Розділ 9

— Я хотів поцілувати тебе з тієї ж секунди, коли побачив тоді біля під'їзду, — прошепотів Давид, відірвавшись від моїх губ. — Все думав, які будуть відчуття через два роки.

— І які ж? — тихо спитала я.

— Такі, як і вперше, — відповів він та знову поцілував мене.

Мені наче бракувало дихання, але я невтомно відповідала йому на поцілунок. Таке враження, ніби ми обоє боялися, що це виявиться сном. Я опустила свої руки на груди хлопця, що здіймалися від важкого дихання. Його серце шалено стукало в такт з моїм. Мені раптом стало надто жарко і голова трохи закрутилася від браку кисню. Я відсторонилася, намагаючись внормувати своє дихання. Губи затерпли після поцілунків. Я глянула на Давида і відчула, що трішки почервоніла.

— Мені подобається, коли ти соромишся, — сказав він, усміхнувшись. Хлопець ніжно провів пальцем по моїй щоці. — Це дуже мило.

— Як це ти в темноті помітив, що я засоромилася?

— Я відчув це. Ти змерзла? — спитав Давид, коли я затремтіла.

— Вітер трохи холодний, — відповіла я.

— Ходи сюди!

Він пригорнув мене у свої обійми. Я міцно притулилася до нього, вдихаючи тепло. Близькість його тіла розпалювала у мені сильні бажання, які було важко контролювати. Та все ж я не могла зізнатися в цьому навіть собі.

— Вставай! — раптом сказав Давид. — Поїдемо вже.

— Куди? — спитала я, глянувши на хлопця.

— Якщо хочеш, то я можу відвезти тебе додому.

— Не хочу додому, — тихо прошепотіла я.

— Тоді поїдемо кудись в інше місце. Туди, де тепліше.

Я кивнула та швидко піднялася на ноги. Стало надто холодно без обіймів Давида, тому я склала руки на грудях, намагаючись зігрітися. Хлопець піднявся та схопив свою куртку з трави. Він накинув її мені на плечі. Я ледь усміхнулася, відчуваючи тепло і запах Давида. Хлопець міцно взяв мене за руку, а тоді ми разом пішли стежкою в іншу сторону від аеропорту. Через декілька хвилин я побачила його автомобіль. Він відчинив мені дверцята, але все ще не відпускав моєї руки.

— Що таке? — розгублено спитала я, глянувши на нього. — Я не зможу сісти в авто, якщо ти не відпустиш мою руку.

— Спершу поцілуй мене, — сказав він з нахабною усмішкою на обличчі. — Тоді відпущу.

Я похитала головою, стримуючи свою усмішку. Мені хотілося поцілувати його, але я не збиралася здаватися йому так швидко.

— То ти вирішив мене шантажувати? — спитала я та подивилася на нього, примруживши очі.

— Ти сама змушуєш мене це робити.

— Та невже?

— Боюся, що не дочекаюся того моменту, щоб ти перша поцілувала мене. Доводиться хитрувати.

— Це цілком у твоєму стилі, — фиркнула я. — Гаразд, я поцілую тебе, але лише тому, що ти мене змусив.

— Не за своїм бажанням? — спитав він, піднявши одну брову.

— Ну, це ж ти мене шантажуєш. Тому так.

Я підійшла ближче до нього, піднялася навшпиньки та швидко поцілувала його в щоку.

— Е, це не поцілунок! — обурився Давид.

— Ти не уточнив, яким саме має бути поцілунок. Я свою частину умови виконала, а ти все ще тримаєш мою руку.

Він раптом різко притягнув мене до себе. Я тихо скрикнула, коли вдарилася своїм тілом об його груди. Давид уважно дивився на мене своїми карими очима, а потім нахилився та поцілував у губи. Мені хотілося протистояти йому, але я не могла. Хоч і заперечувала це, але так же сильно бажала його поцілунків.

— Ось тепер я задоволений, — сказав він і відсторонився. — Можемо їхати!

Давид відпустив мою руку. Мої ноги ледве тримали мене, але я все ж попленталася до автомобіля та сіла всередину. Він зачинив за мною дверцята, обійшов авто і сів за кермо. Я ж відвела погляд, намагаючись не усміхатися на всі тридцять два. Автомобіль рушив з місця і ми поїхали в невідому сторону. Я відчула, що мені стало тепло та затишно поряд з Давидом. Уже не було того сильного хвилювання та зніяковілих поглядів одне на одного. Усе відчувалося надто правильно. Я зрозуміла, що мені весь цей час бракувало Давида, хоча я і вперто переконувала себе в протилежному. Мабуть, все-таки добре, що він повернувся. Тепер у нас є шанс усе виправити. Згодом автомобіль зупинився на заправці. Давид вийшов та попрямував до магазину. Я ж продовжувала сидіти в авто. На цьому сидінні було дуже зручно, але мені чомусь стало жарко. Я зняла куртку Давида і розслаблено сперлася на спинку крісла. Згодом хлопець повернувся з двома стаканчиками. Він сів усередину та передав мені один з них.

— М'ятний чай? — спитала я, усміхнувшись.

— Ага, — відповів він. — І круасан. Тут більше нічого не було.

Він передав мені один круасан і я взяла його в руку. Чай був ще надто гарячий, тому я поки не пила його. Давид виїхав із заправки, а через деякий час зупинився на якійсь галявині біля лісу. Тут було так тихо і спокійно. Ідеально, щоб відпочити.

Я зробила ковток чаю та усміхнулася, відчуваючи приємний м'ятний смак. Раніше мені ніколи не подобалися зелені чаї. Я завжди пила лише чорний, але щось змінилося тоді, коли Давид купив мені вперше м'ятний чай. В салоні почувся характерний запах кави. Схоже, хлопець пив саме її. Я відкрила круасан з горіховою начинкою і взялася його їсти. За цей час я встигла добряче зголодніти.

— І як тобі? — раптом спитав Давид.

— Чай? Круасан? Чи що ти маєш на увазі?

— Це все у загальному.

— Не надто романтично, — відповіла я та засміялася, — але не так вже і погано.

— Значить мені треба зробити щось романтичне для нас, — сказав хлопець і уважно подивився на мене. — Щось таке, що б тобі сподобалося.

— Це ти так запрошуєш мене на побачення?

— А ти згодна піти зі мною на побачення?

— Думаю, що так, — відповіла я та усміхнулася. — Але тобі треба дуже сильно постаратися, щоб вразити мене.

— Я щось придумаю.

— Навіть не сумніваюся.

— Ти часто п'єш каву? — поцікавилася я.

— Постійно, — сказав Давид і глянув на годинник. — Уже друга ночі. Не дивно, що мені хочеться спати. Але кава трохи допомагає зменшити тягу до сну.

— Ох, мені зранку на роботу! — заговорила я. — Зовсім забула про це. Я ж погодилася вийти замість своєї напарниці.

— Відвезти тебе додому? — спитав у мене хлопець.

— Було б непогано, — тихо відповіла я.

— Але я все ж мушу зробити цю ніч трохи романтичнішою.

— Що ти задумав?

Давид усміхнувся та ввімкнув музику в автомобілі. Я трохи насупилася, адже не розуміла, що саме відбувається. Потім у салоні заграла знайома мелодія пісні "Perfect" Еда Ширана. Я здивовано подивилася на Давида, бо ця пісня вже довгий час була моєю улюбленою. Хлопець увімкнув фари та вийшов з автомобіля. Я лише мовчки спостерігала за ним. Він відчинив дверцята біля мене і простягнув мені свою руку.

— Потанцюєш зі мною? — спитав Давид.

— Добре, — пошепки відповіла я та прийняла його руку.

Він повів мене трохи вперед і зупинився у світлі фар. Я здригнулася, коли подув неприємний холодний вітер. Та мені було байдуже. Я заворожено дивилася на Давида в очікуванні його дій. Він поклав руки на мою талію, а я ж закинула свої на його шию. Ми були дуже близько одне до одного. Я кожною клітинкою відчувала тепло його тіла, і це віддавало іскрами бажання всередині. У світлі фар я могла чітко бачити риси обличчя Давида. Він був таким красивим і я досі не вірила, що доля таки пов'язала мене з ним. Надто сильно, адже нам таки не вдалося бути окремо. І хоч я досі відчувала той біль за його вчинок, все одно розуміла, що мені ні з ким не буде так добре, як з ним.

Ми повільно хиталися з однієї сторони в іншу, дивлячись одне на одного.

— Зараз пісня закінчиться, — сказала я.

— Не закінчиться, — мовив Давид. — Я поставив на повтор.

— То ми так до ранку танцювати будемо?

— Якщо захочеш.

— Я б хотіла, але мені треба на роботу.

— Тоді ще один повтор потанцюємо, а тоді я відвезу тебе додому.

— Гаразд.

Давид підняв свою руку та заправив переднє пасмо мого волосся мені за вухо. Я легенько усміхнулася, спостерігаючи за ним. Мені подобалося, коли він був таким. Так, я все ще боялася, що Давид може зробити мені боляче, але чомусь відчувала, що він не зробить. Цей хлопець кохає мене, і це я знала точно. Я піднялася навшпиньки та торкнулася своїми губами до його губ. Того разу я перша поцілувала Давида. Він відповів мені, притягуючи мене за талію ближче до себе. Його ніжні губи та теплі дотики зводили мене з розуму. Я відчула, що мої ноги ослабли, а в голові запаморочилося.
Якби він не тримав міцно мою талію, то я б, мабуть, впала. Мені забракло повітря, тому я перша розірвала наш поцілунок. Давид притулився своїм чолом до мого, змушуючи мене заплющити очі.

— Я збився з рахунку, — тихо сказав він. — Не знаю, скільки разів уже лунала ця пісня.

— Мені вона подобається, — прошепотіла я та глянула на хлопця. — Це моя улюблена.

— Я знаю.

— Знаєш?

— Вона мені завжди нагадувала про тебе. Ця пісня така ніжна, мила, романтична та прекрасна. Як і Попелюшка, що два роки тому вкрала моє серце.

Я тихо засміялася та міцніше притулилася до нього. Ми все ще хиталися під музику, хоча її жоден з нас не слухав. Давид легко проводив своєю рукою по моєму волоссі, а я ж просто стояла в його обіймах, насолоджуючись цим моментом. Я забула про все, що тривожило мене ще декілька годин тому. Було таке враження, наче тут нікого більше не існувало. Лише ми двоє.

Я ледь не заснула на плечі Давида, тому трохи відсторонилася. Він провів мене до автомобіля та допоміг сісти всередину. Додому ми їхали майже годину. Я була надто сильно втомлена, але водночас щаслива. Мені так сильно сподобалася ця ніч, що хотілося, щоб вона ніколи не завершувалася.

— Я проведу тебе, — сказав Давид, коли автомобіль зупинився біля мого під'їзду.

Я кивнула, погоджуючись, і вийшла з авто. Він взяв мене за руку, коли ми прямували до будинку, а я й не пручалася. Давид провів мене до самої квартири, за що я була йому вдячна. В такий час завжди страшно повертатися додому.

— Зайдеш? — спитала я, коли відчинила двері.

— Не хочу тебе турбувати, — відповів він. — Ти й так втомилася, а ще тобі треба на роботу.

— Я буду рада, якщо ти все ж зайдеш.

— Іншим разом, Тіно! Відпочивай.

Він підійшов ближче до мене та обійняв на прощання. Я міцніше притулилася до нього. Давид легко поцілував мене в голову.

— Коли ми зустрінемося наступного разу? — спитав він.

— Коли ти запросиш мене на побачення, — відповіла я і подивилася на нього.

— Післязавтра у тебе є плани?

— Зранку нема, а ввечері мене сестра запросила до себе на вечерю. Я давно уже в неї не була, тому пообіцяла, що обов'язково прийду.

— Ми можемо спочатку сходити на побачення, а потім я відвезу тебе до неї, — запропонував хлопець.

— Гаразд, — погодилася я, усміхнувшись йому. — Мені підходить таке.

— Тоді до зустрічі! — Давид швидко поцілував мене в губи. — Добраніч, Тіно.

— Добраніч, — тихо сказала я.

Хлопець помахав рукою мені на прощання та попрямував до сходів. Я ж зайшла у свою квартиру з дурною усмішкою на обличчі, яку ніяк не могла прибрати.