4

4

Аріна сіпнулась, як від удару струмом.

- Руки від мене забери, нелюд! – зашипіла на Нестора. – Куди твої телепні поділи мою куртку?

Вскочила з дивана, щоб бути від нього якнайдалі. Не тому що боялась його.  А тому, що лякала власна реакція на його присутність.

- На смітник викинули! – злорадно відповів Нестор. Щоб знала як голим задом світити перед всією адміністрацією!

Аріна підхопила шурхотливі пакунки, вивалила одяг прямо на підлогу.

- Ти що робиш?

- Одягаюсь, не бачиш? – дівчина натягувала на себе штани, ховаючи під ними татуювання у вигляді ловця снів на гомілці. – Нагостювалась. Дякую. Піду шукати свою куртку.

- Гаразд, - легко погодився мер. Невже вона вважає, що він відпустить її саму в ніч?

Він чекав поки Аріна одягнеться на кухні. З жалем позиркував на пляшку. Випити б йому в кінці цього дурного дня не завадило. Але схоже на те, що до благословенного розслаблення ще довго.

Художниця. Хто б сумнівався, що у цієї навіженої і професія буде не як  в людей.

Нестор споглядав брудну тарілку в раковині, яку ця мала нахаба залишила, явно пообідавши у нього, а не тільки скориставшись ванною. Вона взагалі поводилась так, ніби він не силою її сюди притягнув. Напевно, щоб вибісити, і змусити його жалкувати.

Дівчина одяглась дуже швидко. Вийшла до нього.

- Випустиш мене вже? – спитала уїдливо.

Мер похитав головою, і теж пішов в передпокій.

- Не мрій.

- Це викрадення, - Аріна дістала цигарки. Повертіла пачку, але не стала підпалювати, поки вони не вийшли з квартири.

- Це, - запираючи замок, відповів Нестор. – Турбота про твою шкуру. Пізно вже ходити самій містом.

- Я не боюсь, - вона знизала плечима. І таки клацнула запальничкою.

- Ну і дурепа.

Аріна і сама зняла, що дурепа. Дражнить мера, виводить його з себе. Але вдіяти вже нічого не могла. Їй подобалось смикати тигра за вуса. Відчувати свою безкарність.  Змушувати його переживати всю ту гамму емоцій, що нещодавно кипіла і в ній. Коли тобі не підвладно нічого.

Вона була в такому відчаю. Він так гарно обіцяв допомогти, а зрештою просто збрехав. Хіба такий вчинок можна було пробачити?

Авто котилось знову до мерії. Прокляте коло якесь, думав Нестор. Він ніколи в житті не їздив скільки разів за день туди-сюди як сьогодні.

Став поодаль – ще не вистачало щоб охорона помітила. Аріна вискочила, рвонула до сміттєвих баків. Нестор неохоче пішов за нею.

- Присвіти, чи що? – обернулась до нього. – Бач як місто прикрасив ілюмінацією. А сюди гірлянду чого не протягнув?

Нестор скрипнув зубами, і дістав телефон. Дивився як Аріна нарізає кола навколо смітника.

- Там  всередині щось є! – вона наблизилась до одного із баків, ледь не всовуючи туди голову. – Ти ж вищий, дістань.

Нестор важко зітхнув. Хто б побачив, як мер порпається у смітнику. Була б сенсація.

Але уступив. Потягнувся рукою до пакунку в глибині баку. Затримав дихання – смерділо там дай Боже. Дістав щось. Аріна розчаровано зітхнула:

- Не воно.

Нестор знову присвітив телефоном в середину баку. Краще вже так, ніж тягати руками всілякий непотріб наугад.

- Немає тут твого одягу!

- Правда? – вона теж наблизилась. Стала поруч з мером. Так близько, що він відчув її всім тілом. Тепло дихання зігрівало йому шию, змушуючи всю шкіру вкриватися мурахами. Нестор завмер ловлячи ці дивні відчуття. – Дай я сама!

Аріна безцеремонно потягнулась до його пальців з телефоном. Сикнула слизький гаджет на себе, той вирвався з руки. Але дівчина його не втримала. Смартфон впав на якийсь мішок з сміттям, зіслизнув далі і зник в нутрі сміттєвого баку.

- А щоб його! – Нестор з пересердя гупнув ногою по баку, так що луна пішла.

Дістати телефон було неможливо, людина в щілину не пролізе, а руки надто короткі.

- Сорі, - художниця відступила на крок від Нестора. Все ж розлючений він був дуже загрозливий. – Ну я, мабуть, піду.

- А документи і ключі?

- Ой, та не було їх там, я пожартувала, - вона відступила ще на кілька кроків.

- Ти … що? – вперше в житті меру хотілось вдарити жінку. Задушити, її якщо бути точним. Стиснути пальці на худій шиї, і тримати поки не хрусне. Аріна безпомилково вловила його настрій, бо зробила ще кілька кроків назад.

- Нервовий ти який, - віна ще відступила.

- Забирайся! – зірвався Нестор. – Щоб я тебе більше ніколи не бачив!

І вона пішла, відверто крутячи задом, запаливши по дорозі його цигарку його ж запальничкою. О, якщо він думав, що вже її класифікував  і вивчив раніше, то помилився. Всі його попередні висновки були неправильними. Це не істеричка. Це стерво!

Нестор лаявся, їдучи додому, Лаявся і сердився відмиваючись в душі.

Потім щедро собі налив недопитого стервою віскі, і підхопив її малюнки. Хотілось розірвати їх на дрібні шматочки. Знищити все, щоб нагадувало про навіжену. Але він не міг.

- На хрін вона мені треба? – бурмотів чоловік, допиваючи пекучий напій. І сам собі відповідав: - Тату - раз! Помститися – два! Вивчити – три.

О, у нього виявляється ціла купа причин для того, щоб повернути Аріну назад.