Несамовиті почуття

Розділ 5

Давид

Ми йшли берегом навколо озера, а я все ще легко тримав Валю за руку. Вона не пручалася, але я встиг помітити вагання на її обличчі. Мабуть, дівчина сумнівалася, чи варто довіряти мені. Я пройшовся пальцями по її долоні та відчув під руками обручку. Це було нагадування, що вона все ж зайнята. І хоч як би сильно мені не хотілося зараз поцілувати її та втекти з нею кудись далеко звідси, я не міг. Та і Валя ніколи б не погодилася на це.

— Я здивована, що ти помітив мою відсутність, — раптом заговорила я. — Думала, що усі твої думки тепер зайняті Анжелою.

Я стримав усмішку, адже це звучало так, ніби вона ревнує мене. Валя, здається, була трохи знервована. Можливо, злилася на себе, що таки показала мені, що у неї досі є почуття до мене. Я міг би сумніватися в цьому раніше, але не зараз. Не важко було помітити те, як вона дивилася на мене та Анжелу.

— Ти не можеш ревнувати мене до інших тоді, коли сама заручена, — сказав я, глянувши на неї.

Вона відвела погляд та зімкнула губи в пряму лінію. Здається, думала. Потім вона видихнула і подивилася на мене своїми яскравими блакитними очима.

— Знаю, але не можу нічого з цим зробити, — зізналася Валя. — Ти був милим з нею. Зі мною колись все було по-іншому. Мені довелося довго чекати від тебе такого ставлення. Та і якщо подумати, то ми мало були разом.

— Так, ти маєш рацію, — погодився я. — Ми були дуже мало разом, і в цьому моя провина. Знаєш, я часто думав про ту ситуацію. У голові постійно з'являлося багато ідей, як можна було зробити по-іншому. Тільки тоді мені здавалося, що вибору нема і я повинен відпустити тебе.

— Ти не просто відпустив мене, Давиде. Ти зробив мені боляче, коли кинув та повернувся до Каміли. Я ніколи не забуду того, що ти сказав мені тоді на набережній. Ніби я була для тебе лише бажанням, а те все між нами було грою. Та змусив мене ненавидіти не лише тебе, але і себе. Я довгий час не могла довіритися нікому, тому що боялася, що мене знову використають.

— Але ти все ж довірилася йому, — сказав я та підняв її праву руку, що досі була в моїй. — Навіть заміж виходиш.

— А ти... — Валя уважно подивився на мене. — Це правда, що у тебе не було дівчини цих два роки?

— А ти як думаєш?

— Ну, це трохи дивно. Ти привабливий хлопець, тому думаю, що увага від дівчат все ж була. От взяти Анжелу для прикладу. Ви давно знайомі?

— Не хочу брехати, тому скажу, що увага таки була. І не лише зі сторони дівчат, але і з моєї теж. Тільки вона одразу ж кудись зникала.

— Чому? — спитала Валя та трохи міцніше стиснула мою руку.

— Бо ці дівчата не були тобою, — відповів я.

Я зупинився і підійшов трохи ближче до неї. Вона підняла свої красиві очі на мене, вдивляючись в моє обличчя. Я не міг відвести від цієї прекрасної дівчини свого погляду. Бували моменти, коли я намагався згадати її образ та намалювати його у своїй пам'яті. Зараз же вона стояла навпроти. Така красива і реальна.

— Але ж я відпустила тебе, — майже пошепки сказала дівчина.

— У мене таке враження, ніби ти хочеш, щоб у мене з'явилася дівчина. — Я насупився. — Тобі не здається, що це суперечить твоїм ревнощам?

— Які ревнощі, Давиде? Так, мені не дуже сподобалося, коли я побачила тебе з нею, але все ж... Це твоє життя і ти не повинен бути самотнім через мене.

— Може, я хочу бути тільки з тобою? — сказав я, не відриваючи свого погляду.

— Ти сам знаєш, що це неможливо, — тихо мовила вона.

— Через твого нареченого?

— Це одна з причин.

— А інші причини?

— Мені доведеться знову тобі повірити, довіритися. Я боюся, що все закінчиться так само як і минулого разу.

— Не закінчиться! — впевнено сказав я та підійшов ще ближче до неї. Тепер ми стояли впритул одне до одного. — Усе буде по-іншому, чуєш?

— Це дуже складно...

— Послухай мене! — перервав її я та охопив обличчя дівчини руками. Вона уважно дивилася на мене, ніби шукала хоч якусь переконливість у моїх словах. — Я відмовився від тебе, бо тоді мені здавалося, що так правильно. Потім я відпустив тебе, бо у тебе з'явився інший. Декілька днів тому я пообіцяв тобі, що не буду втручатися та заважати твоєму щастю. Так, обіцяв, але ти не щаслива з ним. А я ніколи не буду щасливим без тебе. Мабуть, у мене вже звичка не дотримуватися своїх обіцянок.

— Тобто? — перепитала Валя, насупившись.

— Я не збираюся так легко здаватися, — відповів я. — Мені байдуже, що ти заручена. Я буду боротися за тебе, Тіно!

Вона завмерла від здивування, дивлячись на мене. Здається, Валя не очікувала цього. Та щось в її погляді переконало мене, що саме цього вона і хотіла.  

— Дай мені шанс! — впевнено сказав я. — Я переконаю тебе у своїх намірах та доведу свої почуття. Ти ніколи не була для мене грою та просто бажанням. Це щось сильніше, що ніяк не відпускає. Тобі не варто боятися своїх почуттів до мене. Я знаю, що досі небайдужий тобі. Повір мені, будь ласка.

— Я не знаю, — розгублено мовила дівчина.

— Зате я знаю. Три тижні. Всього лише три тижні, Валю. Якщо я не зможу переконати тебе, то відпущу назавжди. Того разу я обіцяю, що дотримаю свого слова. Якщо ти не захочеш залишитися зі мною через три тижні, то я зникну з твого життя. Дай мені цей час, прошу. Дай нам шанс!

Вона вагалася, але водночас заворожено дивилася на мене, не відриваючи своїх очей. Валя мовчала і це змусило мене трохи хвилюватися. Я знав, що вона може відмовити мені навіть у цьому невеликому проханні. Її рана досі надто велика та глибока. Валя не могла так легко забути той біль, який я причинив їй, а значить — я повинен зробити все, щоб вона таки пробачила мені.

— Гаразд, — прошепотіла вона так тихо, що я навіть не зрозумів, що почув правильно. — Я даю тобі шанс усе виправити.

— Справді? — перепитав я та усміхнувся. — Ти це серйозно кажеш?

— Ну-у-у, я можу передумати, якщо хочеш.

— Не хочу.

Вона теж усміхнулася мені. Я забрав свої руки з її обличчя та легенько поклав їх їй на плечі. Мені так сильно хотілося палко поцілувати її в губи, але я розумів, що це поки занадто швидко.

— Пропоную покупатися в озері, — сказав я. — Ти як думаєш?

— О, це без мене! — категорично відповіла Валя.

— Ти боїшся? — спитав я та уважно подивився на неї.

— Трохи.

— Тобі нема чого боятися. Тут неглибоко. Та і я не буду чіплятися до тебе, якщо ти хвилюєшся через це.

— Знаю, але... Я не вмію плавати, — зізналася вона.

— Ти це серйозно?

— Чому ти дивуєшся? — трохи роздратовано спитала Валя. — Я ніколи не була на морі, а батьки рідко водили мене на озеро. Їм завжди були важливішими їхні розваги. Та і не було кому навчити мене.

— А твій наречений? — поцікавився я. — Чому він тебе не навчив?

— Ми майже нікуди не ходимо разом та і не їздимо. Він переважно на роботі, а я теж. Бачимося здебільшого ввечері. Захар віддає перевагу домашнім посиденькам.

— Зрозуміло. Тоді я тебе навчу плавати.

— Зараз? — налякано спитала Валя, глянувши на мене великими очима.

— А коли ж іще? Ну ж бо, ходімо!

Вона почала знервовано переступати з однієї ноги на іншу, а тоді все ж кивнула. Я почав знімати свої шорти та помітив, що Валя уважно пройшлася довгим поглядом по моєму тілу. Потім вона підняла очі до мого обличчя та одразу ж зашарілася. Мабуть, зрозуміла, що я спіймав її за підгляданням. Дівчина відвела погляд і почала розщіпати ґудзики на своїй сорочці. Вона трохи невпевнено зняла її, а тоді обережно поскладала та поклала на берег. Валя зняла капелюх зі своєї голови та кинула його на сорочку. Вона сором'язливо обійняла себе руками, прикриваючи голий живіт. Дівчина була лише в червоному купальнику, тож я дозволив собі на декілька секунд помилуватися нею та її струнким тілом.

Я простягнув їй свою руку, а вона трохи невпевнено взяла її. Тоді я повів Валю вперед ближче до води. Вона трохи затремтіла, коли зайшла на глибину вище колін.

— Чому вода така холодна? — спитала дівчина.

— Це тобі тільки так здається, — відповів я. — Коли зайдемо далі, то буде тепліше. 

Я пройшов трохи вперед, тягнучи за собою Валю. Вона боялася, але все ж слухняно йшла за мною. Коли я дійшов до глибини по груди, то схопив її за обидві руки та притягнув ближче до себе. Вона тихо скрикнула, коли стукнулася об мене. Я ж обійняв її за талію, пригортаючи до свого тіла. Валя поклала свої руки мені на шию та уважно подивилася на мене своїми яскравими очима. Ми були надто близько, але мені зовсім не хотілося відпускати її.

— Тобі холодно? — тихо спитав я. — Ти все ще тремтиш.

— Нормально, — відповіла вона, стукаючи зубами. — Зараз трохи тепліше.

Я легенько заправив переднє пасмо її волосся їй за вухо. Потім провів своїми пальцями по щоці дівчини. Вона пильно спостерігала за мною. Не знаю, що відбувалося в її душі, але моя майже згорала від відчуттів, що переповнювали мене.  Мені так сильно хотілося торкнутися її ніжної шкіри своїми губами. Та поки я просто насолоджувався можливістю бути ближче до Валі, ніж вона могла б мені дозволити іншим разом. Коли я провів пальцями по шиї дівчини, вона видихнула та затремтіла в моїх руках. Я глянув їй очі, а Валя швидко відвела погляд. Легкий рум'янець з'явився на її щоках. Вона завжди так мило соромилася. Я розумів, що їй подобалися мої дотики, хоча Валя і намагалася приховати це.

— Ти мав вчити мене плавати, — нагадала мені вона.

— Якщо ти вже зігрілася, то можемо починати, — сказав я.

Вона кивнула і трохи відсторонилася від мене. Їй вода була трохи вище плечей, але це все ще не надто глибоко. Проте я бачив, що Валя боялася.

— Що мені робити? — спитала вона, глянувши на мене.

Сонце якраз світило з тієї сторони, тому їй довелося примружити свої очі.

— Я покажу тобі, а ти спробуєш повторити, — сказав я та відплив на декілька метрів.

Потім я обернувся до Валі, яка трохи скривилася. Мабуть, не зрозуміла, що саме робити. Довелося показати їй ще декілька разів, аніж вона спробувала. Спочатку в неї нічого не виходило. Вона декілька разів ледь не пішла під воду, тому я постійно підтримував її. Як би це не звучало егоїстично, але мені подобалося те, що я міг лишній раз торкнутися до неї. Було багато спроб, перш ніж їй вдалося проплисти декілька метрів.

— Ти бачив? — вражено закричала вона, не стримуючи усмішки.

— Ну, ще декілька тренувань і ти будеш як русалка, — сказав я та теж усміхнувся.

— Уже не Попелюшка? — спитала Валя, глянувши на мене.

— Не знаю. — Я знизав плечима. — Може, ти знову захочеш втекти від мене?

— Може, ти не дозволиш мені втекти?

— Може.

— Думаю, що нам час уже повертатися, — пробурмотіла вона. 

— Так, звісно.

Валя трохи проплила, а тоді попрямувала до берега. У нас не було рушника, тому я вирішив не надягати шорти. Валя ж швидко накинула сорочку на своє мокре тіло. Вона схопила свій капелюх і ми разом попрямували назад до альтанки.

— Дякую тобі, — згодом заговорила вона, усміхнувшись. — Не можу повірити, що я тепер умію плавати. Поки, звісно, мені це не дуже вдається, але хоч щось.

— Нічого, — сказав я. — У мене в планах зробити з тебе чемпіонку з плавання.

— Жартуєш? — Валя засміялася. — Я ледве два метри проплила. Яка з мене чемпіонка?

— Думаю, що тобі дадуть додаткові бали за твою красу.

Вона закотила очі, але я помітив на її обличчі широку усмішку. Мені подобалося, коли Валя була такою. Не злилася та не показувала своєї ненависті. Це наче повернуло мене в ті короткі моменти, коли вона ще кохала мене. Тепер я маю шанс змінити все та повернути її. Вона дозволила мені боротися за неї, і я повинен це зробити.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше