенням угоди. Вперше за три роки у Діани виникло бажання зробити щось подібне.

Вона сіла в автомобіль, в останній раз помилувалась золотом у волоссі незнайомця та ніби карбованими рисами обличчя і натиснула на газ.