Частина третя. День п'ятий

18 жовтня, п’ятниця  

   Прокинулись дівчата під спів пташок від осліплюючого ранішнього сонця прямо посеред лісу. Все навколо виблискує росою. Природа прокидається, і Христя та Інна разом з нею.

   Інна боялась підніматись, адже знала, що за цим послідує. Та страх переборола і несамовитий біль в спині настиг її. Вона подала подрузі руку. Біль обійшов Христю, на обличчі посмішка. Хтось почувається набагато краще, ніж Інна.

- Рада, що ти знаходиш в собі сили, - пробуркотіла вона. – Я ледве на ногах стою.

- Досить депресувати. Нам ще додому добиратись.

   Дорога додому зайняла в них близько двох годин. На порозі вони опинились, коли на годиннику було за дев’яту.

   В голові вже промигували думки про те, як вони будуть битись за душ. Благо, все вирішилось дипломатично і Христя пішла перша. Після душу дівчата зупинились в кухні.

- Так, що в нас тут є? - сказала Христя, відкриваючи холодильник. – Мама зрозуміла, якщо в холодильнику нічого немає, то я швидше вмру з голоду, ніж піду в магазин, тому принесла вафлі з кафе.

   Христя кинула паперовий пакет з вафлями на стільницю і одразу дістала собі одну.

- Пригощуйся. Не знаю наскільки холодні вафлі їстівні, але зараз я готова з’їсти коня.

   Побачивши пусте лице подруги, вона відклала їжу.

- Що вже сталось? – сказала вона. – Ми ж вчора це обговорили.

- Я не можу перестати думати про те, що буде далі. Христя, я вбила людину.  Якщо труп все таки знайдуть.

- Не знайдуть. Інна, ми ледь не до білоруського кордону її донесли.

- Не можна виключати і таку можливість.

- Знаєш, це трохи егоїстично. Ти забрала в людини життя, а думаєш лише про те, що буде з тобою.

- В цьому і проблема! За це я себе ненавиджу. Я не можу змусити себе  оплакувати смерть людини, яку ненавиділа все життя.

- Все! Досить. Я не буду більше про це говорити. І ти також, - сказала Христя. - Це неоднозначна ситуація. Але хочу, щоб ти знала, що я завжди буду на твоїй стороні.

   Після сніданку дівчата повернулись до справ в кімнаті Христі. Першим ділом вона підійшла до дошки і червоним маркером перекреслила фото Анджели. «Червоний колір дуже доречний».  Подивилась на фото їх третьої жертви – Павло. Як би неоднозначно виглядало в голові Христі те, що зробила її подруга вчора, Павла вона би вбила без роздумів, якби ж тільки видалась можливість.

- В нас уже є одне признання і один труп. Залишилось одне признання, - сказала Христя. – На щастя, в мене є план. Як не дивно. Він трохи не точний, але…

- Слухаю уважно.

- Сьогодні в будинку культури відбудеться дуже масштабна вечірка. Не знаю, в честь чого. Не суть. ПАША буде там. На доведеться знайти його, відвести в самотнє місце і вибити признання з нього. На цей раз це буде вишуканіше.

   В двері постукали. Увійшла Марта.

- Марта нам з цим допоможе, - сказала Христя.

   Вечір тихо падав на вулиці Кононівців. В будинку культури вже гупала музика. Іноді здавалось, грала настільки гучно, що земля під ногами тряслась. Вони уже стояли перед входом.

- Марта уже на місці, - сказала Христя і взяла подругу за руку. – Все буде гаразд. Це майже кінець.

- Надіюсь.

- Коли це все закінчиться, поїдемо в Київ, і я буду тебе споювати в найкращих столичних клубах.

   Перед хвилюючим моментом дівчата знайшли в собі сили усміхнутись. Все, як перед осіннім балом: те саме місце, ті самі люди. Тоді все пішло коту під хвіст. На цей раз вони не мають права на помилку.

   Величезне приміщення забите народом, фіолетово-червоні вогні осліплювали, підлога тряслась від музики. Дівчата стояли в метрі одна від одної, але щоб одна почула іншу потрібно було зривати горлянку.

- Розділимось! – сказала Христя. – Побачиш його – одразу пиши.

   Інна кивнула, і дівчата розійшлись.

   Протиснувшись крізь кількадесят чоловік, Інна дібралась до бару. Помітила знайому людину, яка вже п’є явно не першу склянку спиртного.

- Соня?!

- О, Інна. Це ти, - сказала п’яна Соня.

- Якого біса ти тут робиш?

- Ми мали зустрітись з Мартою тут. Але вона не прийшла. До речі, ти її не бачила?

- Послухай мене. Тобі краще піти звідси. Йди на вулицю, я прийду по тебе, як тільки зможу. І ще. Побачиш Павла – пиши мені. Але ні в якому разі не підходь до нього.

- Як скажеш…

   Інна пройшла всю залу вдовж, але свою ціль так і не знайшла. Після того, як майже впала відчай, відійшла подальше від натовпу, щоб вберегти слух і написати Христі.

   Після цього в поле зору потрапила самотня парочка. Приглянулась…

   Павло!

   Він вів п’яну Соню, що ледь на ногах стояла в сторону приміщень для персоналу. Інна майже одразу зрозуміла для чого йому Соня. Вона не дозволить цьому хєру знову скористатись безпорадною дівчиною. Коли ті зайшли в коридор, двинулась за ними.

   Набрала Марту.

- Все готово? 

- Так, я готова. Коли скажеш, трансляція з’явиться на головному екрані за ді-джеєм. Відео побачать всі в приміщені.

- Вони зайшли в кімнату, -  сказала Інна. Дістала другий смартфон, навела камеру на себе. Через декілька секунд продовжила: - Так, я біля дверей. Можеш запускати.

- Секунду… Все, ти в ефірі. Удачі.

   Інна глянула вдаль коридору, що вів в залу. Музика вмить припиналась. Доносились звуки обурення натовпу.

   Постукала в двері. Ще раз. І ще кілька разів, до поки люди всередині не зреагували.

- Йду.

   Та Інна не стала чекати поки їй відчинять, а влетіла в двері з розбігу, знісши їх з першого разу.

   Вона всередині. В компактній кімнаті майже нічого не було: лише кілька полиць та якийсь мотлох. Камера перевелась на Павла, якого Інна збила з ніг і безмежно цьому раділа. Йому добряче прийшлось. Навіть слід на його гидкій морді залишився. До стіни була сперта Соня без свідомості.