Розділ 11

Адріана

На мить запанувала приголомшлива тиша. Час ніби завмер. Джералд вп'явся в моє обличчя поглядом, повним здивування, обличчя гінця зблідло і витягнулося, кіріос Рамон почервонів.

Вся кров прилила до обличчя, всередині все стислося в тугий вузол. Впилася ненавидячи поглядом у Вигнанця, який стиснув моє зап'ястя.

- Моя рука обіцяна іншому... – процідила крізь зуби, намагаючись відсторонитися як можна далі.

- Гадаєш, для мене це має значення? – він посміхнувся.

Звичайно, не має! Адже йому чужі такі поняття як честь і совість!

- Це виключено! – Джералд тут же підскочив зі свого місця, привертаючи увагу до себе. - Принцеса високородна, і в її жилах тече давня кров!

Вигнанець відірвав від мене пронизливий погляд і звернув увагу на обуреного Джералда.

- Повірте воїну, кров у всіх однаково червона, - в його голосі зазвучали сталеві ноти, і він ближче притягнув мене до себе. - І не змушуйте мене перевіряти чи достатньо червона ваша.

Це було прямою погрозою. Тут кілька сотень варварів проти десятка елехорійців. Одне слово Вигнанця, і їх зітруть з лиця землі. За нашими законами гінців не страчують. Але чи стане дотримуватися цей варвар святого правила? Не впевнена.

Хоче одружитися на мені для того, щоб отримати владу? Хоче урвати шматок від здобичі? Отримати право на трон?! Подавиться! Нічого у нього з цього не вийде!

- В цьому немає необхідності, - намагалася говорити спокійно, але голос все ж здригнувся. - Наш шлюб не буде дійсним без благословення старшого з мого роду.

- Закони можна змінити, – Вигнанець хижо посміхнувся. – А тепер прошу нас вибачити. Але моїй нареченій пора відпочивати.

Рудий воїн тут же піднявся з місця і кивнувши в бік коридору проговорив з тривогою в голосі:

- Вам пора, принцеса.

Висмикнула, нарешті, руку з рук Вигнанця і попрямувала у бік дверей, намагаючись зберігати незворушність, хоча все всередині розривалося від гніву. Кров закипала в жилах, тіло кидало в жар. Кинула короткий погляд в бік Джералда, намагаючись вкласти в нього всі свої думки, почуття. Збліднувши, він дивився ніби кудись крізь мене. А потім ледь помітно хитнув головою. Засуджує?! Що він думає? Невже вважає, що я, як і Каталея, не бажаю повернення?

Більше не обертаючись, попрямувала геть з залу, вслід за своїм тюремником.

О боги! А може, Джералд спробував подати мені якийсь знак? Може... може, у наших посланців є план? Адже не міг Тобіас запропонувати настільки сміхотворний викуп! Або він не знайшов союзників, і його скарбниця порожня, або... гінцям та Джералду потрібно було потрапити в замок під приводом переговорів. Може, все ще не закінчено? Може, переговори - це лише початок?

Адже побачене майбутнє Вигнанця залишилося незмінним. Але... виходить, що його смерть не зупинить війну? І Джералд...

Ні, цього не може бути! Його доля була іншою!

- Пара срібних – ціна полоненої принцеси! – по порожньому коридору пронісся холодний, гордовитий жіночий голос, і рудоволосий страж тут же зупинився, схиливши голову. – Ти не потрібна своїм, зате принесеш перемогу чужинцям.

Снігова відьма, виряжена в темно-синю легку довгу сукню, з'явилася з тіні, нагадуючи хижу птицю. Трохи нахиливши голову, вп'ялася в мене ненавидячим поглядом, від якого все всередині холонуло.

- Помиляєшся. Боги не допустять такого, - заговорила, ледве стримуючи гнів, що рвався назовні і не відводячи погляду.

Хотілося розмазати цю самовдоволену посмішку по обличчю цій відьмі. Але... я не могла дозволити собі такий прояв слабкості.

- Боги? Боги люблять сильних. І ти слабка, принцеса. І тобі ніколи не стати повноправною королевою, - прошипіла вона мені у відповідь, але тут рудоволосий страж вклинився між нами, нагадуючи про себе.

- Етхельда, принцесу необхідно доставити в її покої. Їй не дозволено ні з ким спілкуватися.

- Боїшся, що втече? Не думаю... Адже її гарненька служниця розкрила всі таємниці цього палацу. Ох, як вона кричала, - відьма вишкірилася, а потім розвернулася в бік обіднього залу і прокричала нам у слід. – Іди, Кнуте. Твоя елехорійська повія вже зачекалася!

Але я вже не чула її. Гарненька служниця... Хейді?! Що вона зробила з нею?! Як дізнатися про її долю?!

- Що вона зробила з Хейді? - заговорила здавлено і не сподіваючись на відповідь.

- Запевняю вас, принцеса, що з вашою колишньою служницею все в порядку, - Кнут поспішив уперед. – Вона не постраждала. Ходімо!

Чи можна вірити його словам? Чи можна вірити хоч кому-небудь в цьому замку?!

Переступила поріг своєї спальні, дісталася до ліжка і впала на неї, заплющивши очі. Як же хотілося, щоб те, що відбувається було лише сном! Кошмаром, який скоро закінчиться! Але реальність була страшніше всіх кошмарів.

І в цей самий момент нічну тишу пронизав високий моторошний крик. Ніби жіночий вигук, повний болю... А слідом слабкий вітер увірвався у відчинене навстіж вікно, обдаючи хвилею свіжості. Різко підскочила на ноги, і тут же зустрілася поглядом з невеликою жовтоокою совою. Птах схиливши голову спостерігала за мною. Що? Птах? Але... звідки вона тут?! Так це вона кричала!

Птах стрепенувся, і я помітила невелику білу пляму в на лапці. Придивилася. Шматочок паперу? Чи здалося?

На мить завмерла в нерішучості, а потім попрямувала до вікна не кваплячись, щоб не злякати її. Птах ніби тільки цього й чекала. Витягла лапку, чекаючи поки я позбавлю її цієї ноші, а потім, кинувши в мою сторону ще один уважний погляд, вилетіла у вікно. Негнучкими пальцями розгорнула папір.  Коротке послання було на старому мовою Лертнаніі.

 «Я повернусь за тобою!  Якщо ти згодна, запали всі вогні в своїй спальні! »

 Стискаючи записку в кулаці, ніби боячись що вона зникне, тут же кинулася виконувати прохання.

 І все ж у них був план!  Тепер я в цьому не сумнівалася ...