5

5

Ключ від кімнати лежав точно там де вона його  і залишила – під килимком. В гуртожитку було пусто, і позаратись на добро бідної художниці було нікому.

Аріна зайшла в свою кімнату де було доволі прохолодно, і окинула поглядом своє добро. Мольберт, фарби. Хотілось малювати злого Нестора. А ще хотілось побачити як він сміється, і намалювати веселого мера. Не такого сяючо-несправжнього як на білборді за вікном. А живого.

Такого, як вона бачила його сьогодні.

Дівчина видавила фарбу на дошку, і ухопилась за пензлі. Виставила чистий шматок картону, прогрунтований і підготовлений раніше. Ніби навмисно для цього вечора. Мазки лягали впевнено, і крок за кроком з картини на неї почав дивись він. Той, хто сколихнув все її єство.

Змусив замислитись, а що було б якби… Якби вона не була такою відмороженою і дурною? Вивчилась на бухгалтера, як хотіла мама. Не фарбувала волосся в синій колір, не била б тату.

- Я б не була б собою, - відповіла сама собі Аріна. – Але чи був би у мене шанс?

І похитала голово. По всьому виходило, що шансів би у неї все одно не було. Марні сподівання. Та і міняти пізно вже щось.

- І взагалі, він козел. Брехло, - вимальовуючи нереально синій колір Несторових очей бурмотіла дівчина. – І мало я його провчила.

Зупинилась вона тоді, коли зрозуміла, що пальці геть звело від холоду. Пройшлась до батареї, яка виявилась крижаною на дотик.

Схоже комунальники вимкнули в гуртожитку тепло.

- Взагалі зашибісь! – прокоментувала це свинство дівчина.

Пішла на кухню, перевірити чи є хоч газ, бо світло ж ще було. Газу теж не було.

Вона запалила цигарку, так звично вмістившись на старому порепаному підвіконні. Видихнула дим. З вікна на неї дивився усміхнений Нестор на підсвітленому білборді.

- Козлище ти! – знову заговорила з ним Аріна. – Сам в теплі, добрі. А я тут мерзну.

І так їй образливо стало. Не допаливши і пів цигарки вона знову кинулась в свою кімнату. Ухопила рюкзак, почала запихати в нього фарби і олівці. Якийсь одяг. Все що потрапляло під руку.

Мера по малу відпускало. Треба було лишень випити пару келихів алкоголю, і змити з себе важкий день. Він прибрав кімнату, сховав в шухлядку малюнки, і навіть вмостився  в ліжку, там вже згадавши, що в туристичну фірму так і не зателефонував. А завтра вже й Новий рік. Тож доведеться зустрічати його самому. Вийде в маси, до народу, під ялинку.

Тишу квартири розрізав дзвінок в двері.

Нестор стрепенувся і здивовано сів на ліжку. Кому могло прийти в голову трезвонити в його двері майже опівночі? Поки мер вагався, невідомий відвідувач знов втопив кнопку дзвінка і квартиру наповнило дзижчання.

Нестор вибрався з-під пригрітої ковдри, і неохоче поплівся в передпокій.

Від того що побачив на порозі, його щелепа ледь не впала на підлогу.

- Посунся, - скомандувала Аріна, і пройшла в квартиру. Так, ніби мала на це повне право.

- Ти? – видавив з себе Нестор.

- Я. Чи не радий бачити? – вона скинула під ноги важкий рюкзак, розстебнула новий пуховик.

- Але…

- Жити до тебе переїжджаю, - повідомила шокованому меру. – Душити мене вночі не раджу, я на карате ходила, у мене рефлекси.

- Та я і не збирався, - Нестор запустив п’ятірну в коротке волосся, роздумуючи як же йому реагувати на неправильну нахабу. Радіти чи злитися?

Вона тим часом кинула куртку на вішалку, дістала з кишені цигарки, інші, тонкі і мерову золоту запальничку. Пройшла на кухню. Запалила там.

Нестор пішов слідком, увімкнув витяжку, і узяв з її пачки собі цигарку.

- Опалення у мене вимкнули, жити мені завдяки тобі ніде, - пояснила йому дівчина, по-хазяйські вмикаючи чайник. – Тож звикай.

Нестор видихнув дим з смаком ментолу, прослідкував як він втягується  у витяжку, і хижо усміхнувся. Новий рік обіцяв бути цікавим.

Ось і казочці кінець. Але по всьому виходить - продовженню бути. Герої так захопили мене, що обовязков треба написати чим у них там все скінчиться. Але це вже після того, як допишу два поточні романи "Від селянки до дружини мільйонера" та "Спадщина з сюрпризом".. Тож не забувайте підписуватись на мою сторінку, щоб не пропускати захоплюючі новинки.