Розділ 4. Ще один прогульник

Такої смачної кави Валерії пити ще не доводилося. У ній відчувався аромат вишневих кісточок і гіркого шоколаду. А булочки, взагалі, окрема історія — невеличкі, м'які, политі ніжною помадкою. Вона мимоволі мружилася від задоволення. Якщо тут завжди так годують, то не все пропало.

Яким би смачним не був перекус, Валерія вирішила часу даремно не втрачати і розпитати старосту про те, що хвилює найбільше.

— Тересо, ти володієш портальною магією? Знаєш, як переміститися з одного світу в інший? Ти ж була там.

— Я знала, що ти запитаєш, — не здивувалася вона питанню. — Моє завдання було лише роздягнути і одягнути тебе. Решту зробив Тоцький. Я жодного уявлення не маю про портальну магію. У нас нею володіють одиниці. А коди від немагічних світів, на зразок земного, знають і того менше людей. Існує сувора заборона на втручання в немагічні світи.

Ось тобі і невтручання. А Валерію викрадати, це нормально?

— Навіщо ж тоді Тоцький втрутився? От і не сунувся б у земний світ, якщо є така заборона.

— Тут інша справа, — замотала головою Тереса. — Наші сенсори виявили сплеск неврахованої магії в земному світі. У таких випадках втручання необхідне. Магія в немагічному світі — це небезпечно. Добре, що тебе встигли вчасно перемістити.

Отже, Тереса в цьому питанні на боці Тоцького? Теж вважає, що Валерії врятували життя? Рятувальники, щоб їх. Подумки вона послала пару не надто теплих слів. Призначалися вони винятково ректору. На Тересу Валерія не сердилася. Староста починала їй подобатися. Причому, з кожним ковтком звареної нею кави все більше і більше.

— Але ти не хвилюйся, трапляється подібне вкрай рідко. Не пам'ятаю, щоб хоч раз за своє життя чула про сплески магії в земному світі, — оптимістично видала Тереса.

Ніби Валерію має заспокоїти, що вона тут така одна. Втім, виявилося, не зовсім одна.

— У нас місяць тому схожий випадок був, — відсунувши порожню чашку, повідала Тереса. — Тільки сплеск виявили не в спорідненому земному світі, а в дайстанському. Дуже дивний світ, дикі звичаї, — Тереса зіщулилася. — Про дайстанців такі чутки ходять — жах. Але що поробиш? Все одно довелося забрати звідти Муачо, у якого несподівано прокинувся дар. Взагалі-то, його не Муачо звуть. У нього довге невимовне ім'я. Ми скоротили, як змогли. Він тепер у нашій групі вчиться. Так-то ми до нього вже звикли. В цілому він милий, але про всяк випадок будь з ним обережна.

Уява Валерії чомусь намалювала усміхненого папуаса. А як ще можна поєднати «дикий світ» і «милий»?

Запаси булочок закінчувалися, коли двері однієї зі спалень відкрилися. За словами старости зараз усі повинні бути на заняттях. Виходить, це ще один прогульник? Валерія розвернулася в його бік і остовпіла...

Щойно студентки вийшли з кабінету, Тоцький взявся за звіт. Потрібно було скрупульозно описати всі деталі інциденту. Коли кілька днів тому був зафіксований сплеск неврахованої магії в немагічному земному світі, йому було доручено розібратися і вжити заходів. Він і подумати не міг, хто виявиться винуватцем переполоху. Юна особа з магією, яка щойно пробудилася. Він до останнього не знав, про яку саме магію йдеться. І яким же було його здивування, коли побачив мітку Ольшанських.

— Яне, ти не зайнятий? — в кабінет увійшов брат.

Певна річ, йому не терпілося дізнатися, як усе пройшло.

— Зайнятий, але хіба тебе це зупинить?

Не зупинило. Брат пройшов до столу і сів навпроти. Погляд вимагав докладної розповіді.

— Дали їй йонського зілля. Обійшлося без проблем, — Ян скоротив до двох речень події кількох годин.

— А по тобі і не скажеш, що без проблем, — Ентоні глузливо похитав головою.

Брат вмів вловлювати всі нюанси настрою Яна. Так, проблеми були, та ще й які.

— У неї мітка Ольшанських.

Ян із задоволенням спостерігав, який ефект справили його слова. У Ентоні очі на лоб полізли. Приблизно такі ж емоції він відчував сам, коли побачив, що за пляму називає родимкою юна особа.

— Яке відношення землянка може мати до роду Ольшанських? — брат від подиву потер підборіддя.

— Не знаю. Але темперамент у неї відповідний.

— Що, навіть під дією зілля показала характер? — брат чомусь знову розвеселився.

— Показала. Он, довелося чорнильницю склеювати, — пробурчав Ян.

Він згадав, яким гнівом горіли зелені очі.

— Підірвала чорнильницю? — вчергове здивувався брат.

Ян знав, що Ентоні здивувався не через зухвалість дівчини, а від її здібностей. Як можна зробити подібне за два тижні після пробудження дару? При тому, що її ніхто нічому не вчив. Вона діяла інтуїтивно.

— З цим дівчиськом матимеш клопіт. Темперамент Ольшанських і сильний дар — гримуча суміш.

— Дякую на слові. Втішив, — з сарказмом відповів Ян.

Він це краще за брата розумів. Ентоні знає про дівчину лише зі слів Яна, а Ян спілкувався з нею наживо. Встиг насолодитися цією гримучою сумішшю сповна.