Несказанне лишилось несказанним

Красуня-берізка

Красуня-берізка під моїм вікном. Розпустила золотаві коси, пишається, як дівчинонька. Від легенького подиху вітру її коси ніби переливаються в золотистій імлі. Вранішні промінці сонця легесенькими сонячними зайчиками ковзають по її вітах, танцюють у верховітті.

Ось вітерець стиха пробрався в крону деревця, зашелестів вітами, знайшов найкрасивіший золотавий листочок і загрався-затріпотів ним. Потім, ковзнувши між листям, затанцював гілочками і, кружляючи у чарівному танку, підхопив листочок - і прожогом кинувся вниз. Та, трохи не долетівши до землі, знову підняв угору свою здобич, завертів нею, наче у вихорі коловороту, і поніс кудись далеко-далеко… туди, де немає ні берізки, ні мого вікна, ні мого погляду… у вічність… у незбагненність… у казковий сон…

Олена Гешко

Подобається

#2553 в Молодіжна проза
#3406 в Сучасна проза

У тексті є: перше кохання, описи природи рідної землі, художнє бачення сучасної реальності

Відредаговано: 06.06.2020

Додати до бібліотеки

Поскаржитись