Розділ 6

Торем

– Виглядаєш так, немов пережив сутичку з білим ведмедем, – вшпилив Торема очікуючий в великому залі палацу рудий Кнут. 

Але той не відреагував на слова друга взагалі ніяк. Може тому, що почувався якось схоже. Кров усе ще вирувала в жилах, пробуджуючи непереборний мисливський азарт. Хоча вона була скоріше дикою, ще не прирученою кішкою. І Торем навіть собі боявся зізнатися, яку бурю емоцій викликав в ньому її опір. 

Благо, його воїни ще не почали сходитися в зал до обіду й не бачать його зараз.

Боги! Це дівчисько діяло на нього дивно. Навіть Етхельда не викликала в ньому такого бажання. Хоч ночі зі Сніжною відьмою були жаркими й божевільними.

Але ця принцеса. Від її палаючого погляду, непокори, упертості в Торема скипала кров. Він бажав покарати її, указати її місце. Усього лише поцілунок... але ледь і сам не забувся. Прокляття! І... він хотів підкорити її. Не силою. Він хотів, щоб принцеса сама прийшла до нього!

Але відразу Вигнанець труснув головою, немов позбуваючись від мари. Вона дійсно чаклунка. Інакше як так трапилося, що він за дві секунди забув про всі плани, пов'язані з нею?! Ні, так далі не можна.

- Вина! - наказав він служниці, що пробігає мимо. Його голос незвично охрип, і дівчина, здригнувшись, кинулася наповнювати кубок. Тому тільки промочивши горло, Торем відмахнувся від глузувань кращого друга: - Давай не будемо про це! Вона намагалася втекти. Я розлютився.

Кнут оглянув свого правителя глузливим поглядом і немов ненароком помітив:

- Я занадто давно тебе знаю, щоб стверджувати, що ти зараз точно не злий! Але... як скажеш!

– Отож! Краще давай перейдемо до справи, – простягнувши кубок служниці, щоб та знову його наповнила, заговорив Торем. –  Можеш бути вільна. - і, ледве та зникла в бічному коридорі, запитав: - Що тобі вдалося з'ясувати?!

Кнут піджав губи, умить став серйозним. Зазвичай легковажний рудий хлопець, з веселими іскрами в карих очах, був такий серйозний, тільки коли мова заходила про битви й богів.

– Мої люди пробралися в Тимерин. – прийнявся розповідати він. – Учора ввечері відбулася коронація нового короля Тобіаса в столиці й у присутності їхніх жерців, який тут називають духівниками. І він привселюдно пообіцяв повернути сестру. Призивав народ урятувати свою принцесу з полону чудовиськ.  І ще…я бачив кораблі Гертельна короля Шелінкора. Думаю, новий король Елехорії сподівається на союз.

Торем постукав пальцями по столу. Це не кращі новини. Але загалом, все йшло точно так, як він того очікував.

- Виходить, він точно прийде за нею. – підвів підсумок почутому Вигнанець, посміхнувшись. - Цікаво, що він пообіцяв старому за військову допомогу?!

Кнут задумливо потер підборіддя й, наповнивши ще один кубок вином, промочив горло. Спека цих земель його вимотувала, як і інших воїнів, що прибули з північних королівств.

- Люди шепотілися, що старий Гертельн просив руки Адріани, ще коли був живий її батько. - згадування про короля Радера осіло на язику кислим вином, і Торем не зміг не поморщитися. - Але покійний король варався й не давав остаточної відповіді. Як гадаєш, син буде більш зговірливий? Військовий союз, скріплений шлюбом. Король Шелінкору старий, у нього немає синів. І якщо раптом... племінник на троні сусіднього королівства буде до речі Тобіасу.

Торем поморщився, зробивши ковток вина та запиваючи злість, викликану таким простим, але закономірним висновком. Таку дівчину не можна віддавати стариганеві. Це однаково, що подарувати квіти небаченої краси сліпому.

- Думаю, що він може обіцяти що завгодно. Поки вона тут - це тільки гул у порожньому горщику. Нехай спочатку прийдуть і заберуть дівчину. Її повернення буде коштувати дорого королям.

Кнут кивнув і наповнив сам обидва кубки, але пити знову не став. Просто задумливо вертів один у руках, немов обмірковував щось важливе.

- А сам ти не думав про те, щоб отримати право на трон Елехорії? - запитав він дуже серйозно.

Торем фиркнув, а після поморщився.

- Я не збираюся завойовувати королівство. У мене недостатньо для цього воїнів. Якими б вони безстрашними не були, вони не безсмертні. У нас недостатньо сил на повноцінну війну. Але... якщо зміцнитися тут. Я оглянув кріпосні стіни. Потрібно підготуватися до нападу...

- Все було б простіше, якби в тебе були законні права на землі й трон, Торем, - з натиском продовжував Кнут. - Дівчина у твоїх руках. Що заважає тобі взяти її за дружину? Вона така ж правителька по крові, як і її брат. Більш того, її любить народ. Її братик зараз дуже вдало грає на цій любові. А от з Тобіасом все зовсім інакше. - хмикнув він. - Він занадто любить кровопролиття для розваги. Жінок, які йому не належать. І це не подобається його підданим. Якби ти...

Торем

– Виглядаєш так, немов пережив сутичку з білим ведмедем, – вшпилив Торема очікуючий в великому залі палацу рудий Кнут. 

Але той не відреагував на слова друга взагалі ніяк. Може тому, що почувався якось схоже. Кров усе ще вирувала в жилах, пробуджуючи непереборний мисливський азарт. Хоча вона була скоріше дикою, ще не прирученою кішкою. І Торем навіть собі боявся зізнатися, яку бурю емоцій викликав в ньому її опір.