Несказане...

У ритмі рідного серця

Електричка, ніби навмисне, тяглася по довгих безкінечних коліях. Монотонний стукіт коліс помітно не встигав за шаленим серцебиттям. Вона не знала, що відбувається, але все її єство стиснулося, ніби перед стрибком. Напружена, неймовірно схвильована уже стояла перед виходом.

І ось! Це її зупинка. Один крок, і вона вже на пероні, вулиця, дерева. Цей сонячний день був зовсім недоречний для такого всеохоплюючого відчаю. Краще б ішов дощ, чи сніг. Негода підхопила б її настрої, приховала сльози, що мимовільно горохом падали на легенький літній сарафан.

Вона вмить завмерла перед хвірткою – ніби тисячі ножів у цей момент прокололи холодними лезами наскрізь її серце...

І знову рух вперед. Вузька доріжка біля дому здавалась нескінченною. Серце мало вискочити з грудей і покотитися додолу...

На ослоні біля вікна сиділа мати без лиця...