Неправильна

2

Минув тиждень. Тридцяте грудня. Час коли всі, навіть державні службовці посилено готуються до свят.

Нестор же нудився. Бюджет виконали. Гроші розділили. Ялинку головну відкрили. Можна було полетіти зустрічати Новий рік в теплі краї, або поїхати до батьків -  і те і інше було не дуже цікаво. Приїлось. З того часу як його дружина подала на розлучення Нестор не дуже любив свята.

Чоловік відійшов до вікна кабінету, продумуючи що все ж зателефонує в турагенство. Їхати до мами, куди приїде щаслива сестра з сімейством йому категорично не хотілось. Колись і він приїжджав туди з дружиною, а тепер вислуховувати мамині нотації про свою дурість не хотілось від слова взагалі.

Нестор ділив чоловіків на дві категорії – ті що вміють все робити своїми руками, і ті що можуть оплати майстра. Він був з других. Заробляти гроші було його покликанням. Навіть на держслужбі він знав як відкрити нові джерела доходів.

А зрештою якийсь майстер звабив його жінку.

Мер визирнув на своє засніжене місто. Куди не глянь – все його володіння. Відчував себе феодалом, вже скоро десяток років він заправляє тут всім. Потім зиркнув вниз під вікна, і ледь стримав матюк.  Прямо від вікнами стояла чимось знайома фігурка. Дівчина стрімко роздягалась. Він як зачарований спостерігав, як навіжена дурепа скидає куртку, светра, оголюючи під несильний мороз біле тіло. Коротка зачіска, рвучкі рухи – він неочікуванно для себе впізнав її.  І навіть її ім’я само по собі сплило в пам’яті. Аріна.

Тим часом Аріна узялась за штани, стягнула і їх, на ній залишилась одна білизна, але і її зухвальця зняла з себе. Ухопила з утрамбованого снігу плакат і нахабно підняла його над головою – «Мер брехло».

Нестора не стільки вразив напис скільки та обставина, що дурепа виставила своє тіло на огляд всім. Відчуття пекучих ревнощів затопило його свідомість. Так не можна. Він сам один має право роздивлятися її татуювання на шиї, і ці малі груди, що тирчать в різні боки, всю її таку химерну він має право бачити тільки сам!

Мер вилетів з кабінету перелякавши секретарку. Він біг на вулицю, перестрибуючи сходи. Поспішав прикрити дівчину, прибрати, сховати від чужих поглядів!

Її вже встигла помітити охорона, великий товстозадий телепень тягнув дівчину до автомобіля. Та  відчайдушно пручалась, було очевидно, що їй сильно заломили руки, щоб не вирвалась.  Звільнити гада!

- Стояти – видихнув Нестор.

- Зараз поліція приїде, - озвався інший охоронець, що тримав відкритими дверцята авто.

- Не треба! – Нестор несподівано гаркнув на підлеглих, зірвав з себе піджак, накриваючи ним плечі Аріни. Він не міг допустити щоб її тіло бачив ще хтось. – Ходімо до мене в кабінет, поговоримо, - він говорив миролюбиво, хоч і бачив, що її очі  мечуть блискавки. Хай сердиться, аби тільки пішла з ним.

Вона випросталась, але піджак з плечей не скинула. Все тіло вже встигло посиніти від морозу. Було видно як вона тремтить. А там де охоронець тримав її руками на шкірі залишились білі плями. Такі ж білі, як лють що охоплювала Нестора.

Аріна здалась. Пішла за ним у приміщення. Нестор завів її в кабінет, кинув секретарю:

- Принесіть чаю!

Він дивився на дикунку, і не міг відірвати погляду. Чубчик встиг вилиняти від миття, і став блакитним,  як у Мальвіни. В усьому іншому дівчина не змінилась. Лиш сині від морозу губи тепер яскравою квіткою виділялись на її обличчі.

- І що то було?  - нарешті запитав Нестор.

- Протест! Ти збрехав мені! – відбиваючи зубами якийсь ритм умудрилась відповісти Аріна.

На відчайдушний крок її підбив лист з мерії з черговою відмовою виділити житло. Тим часом сусіди по гуртожитку вже заселялись в нові квартири. Тільки Аріна сиротливо чекала коли її дім зруйнують. Йти їй звідти було нікуди.

- Я не брехав, - обурився Нестор. – Я просто не можу нічого вдіяти!

Він простягнув дівчині чашку з чаєм, але вона просто відмахнулась від його руки. Широким жестом вибила чашку, та пролилась більшою своєю частиною прямо на мера.

- Брехло! Що для тебе вартує виділити мені якусь кімнатку?! – прокричала Аріна ніскільки не переймаючись тим, що ошпарила мера окропом.

- Ну ти і стерво! – Нестор зробив кілька вдихів тамуючи біль. Опіки були не такими і сильними, а запасна сорочка завжди була  в його кабінеті, але тепер в ньому говорила на мить приспана лють.

Він відчайдушно хотів провчити дівчисько. За все пережите. За те що виставила себе на огляд. За те що в її погляді палає зневага. За зіпсутий одяг – в останню чергу.

- Ходімо! – він ухопив дівчину за руку і потягнув з кабінету, навіть не одягнувши своє пальто.

Нестор раптом усвідомив ще одну неприємну річ – зухвалиця його збуджує. Він окрім іншого повинен думати ще і про те, що внутрішня поверхня його піджака зараз торкається її крихітних стиснутих в камінчик сосків. Це бісило і заводило одночасно.

- Куди ти мене таскаєш? – Аріні на мить стало страшно.

У мера був штормовий погляд. Такий, що його хотілось негайно замалювати. Відтінок очей просто нереальний.

- Побачиш! – гримнув Нестор. – За все треба нести відповідальність!

 Він вийшов на стоянку, і втиснув дівчину в свій особистий автомобіль. Тільки виїхавши з парковки зрозумів, що вона так і залишилась роздягнута, в одному піджаку, а її одяг – невідомо де. Та йому було байдуже. Її треба було провчити. Покарати. Невідомо як. Можливо цим бентежним переживаннями, і невідомістю.

Аріна намацала в кишені піджака цигарки. Без дозволу дістала їх і запальничку. Запалила. Нестор скрипнувши зубами привідкрив вікно.

- Сподіваюсь ти не в ліс мене везеш, - випускаючи навмисно в салон дим заявила дівчина.

Вона удавала з себе хоробру. Насправді в середині все трусилось від страху. Бо чоловік і справді міг вивезти її  найближчий ліс і прикопати в снігу. Але спіймавши на собі його пекучий погляд, від якого в одному піджаку ставало жарко, дівчина зухвало випростала голі ноги, так щоб помітним стало татуювання на гомілці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше