Частина третя. Фінал

19 жовтня, субота

   Наступний день видався сонячним. Про те, що сталось вчора на вечірці знає все містечко. При тому, життя продовжується. Інна давно зрозуміла, що у Кононівців погана пам’ять. А також слух, зір та інші органи чуття. Скоро про цей випадок перестануть говорити, це через деякий час зовсім забудуть. 

   Субота розпочалась з відвідування лікарні. Інна з Христею та Мартою з самого ранку відвідали Соню. А минулий раз Інна відвідувала Соню в тій же палаті, після того, як і сама підсипала їй наркотик.

- Чорт, в мене дежавю, - сказала Соня.

   Інна рада знову бачити посмішку на обличчі цієї дівчини, вкритим веснянками.

- Ти, напевне, не аби як розчарувалась в Кононівцях, - сказала Інна.

- Ми всі розчарувались, - сказала Марта.

- А я завжди знала, наскільки це довбануте місце, - додала Христя.

   Усі дівчата засміялись. Це те, чого так хотіла Інна впродовж всього життя. Тепер в неї є люди, яких вона без роздумів може назвати друзями.

   В лікарні дівчата провели майже дві години. Не найкраще місце для теплих затишних зустрічей, але в такі моменти розумієш, що люди створюють атмосферу, а не місце. Як би не хотілось покидати Соню, пацієнтам потрібен відпочинок. Марта побігла на зустріч Іллею, залишивши Христю та Інну на парковці.

- Поїхали за мною, - сказала Христя.

   Інна не стала розпитувати куди на цей раз веде її подруга, адже прекрасно знала.

   Тут розпочалась їх дружба, тут же вона зробила паузу і тут вона скріплюється ще сильніше. Сонце сліпило очі, хоча дув морозний вітер. Навколо ліси, вкриті позолотою. Незважаючи на холод в землі, Інна босяком пробіглась до берега, де її уже чекала Христя. Присіла поряд.

- Ну не захід сонця, звичайно… - сказала Христя.

- Все прекрасно.

- Скажи чесно, ти не жалієш, що ми здружились?

   Інна знала відповідь, але витримала паузу.

- Ні на секунду.

- Можливо, тобі би не довелось вбити людину, як би ми не дружили.

- Звичайно, в нашій компанії всі філософські цитати належать тобі, але я скажу, що життя не завжди закінчується на смерті, - сказала Інна. – А ти як? Задоволена результатами?

- Знаєш, я знала, що все складеться саме так. При цьому я досі хочу правосуддя. Цього мені не вистачає.

   Христя дивилась на подругу. Вона так хотіла відволіктись від цього божевілля, що відбувалось останній тиждень. Їм обом потрібен відпочинок.

- Але про це вже не сьогодні. Героїчні справи зачекають, - сказала Інна.

   Нарешті Інна почула бажане. Вона усміхнулась, дивлячись вдаль.

   Поривчастий вітер розвіював волосся. Трава засипана піском колола ноги. Сонце сліпило очі.

   «Це ще не кінець»