Нестерпна наречена, або Найкраща студентка ректора

Розділ 6. Серйозна розмова

 

Кремезний. Злий. Страшний. Диявол. Здавалося, він зараз весь майданчик підпалить одним тільки своїм бісівським поглядом. Тереса почала невпевнено відтісняти Валерію, прикриваючи собою.

— Застосовувати магію не на заняттях і без нагляду викладачів?! — рикнув Тоцький настільки зловісно, ​​що, здавалося, тренажери почали жалібно скрипіти.

Але, як не дивно, весь цей гнів був спрямований не на Валерію, а на затиснутого понівеченим тренажером Кацпера. Тереса, здивована таким несподіваним поворотом, пирснула в кулак.

— Я завтра ж зберу педагогічну раду з приводу цього інциденту. І першим проголосую за ваше відрахування, — Тоцький притиснув і без того ґрунтовно приплюснутого Кацпера моторошним поглядом.

— Але це не я, — обурився той і хитнув головою, щоб струсити чубчик з чола, в результаті чого саднув потилицею об залізяку. Кінець фрази вийшов верескливим: — Це вона, новенька.

Тоцький розвертався в бік Валерії якось підозріло повільно, немов збирався з силами. Ага, прикінчити на місці. Тереса самовіддано затуляла підопічну собою, але через те, що була невисокого зросту, від погляду розлюченого ректора захистити не могла. А цей погляд треба було бачити. Темні очі — красиві, злі, і трохи здивовані — виблискували і палили.

— Ви?

— Я, — Валерія не сумнівалася, що її очі зараз горять не менше. Винною вона себе не вважала. Це була самооборона.

— Вона, вона, — підтакнув Кацпер, чим знову привернув увагу Тоцького до себе. — Я дивом вцілів.

— Тоді двійка вам із «Захисної магії»! — гаркнув ректор.

— Але ж я не чекав, що вона...

— І двадцять годин виправних робіт, — одразу ж посилив він покарання, після чого у Кацпера зникло бажання закінчувати фразу.

— Буде тиждень алеї підмітати, — мстиво шепнула Тереса.

Так ось чому територія академії така доглянута — студенти-порушники відбувають тут трудову повинність? Цікаво, а Валерії теж збираються вліпити виправні роботи? Нехай тільки спробують! Але перш ніж Тоцький встиг що-небудь сказати, знову почувся шепіт Терези:

— Ох, тільки його тут бракувало.

Валерія помітила, що не лише староста, а й інші повернули голови вліво. Не важко було здогадатися, що їхню увагу привернув енергійний сивочолий чоловік у картатій трійці, що крокував однією з алейок.

— Голова опікунської ради, — пояснила на вухо Валерії Тереса.

Судячи з того, яке напруження відобразилося на обличчі Тоцького, цей голова опікунської ради — велике цабе, від якого залежить благополуччя і фінансування академії.

— Ось ви де, дьєре Яне. А я вас шукав, — голова ради звернув з алеї і попрямував прямо на майданчик. — Кошторис вже готовий?

Чим ближче він підходив, то більше здивування відображалося на його обличчі. У підсумку воно витягнулося, щонайменше, удвічі.

— Що тут у вас відбувається?

Ну ось, тепер ще одна людина дізнається про те, що Валерія порушила місцеві правила. Теж буде обурюватися і погрожувати страшними карами? Валерія вже готувалася до захисту, але, виявилося, що Тоцький видавати її не збирається.

Він вимкнув у собі диявола і ввімкнув доброзичливого ректора.

— Проводимо спільні заняття молодших і старших курсів, дьєре Казімєже, — солідним поставленим голосом повідомив він. — Студенти відпрацьовували прийоми магії стихій. Металевої стихії, — пояснив він.

Обличчя Казімєжа плавно повернулося до первинних пропорцій. Він підійшов до понівеченого тренажеру, постукав по сплющеному залізяччю нігтем, потім відійшов на пару кроків, подивився зацікавлено на агрегат, нахиливши голову на бік, і видав:

— Дуже непогано.

Після чого покинув майданчик зі словами:

— Ну що ж, не заважатиму, — і вже з алейки кинув: — То я чекаю на кошторис, дьєре Яне.

Щойно він зник з очей, Тоцький знову перетворився на злющого диявола:

— Кацпере, вас що там, затисло? Чому не злізете з тренажера? Тересо, допоможіть йому. А ви, Валеріє, негайно в мій кабінет!

І пішов рішучим кроком у бік входу в академію, впевнений, що Валерія піде за ним. І вона пішла. Але тільки з однієї причини. Вона теж була зла, і у неї теж була до ректора серйозна розмова.

Вони зайшли в кабінет обоє наелектризовані. Тоцький запропонував їй стілець, але Валерія сідати не стала. Вона вже підготувала полум'яну промову, виголошувати яку ефектніше було стоячи. Він чомусь теж проігнорував своє чудесне ректорське крісло і став біля вікна.

Не давши йому перехопити ініціативу, вона відразу пішла в наступ.

— Дьєре Яне, — почала Валерія офіційно. Вона вже помітила, що тут до чоловіків прийнято звертатися «дьєр». Мабуть, аналог земного «пан» або «сер», неважливо. До речі, про те, що ректора звуть Ян, вона дізналася лише кілька хвилин тому. І, як на зло, це ім'я їй дуже подобалося і, до того ж, воно до біса йому пасувало. Але це не заважало їй відчувати по відношенню до нього праведний гнів. — Я є студенткою вашої академії зовсім не довго, але вже встигла помітити кричущі недоліки. Тут панує дідівщина — це раз. Два — у вас не відпрацьована система прийому нових студентів. З ними не проводяться профілактичні бесіди про техніку безпеки. Про те, яка небезпечна магія в недосвідчених руках.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше