Глава 10

Андрій

З нетерпінням чекаю дзвінка з лікарні. Хотілося швидше побачити кохану і сказати, який я щасливий. Тож, щойно мені подзвонили і попросили прийти, я понісся в лікарню. Мчав мов скажений до найближчого таксі. Сьогодні не став купувати подарунки, адже не знаю результату обстеження Лілі.

В лікарні одразу направляюся до ординаторської. Молоденька лікарка сидить за комп’ютером і щойно бачить мене, запрошує присісти. Її вираз обличчя серйозний. Відчуваю, що добрих новин мені не чекати.

— Кажіть, що з Лілею? — не витримую мовчання.

— З нею все добре, здається...

— Що значить здається!? — аж підводжуся з місця.

— Не нервуйте, присядьте і вислухайте не перебиваючи.

— Добре, але не тягніть з інформацією, — сідаю на місце. Стискаю кулаки, набираюся терпіння. Важко дихаю і всім своїм виглядом натякаю на свою нетерплячість.

— Для початку скажіть, будь ласка, Ліля хотіла народжувати?

— Що за дивне питання? Народила ж.

— Не було думок про аборт?

— Ну, — замислююся. — Ми з нею деякий час не спілкувалися, а коли помирилися, то вона була вже на шостому місяці і тоді вона нічого не казала.

— Гадаю її відмовили...

— Не треба щось вигадувати! — злюся.

— Я не спілкувалася з лікарем, що вів вагітність, але думаю вона не хотіла цієї дитини. Вона відмовилася від сина і втекла з лікарні, — мов крижаною водою обпікають її слова. Аж здригнувся від цих відчуттів.

— Як таке можливо?

— Вона не хотіла до дитини навіть торкатися, а сьогодні в ночі віддала сина, — затинається і вивчає мою реакцію.

— Куди віддала?

— Вашій законній дружині.

— Що? — торопію.

— Розумію ваше здивування, але саме так.

— Не вірю. Наталя не знає себе від втрати доньки і могла сама забрати маля. Їй потрібен догляд спеціаліста.

— Не потрібно вигадувати того чого немає. Ми дивилися камери спостережень і можемо вам показати. Вночі Лілія забрала дитину з боксу і понесла до Наталі. Там вона побула хвилин з десять і вийшла. В руках вже були речі, тож жінка вийшла за межі лікарні.

— У вас пацієнти розгулюють як хочу, а ви ніяк не контролюєте це.

— Не потрібно нас звинувачувати. Повірте, якщо Ліля вирішила відмовитися від дитини, то ніхто б її не відмовив, — кладе переді мною листок з відмовою від малюка. — Розумію всю складність ситуації та пропоную вам зробити хід конем.

— Що ви таке кажете? Який ще хід? — не розумію нічого. Здається, я потрапив в божевільню!

— Ми можемо приховати факт відмови і поміняти дітей місцями. Офіційно ваша дружина народила хлопчика, а Ліля...

— Ви збожеволіли! — перебиваю її божевільну пропозицію. Я втрачаю контроль і ладен хапати сина та тікати геть з цього місця. Невже всі жінки втратили розум? Одна від дитини відмовилася, інша спокійно прийняла, а третя взагалі йде на злочин.

— Розумію, що порушую закон та мені дуже шкода Наталі і дитини. Одна залишилася без донечки, а інший без мами. Я впевнена, що вона буде гарною та люблячою мамою. Тим паче ви одружені, репутація не постраждає і не треба нікому пояснювати, що ваша коханка втекла залишивши вас з малюком, — слухаю її та намагаюся визначити чи не знущається. Здається мене вирішили провчити і грають спектакль. — Та й не так то й легко виховувати дитину самому.

— Я з усім впораюся, ви погано мене знаєте! — впевнено стою на своєму.

— Гадаю ви маєте хоч краплю співчуття до дружини. Зрозумійте, якщо заберете в неї сина, то гадаю це плачевно для неї закінчиться, — знає на що натискати, на жалість. От же ж ці жінки!

— І ви не боїтеся розкриття правди?

— Не думаю, що ви всім розповідатимете.

— А Лілія?

— А що вона? Що її слова проти моїх, — впевнено усміхається.

— Тест ДНК.

— Його можна уникнути, якщо батьки не дають згоди. Повірте це не така проблема. Знаєте, не буду вас переконувати та думаю це найкращій варіант. Подумайте, дитя в лікарні буде ще три дні, тож є час до виписки. Тільки ви не зможете одразу забрати сина, адже офіційно ніякого відношення немає до жінки і вона ніде не вказувала вас. Дитя заберуть в дім дитини, а вже там ви оформлятимете опіку, або ж робитимете тест ДНК.

— Намагаєтеся таким чином переконати мене погодитися? — скептично усміхаюся.

— Я вам повідомляю, як все робиться згідно закону. До речі, Ліля залишила листа Наталі, але та не захотіла читати, — кладе складений в кілька разів лист. — Почитай, обдумайте все, а потім підемо до Наталі і малюка.

Лікарка йде залишаючи мене самого в кабінеті. Дивлюся на лист, переварюю інформацію. Перше, що роблю — шукаю в інтернеті інформацію стосовно цього випадку. Дійсно, лікарка права. Отже, мій син залишиться тут після виписки. Потім відкриваю листок. Хочеться дізнатися, що та дурепа написала.

“Привіт. Не хочу довго писати, це втомлює. Коли дізналася про вагітність хотіла позбутися дитини. Не готова я до такого кроку. Не створена для сім’ї і хочу свободи. Потім мені заборонили лікарі. Дослівно не пам’ятаю причини, але записи є в медичній картці. Чесно кажучи ще тоді думала відмовитися від малюка. Певно через це я не змогла його прийняти. Всю вагітність ходила з думкою, що це не моє дитя і я маю його віддати.

Звісно, коли з’явився Андрій, то мої думки інколи були направлені в інший бік. Думала, що з ним в нас все вийде і можливо мені час заспокоїтися. Та коли побачила тебе в лікарні, то знову засумнівалася.

Для мене було шоком дізнатися про твою вагітність. Андрій приховав це від мене. А коли сталася біда, то не роздумуючи вирішила, що дитина твоя. Я тоді зрозуміла кому саме маю віддати дитину. З мене вийшла б погана мати, довго б я не витримала сидіння в домі. Ну не звикла я до пасиву.

Впевнена, що ти подаруєш Юрі щиру любов і всю свою турботу. Тож не відмовляйся від цього шансу. Доньку тобі ніхто не поверне, але ти отримала гарного сина. Успіхів тобі. Нехай все у вас буде добре. Впевнена, що Андрій також це зрозуміє.”