Розділ 3

— Полінко, ходи сюди! — гукнув Гордій, махнувши мені рукою.

Він так мило назвав моє ім'я, наче декілька хвилин тому не говорив усіх тих поганих слів. Я усміхнулася та попрямувала до них.

— Привіт! — привіталася до незнайомого хлопця.

— Це мій друг дитинства, — пояснив Гордій. — У підлітковому віці ми з Віктором весь час проводили разом. Я приїжджав сюди до дідуся, а вони живуть по сусідству.

— Ох, це чудово! А я... Я дружина Гордія.

— Знаю, — хлопець усміхнувся і простягнув мені свою руку. Я швидко потиснула її. — Приємно нарешті познайомитися.

— Навзаєм.

— О, а це моя донька! — Віктор кивнув у сторону дівчинки, яку Гордій досі тримав на руках. — Шарлотта. Їй уже майже вісім.

— Така доросла, — пробурмотіла я та глянула на дівчинку.

Вона насупилася, зустрічаючись зі мною поглядом. Її каро-зелені очі прискіпливо вивчали мене. Дівчина міцно стиснула свої пухкі губи в тонку лінію та трохи відсторонилася від Гордія. Вона подивилася на нього.

— То ти з нею одружився? — спитала Шарлотта.

Гордій кивнув головою та засміявся, коли вона мило скривилася. Точніше, йому здавалося, що це мило, а мене це навпаки дуже сильно розізлило. Дівчинка голосно фиркнула, кинувши не надто приємний погляд у мою сторону. Я трохи ображено відвела погляд, задумавшись. Чому діти завжди реагують на мене саме так? Може, тому я й не люблю їх?

— До нас ще Юліана приєднається, — додав Віктор.

— Справді? — здивувався Гордій. — Я думав, що вона в Америці.

— Вона розлучилася минулого року зі своїм чоловіком та повернулася сюди, — відповів хлопець. — Ти не знав про це?

— Ні. Дідусь не розповідав, а за цей рік стільки всього сталося, що я й не цікавився, якщо чесно.

— Розумію.

— А хто така Юліана? — поцікавилася я, намагаючись звучати максимально байдуже.

Мені вже вистачило минулого року колишньої Гордія, а ще однієї я б не витримала точно.

— Моя сестра, — відповів Віктор. — О, а ось і вона!

— Привіт! — радісно заговорила красива висока блондинка з яскравими зеленими очима. — Не можу повірити, що це справді ти. Ми так давно не бачилися!

— Років десять, мабуть, — сказав Гордій, усміхаючись їй.

Він опустив Шарлотту на ноги, а та Юліана кинулася йому на шию. Я розуміла, що вони давно не бачилися, але ці обійми були надто довгими. Коли Гордій нарешті відпустив її, то швидко познайомив нас. Юліану він представив мені як подругу дитинства, але я відчувала, що все не так просто. Їхні довгі погляди одне на одного, усмішки, дотики ненароком... Вони поводилися так, наче колишні. Це мені страшенно не сподобалося.

— Ходіть сюди! — раптом крикнув дідусь. — Розпочинається гра.

Коли обернулася, то помітила біля нього ще якихось старших чоловіків. Віктор попрямував у їхню сторону, а я помітила на його плечі сумку з ключками. Мій погляд знову знайшов Гордія, що дивився на Юліану.

— Ти не йдеш? — спитала я в нього.

— Ні, — відповів він і похитав головою. — Я ж уже казав, що ненавиджу цю гру. Ти можеш іти розважати мого дідуся.

Я роздратовано видихнула і пішла геть, залишаючи його з цією подругою. Не одразу зрозуміла, що це була помилка. І поки усі захопливо грали в гольф, заганяючи м'ячики в лунки, я спостерігала за ними, не відводячи погляду. Вони стояли надто близько одне до одного, розмовляючи. Дівчина відверто фліртувала з ним, але і він поводився так само. Усміхався їй своєю ідеальною усмішкою, яку я так сильно любила. Інколи вона нібито несвідомо торкалася до його плеча або руки. Це мене розізлило, тому я попрямувала до них, закинувши ключку собі на плече. Коли підійшла, то одразу ж схопила Гордія за руку.

— Вибачте, що перериваю вашу захопливу розмову, але мені дуже потрібен мій чоловік. Зараз же!

Я сердито потягнула Гордія якомога далі від неї та зупинилися біля однієї з лунок. Відпустила його руку та обернулася до нього обличчям. Він уважно подивився на мене, склавши руки на грудях.

— Що у тебе з нею? — спитала я, примруживши очі.

— Нічого, — відповів він, знизуючи плечима. — Я розмовляв зі своєю подругою.

— Подругою? Ти фліртував з нею!

— Значить, мені треба змусити тебе ревнувати, щоб ти нарешті згадала, що у тебе є чоловік?

Гордій роздратовано видихнув та відвів погляд. Я ж легко притулилася до нього, обійнявши. Мені не хотілося цих дурних непорозумінь між нами.

— Що з тобою сьогодні? — тихо спитала я, вдивляючись в його очі. — Все ж було добре.

— Нічого не добре, Поліно. Рівно з того моменту, як ми приїхали сюди.

— Якийсь наш медовий місяць зовсім не медовий. Мені шкода, що все так складається.

Я сильніше притулилася до нього, поклавши свою голову на його груди. Гордій спочатку був напруженим, але потім все ж обійняв мене у відповідь. Він провів своєю рукою по моїй спині, змушуючи моє тіло легко затремтіти.

— Я спробую все виправити, — тихо сказала я. — Не ображайся на мене, гаразд?

— Навчити тебе грати в гольф? — спитав він, глянувши на мене.

— Можна.

Я усміхнулася йому та трохи відсторонилася. Гордій поклав свої руки мені на плечі та повів далі, до стартової точки.

— Потрібно встати боком до м'яча, — почав пояснювати він. Я встала так, як він сказав, а сам хлопець стояв позаду мене. — Розстав ноги на ширині плечей та трохи зігни їх в колінах. — Я послухалася і встала в потрібну позицію. Його руки опустилися на мої стегна, від чого моє серце почало стукати швидше. Він легко натиснув рукою на мою спину, змушуючи трохи нагнутися. — Чудово, Поліно! Тепер відведи ключку вбік та спробуй замахнутися. Трохи вище підійми...

І поки Гордій вчив мене правильної позиції та удару по м'ячику, я уважно слухалася, водночас насолоджуючись його близькістю. Здавалося, що між нами уже нарешті все стало на свої місця, але я боялася, що це лише початок наших непорозумінь. Коли Гордій відійшов від мене, я легко вдарила по м'ячу, а він майже докотився до лунки.

— І як? — спитала я, глянувши на чоловіка.

— Чудово, як для першого разу, — відповів той. — Ти уже можеш грати з ними.

Він кивнув головою до компанії тих пенсіонерів, а я трохи скривилася. Мені однозначно більше подобалося вчитися з Гордієм, аніж грати з ними.

— Я йду звідси! — сказав він мені та помахав рукою на прощання.

Я здивовано подивилася йому вслід, адже не очікувала, що він залишить мене тут. Думала, що під час цього невеличкого уроку між нами пробігла іскра. Я навіть змогла розслабитися, хоча біля нас було багато людей. Гордій підійшов до заднього виходу та знову опустився на той стілець, де сидів раніше. До нього підбігла Шарлотта, тримаючи в руках якусь ляльку. Він усміхнувся їй, а вона сіла йому на коліна та почала розповідати щось. Через декілька хвилин до них приєдналася Юліана. Вони говорили, голосно сміялися й веселилися. Я ж просто стояла та дивилася на них, доки Гордій старший не запросив мене приєднатися до їхньої команди з гольфу. І навіть тоді, коли я стояла серед тих чоловіків, мій погляд все одно був спрямований на Юліану, Гордія та Шарлотту. Неприємне відчуття образи з'явилося всередині. Ось вона — справжня сім'я. Саме про це Гордій мріє найбільше, а не про мене — дівчину, яка відмовляється народжувати йому дітей, бо боїться, яка відмовляє йому у сексі вночі, бо не може розслабитися в цьому домі, яка потайки від нього приймає протизаплідні, бо не хоче випадково завагітніти від свого чоловіка. Якби Гордій дізнався про це, то він, мабуть, в той же день кинув мене. Але я просто боюся... Боюся, що коли у нас з'являться діти, то я стану такою самою, як і моя матір. Мені завжди всі казали, що я схожа на неї. Зараз я це розуміла так сильно, як ніколи раніше. Я кинула ключку на газон і попрямувала геть, намагаючись знайти місце, щоб побути наодинці. Сльози з'явилися на моїх на очах. Я обійшла будинок і сіла на першу сходинку з правого боку дому. Тут нікого не було. Перед моїми очима стояв всього лише високий паркан сусіднього будинку. Я почала плакати, бо не розуміла, що відбувалося у моїй голові. Не могла ніяк прийняти усе, розібратися в собі та в тому, що хотіла насправді. Не знаю, скільки часу я так просиділа, але мою увагу привернув якийсь дивний звук зі сторони паркану. Я насупилася та підійшла ближче туди. З невеличкої діри виглядала маленька чорна мордочка. Я усміхнулася, коли зрозуміла, що це котик. Просунувши руки через паркан, я витягнула звідти повністю чорного пухнастика. Він затремтів у моїх руках. Я міцно притиснула його до своїх грудей, насолоджуючись відчуттям м'якої шерсті під руками. Котик сильніше притиснувся до мене та голосно м'явкнув. Я тихо засміялася, милуючись ним.

— Звідки ти тут узявся? — спитала я, проводячи рукою по котячій шерсті. — Ходімо зі мною!

Я знала, що у Гордія алергія на котів, тому завжди була обережною з цим. Мені хотілося всього лише показати йому котика. Я б нізащо не підходила до свого чоловіка близько з цим котом. Просто хотілося поділитися зі своїм чоловіком цією знахідкою. Я попрямувала на задній двір, тримаючи на руках маленького котика. Коли майже дійшла до потрібного місця, то помітила, що у мене розв'язався шнурок на одному кросівку. Я легко сіла на бетон, намагаючись зав'язати його, водночас тримаючи кота на своїх колінах.

— Ви як справжня сім'я! — почула голос Віктора. Юліана раптом голосно засміялася. — Почуття знову прокинулися?

Я напружилася від його слів та завмерла, все ще сидячи на бетоні.

— Які почуття? — перепитав Гордій, тихо засміявшись. — Це було так давно.

— Ну, перше кохання не забувається, — серйозним тоном сказала Юліана. — Я часто про тебе згадувала, Гордію.

— Нам було по шістнадцять, — мовив він. — Ми ще нічого не тямили в коханні.

— Можливо, — буркнула вона, — та все ж, я любила тебе.

Я міцно стиснула щелепи, а ревнощі повністю захопили мене. Гордій переконував, що вона для нього всього лише подруга, але насправді Юліана — це його перше кохання. Може, він фліртував з нею не для того, щоб я ревнувала, а тому що хотів цього? Я різко піднялася, тримаючи кота на своїх руках. Вони досі голосно обговорювали своє минуле, згадуючи все хороше, що було між ними. Мені було неприємно. Я відчувала себе тут лишньою. І Гордій навіть не помітив моєї відсутності. Ковтаючи образу, я попрямувала до будинку та піднялася до нашої спальні. Година йшла за годиною, а я просто сиділа на ліжку з котом на колінах і дивилася у вікно. Не могла зрозуміти, в яку саме мить настав той момент між нами, коли все полетіло шкереберть? Після нашого примирення у листопаді ми змогли вберегти наші почуття, але зараз усе просто розвалюється на моїх очах. Невже справді я у цьому винна? Але хіба небажання поки народжувати дітей — це причина для розлучення? Всього лише декілька тижнів тому ми були щасливими, коли вдруге одружувалися, а зараз обоє тонемо в непорозуміннях та мовчазних образах. Мені треба розповісти йому все, що тривожить мене. Можливо, тоді він зрозуміє, чому я так сильно боюся ставати матір'ю.

Моя образа вмить перетворилася на злість, адже поки я сиджу тут сама, вони мило розмовляють, згадуючи минуле. Двері відчинилися, і в кімнату зайшов Гордій. Він обернувся до мене спиною та почав знімати свою футболку, повністю ігноруючи мою присутність.

— Ти хотів дитину, але я знайшла для нас кращий варіант. Як тобі?

Я фальшиво усміхнулася, а Гордій оглянувся на мене. Його погляд опустився до моїх колін, на яких лежав кіт, скрутившись у клубок.

— Серйозно? Ти принесла у нашу спальню кота, на якого у мене алергія?

— Мені було самотньо, тому я знайшла собі друга. Я ж казала тобі раніше, що принесу кота, якщо ти ще раз образиш мене.

— Я образив тебе? — Гордій відверто здивувався.

— Поки ти веселився зі своїми друзями, фліртував з Юліаною та згадував своє щасливе перше кохання, я сиділа неподалік та плакала. Але ж ти навіть не помітив цього!

— Гаразд, вибач.

— І це все, що ти можеш мені сказати?

— А що ти хочеш почути від мене, Поліно? — трохи роздратовано сказав Гордій. Він підійшов до шафи та почав витягувати звідти речі. — Через те, що ти принесла сюди кота, я не буду сьогодні тут спати. Знаєш, ти мала рацію, коли казала, що не готова стати матір'ю. Ти ще сама поводишся, наче дитина.

— То не треба було одружуватися з дитиною! — огризнулася я.

— Я втомився від цього. — Гордій розчаровано подивився на мене та попрямував до дверей. — Повернуся тоді, коли кота тут уже не буде.

— Куди ти йдеш? — голосно спитала я. — Ми можемо поговорити? Будь ласка.

— Я не можу перебувати тут, бо скоро почну задихатися. Тобі, можливо, байдуже на мене, але я не планую так швидко помирати та ще й такою дурною смертю.

— Мені не байдуже на тебе, Гордію. Я кохаю тебе, а зараз... Я просто не розумію, що відбувається з тобою. Це через дітей? Ми ж обговорили все та вирішили, що подумаємо про це пізніше.

— Так, ми все вирішили, — пробурмотів він.

— То проблеми нема? — обережно спитала я. — Між нами знову все добре?

— Усе чудово, Поліно. Просто я сьогодні переночую в іншій кімнаті, — сказав Гордій і раптом дивно засміявся. — Ох, і ще дещо! Як же я міг забути про це? Наступного разу, коли будеш пити пігулки, щоб не завагітніти від мене, то можеш не ховатися. Я знаю, що ти їх приймаєш. Хоча... Вони й так не потрібні зараз. Ми ж навіть не спимо разом.

Я відкрила рота від шоку, адже явно не очікувала, що Гордій знає про це. І тільки я хотіла пояснити йому все, як він пішов геть, грюкнувши дверима. Сльози зібралися на очах, а я розчаровано видихнула та сперлася до спинки ліжка. Мені не хотілося дивитися, як наші стосунки руйнуються з кожним днем, але що робити? Мабуть, треба виправити усе, що я встигла натворити за останній тиждень.