Розділ 3

День почався з гарнрї новини. Ми з Артуром ( він попросив його так називати) підемо до аквапарку відпочити. Я зраділа адже давно хотіла там побувати. Я подзвонила до Кіри ( моєї нової подруги).

 Ми познайомилися з нею тиждень тому в бібліотеці. 

Тиждень тому

Вона була засмучена. Я підійшла і вияснила в чому проблема. Її котик зник і досі не можуть його знайти. Я вирішила допомогти їй з пошуками. Ми ходили розпивали людей про тваринку, ходили в місця, де він найбільше любив гуляти і всетаки знайшли. Пошуки зблизили нас і тепер ми брузі.

Сьогодення

-Привіт, Кіро. Як ти? - розпивала дівчину.

-Привіт, Емі. Все добре. А ти як?

-Дуже добре. Тож давай по справі - я не люблю тягнути, а от казати все  точно без натяків люблю. - я хотіла запитати, чи не хочеш ти поїхати зі мною і дядею Артуром в аквапарк. Повеселимося. Як тобі ідея?

-Я не проти.

-От і добре. Тоді через годину у мене. Гаразд? - у Кіри є машина тож вона може легко добратися до мене.

-Домовилися.

-Стривай до мене дзвонять я тобі пізніше передзвоню. Гаразд?

-Ок. - вона розуміла мене і не ображалася.

Я поглянула на абонент це була Молі. " Що їй потрібно?" зразу появилася у мене думка. Ми не спілкувалися з нею відколи відбулася вечірка у Стаса і після мого знайомства з Кірою. Я всетаки підняла трубку.

-Привіт. Чому не дзвониш? - веселим голосом почала розмову Молі, а я відчувала, що цей день буде не таким уже і приємним.

-Привіт. Не мала часу.

-Маєш плани на сьогодні?

-Взагалі то так. - промовила я.

-Може поділишся зі мною?

-Я з Кірою іду в аквапарк. - я не хотіла, щоб вона знала, але і брехати через неї також.

-Ясно. Тоді там і зустрінемось.

-Ти про що? - здивовано запитала я.

-Ну ми теже ідемо туди і я хотіла тебе запросити з нами. - це мені не дуже подобалося. З її слів було ясно, що прийдуть всі з їхньої банди, а одже і він - Джейс.

Кого кого, а його бачити я не хотіла. Я розуміла, що винна в тому, що між нами сталося це непорозуміння. Я повинна була розпитатися з початку хто він, а не виганяти його, але вибачатись я не збиралася.

-Вибач мені пора іти збиратися. - швидко промовила я і вимкнула телефон.

До мене підійшов дядя Артур.

-Щось сталося? - схвильовано запитав він.

-Ні нічого. Все добре.

-Я хотів тобі дещо розповісти. Вчора до тебе приходила подруга...

-Кіра.

-Ні інша. - я уважно подумала для того, щоб здогадатися хто саме. І в мою голову прийшла думка.

-Молі.

-Так точно це її ім'я. Вона запиталася, де ти. Я почно не знав тому нічого і не зміг їй відповісти, але я їй розповів, що ми їдемо сьогодні в аквапарк. Ти не ображаєшся за це?

-Звісно ні. - і тепер я зрозуміла, що те, що Молі іде в аквапарк, як і ми не збіг. Але навіщо їй це. Це запитання мучило мене цілу дорогу. Я не могла зрозуміти. Мої думки перебила Кіра.

-Емі з тобою все добре? Ти якась дивна сьогодні.

-Я...Зі мною все добре...Не зважай увагу...

-Розкажи мені, що сталося.

Вона знала про Джейса і те, що з нами ставалося все тому скривати про Молі я не хотіла. Я все їй розповіла. І тепер ми обоє думали над тим, що робити.

-Якщо хочеш можемо не поїхати в аквапакр...

-Ні. Чому я через них маю відміняти свої плани.

-От і молодець.

Ми приїхали, знайшли місця для себе і пішли розважатися. Їхню компашку я не бачила тож навіть трохи заспокоїлася. Але це не надовго. Коли ми з Кірою були в басейні я відчула, що мене хтось схотив за ноги. А потім з під води вилізло чудовисько на ім'я Джейс.

-Привіт. Давно не бачилися. Вже давно ми з тобою не були в басейні разом. - після цих слів я хотіла його так гепнути, щоб він надовго запам'ятав, але втрималася.

-Привіт. Те, що давно бачилися мене більше радуваоа ніж те, що зараз ти переді мною - почала казати я .

-Ти, що навіть не сумувала за мною?

-Знаєш, а ні трохи. - я почала відпливати від нього, а він все блище і блище наближався я і сама не зразу помітила, що не бачу Кіру. Я відчула що допливла до кінця басейну. Я швидше вилізла з басейну і почала шукати подругу. 

Ми з нею добряче накупавшись пішли в найблище кафе випити чогось.

-Слухай мені одній здалося дивним його поведінка - промовила подруга. 

-Я навіть не сумніваюся, що мені здалося теж саме, що і тобі.

-Він так дивився на тебе.

-Як?

-Не знаю. - мене здивували ці слова Кіри.

Ми попрощалися з нею і я зайшла в дім. Я була настільки виснажена, що дуже швидко заснула.

Прокинулася я від дивного сигналу. Я знала, що це. До мене прийшло повідомлення. Я взяла телефон і почала читати. Повідомлення прийшло від Кіри.

" Давай зустрінемося. Я тобі кину адресу куди ти повинна прийти."

Я нічоно не підозрювала тому і відповіла.

"Гаразд. Коли?"

"Давай через годину"

"Гаразд"

Я приїхала за адресою яку надіслала Кіра. Я прийшла трохи раніше тож довелося зачекати. Пізніше я відчула, що до мене хтось підійшов. Я думала, що то Кіра, але коли я обернулася то носом зарила в чоловічу майку. Коли я підняла голову то побачила ті ж красиві карі очі, які бачити не хотіла. Я зрозуміла, що це був Джейс. Що, що а його очі я запам'ятала дуже добре.

-Шо  ти тут робиш? - злим голосом запитала я співбесідника.

-Це я написав тому повідомлення. - від цих слів я була шокована більше ніж від його появи.

-Ти викрав телефон Кіри?

-Не викрав, а позичив на деякий час використання.

-Негайно віддай її телефон - сказала я.

-Віддам, але за однієї умови.

-І якої ж це? - я була здивована від його нахабності.

-Ти моя на дві години.

-Ну ти вже зовсім звихнувся.

-Тоді скажи щоб твоя подруга попрощалася зі своїм телефоном.

-Ти це серйозно? - я дивувалася все більше.

-Звичайно. То яка твоя відповідь?

-Гаразд.

Він взяв мене за руку і ми зайшли в будівлю.   Боялася те, що мені не дуже подобалося. Я зрозуміла, що я відчую себе скелелазом сьогодні.