Явдошина заметіль

Явдошина заметіль

Заметіль, заметіль...

Прокидаюся в чудовому настрої – ти знову приходив до мене в снах. Так по-весняному сонячно й тепло на душі. Мені здається, що я ще відчуваю твої гарячі обійми, твої палкі поцілунки, відчуваю тепло і трепет твого тіла, чую твій ніжний голос, слова, сповнені любові...

 А надворі – заметіль. Заметіль, заметіль...

Ще вчора ти водив мене в ліс по проліски. Це було ніби справжнє диво, якого я ніколи не бачила раніше – поляна квітучих первоцвітів ніби небо, що впало на землю! І ти – поріч. Це справді було маленьке диво.

А цієї ночі розгулявся вітер і, зігнавши табуни хмар, на ранок знову запорошило все навкруги снігом. І досі віхола не вщухає – розгулялася Явдоха.

Заметіль, заметіль...

Я миттю одягаюся, снідаю і поспішаю на роботу. Адже я знову побачу тебе. Можливо, ти усміхнешся мені, може, доторкнешся ненароком моєї руки, може... І знову приходитимеш до мене в снах.

Шалений вітер кидає мені в обличча пригорщі мокрого снігу, розвіває поли пальто, намагається зірвати шапку. Та мені все байдуже, адже я скоро побачу тебе.

Заметіль, заметіль...

Я побачила тебе. Тільки ти сьогодні не такий, як завжди, ти зовсім чужий. Ти різко змінився, як і погода надворі. Ти поздоровався зі мною, але голос твій уже не звучить, як раніше тисячами срібних дзвіночків. Твої очі уже не усміхаються мені. Я не можу зрозуміти, що сталося, нічого не знаю, не розумію. І думки шаленіють у голові, шарпаються, як сніжинки від шаленого подиху вітру.

Заметіль на вулиці, заметіль в душі. Заметіль, заметіль...

Раптом перехоплюю твій погляд, в якому іскриться усмішка і захоплення. О, Боже! Твій погляд звернений до нашої нової практикантки. А вона? Вона навіть не бачить тебе, не звертає на тебе жодної уваги. Мене сповнює жаль, жаль до тебе, до твого нерозділеного захоплення. Адже тобі, напевне, дуже боляче і прикро, і, напевне, дуже самотньо. Мені так хочеться розділити твою самотність, зняти з твого серця хоч часточку болю. Тільки про що ж  це я?

Заметіль в думках, заметіль...

Але в мені ще живе надія, адже надія вмирає останньою. Адже пройде час і весна знову вступить в свої права, і, можливо, пройде час і заметіль між нами також вщухне. І наші почуття будуть вище будь-яких недорозумінь. І в наших стосунках знову розквітне весна. А поки що...

...поки заметіль. Заметіль, заметіль...