Неочікуване кохання, або Історія однієї оборудки

Розділ 11

 

До потрібного місця вони дісталися в рекордні терміни. Діана навіть не встигла замерзнути, хоча й очікувала на це. Дівчина з жахом спостерігала за тим, як мотоцикл маневрує поміж автомобілями всіляких марок, немов об'їжджає фішки на автодромі. Відчуття небезпеки зігрівало краще за будь-які шуби. Водії сигналили та лаялися їм услід, тому Діана подумки пораділа, що одягла шолом. У ньому її точно ніхто не впізнає.

Лише після того, як байк пригальмував біля знайомого будинку, дівчина зрозуміла, що їхала, вчепившись в Назара мертвою хваткою. Вона насилу розчепила пальці, до яких, окрім тканини, майже приклеїлася ручка її сумочки. До того ж дівчина випадково розстебнула ґудзики на чоловічій сорочці.

— Вибач, я не хотіла, — промовила Діана, поправляючи спідницю.

— Шкода.

— Чому ж?

В цю хвилину дівчина намагалася якомога обережніше зняти шолом.

— Що не хотіла.

Діана не відповіла на провокаційну репліку. Досить і того, що Назар посміхався, безсоромно спостерігаючи за нею.

Цей чоловік завжди усміхався. А от їй було не до цього. Навіть без люстерка дівчина зрозуміла, що її зачіска зіпсована. У такому вигляді з'явитися перед Григорією вона не могла. Зітхнувши, Діана порушила власні правила — розпустила волосся прямо посеред вулиці й на очах у майже незнайомого хлопця. Швидко розправила пасма пальцями, а потім скрутила в вузол і знову заколола гребенем.

Що ж, настала пора прощатися. Цікаво, він образиться, якщо вона запропонує йому гроші?

Так нічого й не вирішивши, дівчина застебнула піджак на всі ґудзики й почала:

— Ну що ж. Спасибі тобі. Бажаю гарного дня.

Несподівано Назар затримав її, схопивши за лікоть.

— Так не піде. Я завжди проводжаю дівчат до дверей. Мене так матуся навчила.

Діана настільки здивувалася, що навіть руку не відібрала.

Навіщо все це? Безглуздість якась.

— Але я вже не маленька, і у нас — не побачення.

— І помріяти не можна?

Їй теж хотілося мріяти, але Діана похитала головою.

— Ні.

— Ні, так ні, — не відпускаючи її руку, Назар зліз з мотоцикла та потягнув дівчину до під'їзду. — Цей?

Діана не могла повірити, що це відбувається саме з нею.

— Але ж я сказала, що проводжати не потрібно. Ти слова розумієш? На мене знайома чекає. І вже давненько.

— От. Жінка чекає, а дехто сперечається через дрібниці.

Це він вірно помітив. Григорія благала її про допомогу, а вона замість того, щоб поспішати, сперечається. Хочеться цього байкеру пройтися, нехай крокує. А може, йому потрібно ноги розім'яти? До речі, після такої подорожі і їй, Діані, не завадило б зняти туфлі й пройтися босоніж, а ще — присісти декілька разів.

Навряд чи вона зважиться ще раз проїхатися на байку. Але битися об заклад на це Діана б не стала.

Вона висмикнула руку, щоб вони не виглядали схожими на парочку, і попрямувала попереду. Біля дверей під'їзду їй довелося зачекати. З приміщення, галасують, вискочила зграйка дівчат, з вигляду — старшокласниць.

Вони проскочили повз Діану, але біля Назара пригальмували.

— Ей, пацан! — Пацан? Виглядав він, звісно ж, молодо, але якщо придивитись, одразу видно, що Назар — старший за цих дівчаток років на дванадцять. Чи для них всі чоловіки, які молодші за п'ятдесят, пацани? — Ходімо з нами. Навіщо тобі ця старезна училка?

Діана ледь не задихнулася від обурення.

Старезна училка? Так їй усього лише двадцять шість! Звичайно, на ній костюм, але це зовсім не означає, що вона...

Піймавши веселий погляд свого супутника, Діана практично влетіла до під'їзду. Регіт старшокласниць стихнув, зате за спиною пролунали тихі кроки. Значить, Назар йде за нею. Та ще й дивиться в спину. Точніше, на ноги. Вона відчувала це. Гомілки немов кололо голочками. Або це — всього лише наслідки поїздки на мотоциклі?

— Не потрібно свердлити мене поглядом, — не витримала вона.

— Не можу ж я дивитися назад. Упаду зі сходинок. Хто мене врятує? Пожаліє? Приголубить?

— Ось і йшов би разом з малолітками.

— Мені більше подобаються старезні училки.

Діана ледь стримала сміх.

— Збоченець.

— Чому? Я про те, що з ними, бабусями, цікаво поговорити про щось… будь-що. А ти що подумала?

Діана якраз дісталася до потрібних дверей і повернулася до Назара обличчям.

— Я подумала, що ти занадто багато собі дозволяєш.

— Не згоден. Я не зробив ще й тисячної частки того, чого хочу.

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше