ПРОЛОГ

– Кхе-кхе!

Я виринула на поверхню і жадібно втягла повітря.

Легені горіли вогнем. Думаєте жарт, стільки простирчати під водою?!

Дивом уже було те, що я загалом вижила і змогла випливти. Ще нещодавно мені здавалося це відверто смертоносною витівкою. Але… пощастило!

Відкашлюючись і пирхаючи від води, я не відразу помітила, що місце, де я опинилася, зовсім не схоже на те, де пішла під кригу.

Замість зимового озера – печера, де під гострими склепіннями літали свічки, відкидаючи химерні відблиски у воду. Замість…

Стоп! Які такі летючі свічки?

Я вмилася, але картинка перед очима не змінилася, а в голові не прояснилося.

І я ж чітко пам'ятала момент, коли потрапила в крижані обійми води, а тут вона була цілком комфортною для купань – теплою, навіть пара підіймалася.

– Як я тут опинилася? – Прохрипіла я, розгубившись.

– От і мені дуже хотілося б це знати, – почулося зовсім поряд.

Я пискнула, сіпнулася і наштовхнулася поглядом на чоловічі ноги. Доглянуті нігті, немаленькі ступні, натреновані ікри, скульптурно виліплені стегна та…

– Ти хто? – приємним баритоном вимагали у мені відповідь ноги.

Тьху ти! Не ноги, звичайно, а їхній володар. Голісінький, до речі.

І ось чесно. Краще б я дивилася на його ступні, ніж задирала голову. Ледве не засліпла від краси! І трохи шию не скрутила. Навіть щось хруснуло у хребті.

Незнайомець був божественним. Високий, плечистий, із спортивною фігурою. На горезвісних шести кубиках його преса я й попалася, заціпило. А може, й не на кубиках зовсім…

Тут би ніхто не встояв хоча б одним оком оцінити всю привабливість чоловіка. А я й чинити опір цікавості не стала. Що сказати? Звичайна слабка жінка.

– Ти хто? – повторив незнайомець, змусивши мене виринути з думок.

Я перевела погляд на його обличчя: правильні риси, мужнє підборіддя, кривувата усмішка на губах, очі волошкового кольору – тонути б і тонути в них.

– Дана, – видала я, якось вмить позбувшись звичного красномовства.

Адже раніше навіть пишалася здатністю відбалакатись в будь-якій ситуації, а тут як пороблено.

– Подарунок, значить? Мило, – посміхнувся незнайомець. – А від кого?

Мені завжди більше подобалися брюнети, ніж блондини. Було у зовнішності пекучих красенів щось таке, що притягувало, от і незнайомець якраз підпадав під мій улюблений типаж. Трохи молодий, як на мене, років двадцяти плюс-мінус. Але вік не завада для захвату.

Щоправда, з такими красенями мені ще не доводилося стикатися. Навіть відомі чоловіки-моделі на його тлі якось блякли.

– Який такий подарунок? – не зрозуміла я. – Хвилинку…

– Втім, не так важливо, – відмахнувся він і скуйовдив волосся. – Мені подобається. Приймаю.

Незнайомець виставив долоню, і на ній загорілося зелене полум'я, яке з гучним шипінням злетіло в повітря, а потім розвіялося блискітками над моєю головою.

Я від таких несподіваних спецефектів ледь не знепритомніла.

– Ік!

Блискітки не кусалися, просто ввібралися в мою шкіру, на мить додав моєму тілу дивного сяйва навіть під водою. І, судячи з задоволеної усмішки брюнета, йому сподобалося те, що він побачив.

– Іди сюди, – поманив мене пальцем незнайомець. Я ж рушила якомога далі від бортика, добре, що глибина поки що дозволяла. Можна було пересуватися навшпиньках.

– То ти сама хочеш провести ритуал очищення? – Схилив голову набік брюнет. – Ще цікавіше.

З цими словами він стрибнув до мене у воду.

– А-а-а! – Мене мало не змило хвилею.

Як тільки бризки вщухли, цей нахаба розставив руки в сторони.

– Я дуже радий такій привабливій помічниці. Ризикуй, мала.

Я й зухвало ризикнула.

– Я померла? – Якраз на гіпотезу того, що відбувається, мене й вистачило.

– Навряд, – насупився брюнет, все ще не опускаючи рук. На що тільки сподівався, незрозуміло? Ні, він, звичайно, виявився страшенно привабливим, але в мене тут питання життя і смерті якраз вирішувалося. – Мерцями, примарами та фантомами я не цікавлюся.

– Так, померла і потрапила до раю, – продовжила розмірковувати я. – Хоча скоріше в пекло. Янголи не можуть бути такими гарячими. Або я впала в кому. Точно!

Печеру висвітлив місяць. Круглий диск з'явився в отворі над нашими головами, вода раптом завирувала, забарвилася синім, потім червоним, а красень за секунду спалахнув як смолоскип.

– А-а-а! – Надірвалася жахом я.

– І чого ти волаєш? – Скривився цей гарячий, у всіх сенсах, незнайомець. – Драконів ніколи не бачила, чи що?

– Драк… драконів? – Вичавила я з себе, не в змозі відвести погляд від бульбашок на воді.

І щось такий сумнів мене взяв, наче я до них справді причетна... Страшно було раптом обхезятись, але зустрітися хлопцем, що палав, ще страшніше.