Розділ 17. Халепа

На галявині, де традиційно проходить жеребкування, було так строкато, сонячно і шумно, що створювалося враження свята. Для кожної команди чергові встановили стіл. На столах — фрукти, цукерки, графини з напоями, що ще більше посилювало святкову атмосферу.

Коли Тереса розсаджувала свою команду, більшість учасників інших команд теж займали свої місця. Валерія з цікавістю дивилася на ошатні вбрання студентів. Чомусь у всіх верх був білим — напевно, така традиція. Зате спідниці та брюки радували яскравими фарбами — бордові, насичено-зелені, оранжеві, канарково-жовті. Здавалося б, жовтий колір більше підійшов би недосвідченим учасникам, але вийшло навпаки — цей відтінок обрали для своєї команди старшокурсники. Валерія бачила, як Кацпер і Шимон з серйозними виразами на обличчях хизувалися в жовтих штанях. Відчувалося, що парочка як і раніше таїть злобу на Валерію. Вони кидали в її бік зневажливі погляди.

Навпроти столиків, за якими розсілися команди, стояв ще один стіл значних розмірів — для представників ректорату та опікунської ради. Представників ради поки не спостерігалося, зате свої місця зайняли брати Тоцькі. У молодшого на обличчі сяяла благодушна посмішка, що відповідала загальній святковій атмосфері, а от старший виглядав похмурим, ніби майбутнє дійство аніскілечки не асоціювалося у нього зі святом, а скоріше, навпаки — з важким виснажливим випробуванням. Час від часу Валерія ловила на собі його погляд, настільки похмурий, ніби це вона і є причиною того, що свято для нього перетворилося на тортури.

Деякий час нічого не відбувалося — мабуть, чекали на появу представників опікунської ради. Учасники команд попивали сік і невимушено розмовляли. За столиком Валерії теж йшла розмова. Одногрупники розповідали їй про традиції проведення турніру. Те, що він багатоетапний, вона вже і так знала. Але виявилося, що не всі етапи змагань пов'язані з магією. Є конкурси, в яких, навпаки, застосовувати магію заборонено.

— Наприклад, конкурс краси, — посміхнулася Моніка.

— Вона лише заради нього в команду і пішла, — з сарказмом зазначила Бланка.

— Краще б подякувала мені за це, — відбила атаку красуня. — Чи, може, хочеш брати участь там замість мене?

— Дівчата, припиніть, — цикнула на них Тереса. — Цього року, можливо, взагалі, конкурсу краси не буде. Кажуть, його хочуть замінити театральним.

— Там я теж стану в нагоді, — анітрохи не знітилася Моніка.

Тим часом біля столу адміністрації почався якийсь рух. Пара студентів поставила на нього прозорий резервуар, що нагадував за формою круглий акваріум. Тільки в ньому виднілися не рибки, а конверти. Мабуть, з цього акваріума і потрібно буде тягнути жереб.

Адміністрація порадилася і вирішила не чекати представників опікунської ради, що запізнюються.

— Починаймо без них, — скомандував Тоцький.

Вести жеребкування довірили молоденькій викладачці — леррі Зузанні. Видно було, як вона хвилюється. Але, тим не менш, голос її звучав дзвінко і рівно. Вона привітала з відкриттям нового сезону і розповіла правила жеребкування.

— Для участі в першому конкурсі команди повинні будуть розбитися на пари, щоб змагатися одна з одною. Умови конкурсу поки не розголошуються. Але просто зараз, завдяки жеребкуванню, ми сформуємо пари суперників.

— Було б добре, щоб нашим суперником стала друга команда першокурсників, — зауважила Тереса.

Логічно. Перемогти команду-ровесницю простіше, ніж переростків-старшокурсників.

— По одному представнику від кожної команди по черзі витягуватимуть конверти, — продовжувала знайомити з правилами Зузанна. — Всередині кожного конверта жетон певного кольору. Ті команди, в яких кольори жетонів співпадуть, як раз і стануть суперниками в першому конкурсі.

Першим тягнути жереб зголосився представник команди другокурсників «Зухвалі маги». Веселий рудий у помаранчевих штанях він швидко, не дивлячись, витягнув конверт і дістав з нього жетон... оранжевого кольору. Галявиною прокотився смішок.

Далі один за одним виходили представники команд. У них вже так спритно не виходило, щоб колір жетона збігався з кольором брюк, спідниць або волосся, тим не менше, жеребкування проходило весело — вже сформувалися перші пари суперників.

Дійшла черга і до команди старшокурсників «Зірки», капітаном якої виявився Кацпер. Він ішов до акваріуму з конвертами неспішно, вальяжно, і чомусь постійно поглядав на Валерію. В його погляді було стільки жовчі, дивно, як він нею не захлинувся.

Він демонстративно покрутив рукою в акваріумі й витягнув один із конвертів. Усередині лежав червоний жетон. Досі ще жодна з команд не витягувала червоний, і це означало, що суперником «Зірок» виявиться хтось із тих, хто ще не тягнув жереб.

Хлопці з команди Валерії перезирнулися. Час було і їм вступати в гру. А ситуація склалася неоднозначна. Великою була ймовірність витягнути саме червоний жетон і дістати в суперники старшокурсників.

— Вона йти, — ні сіло ні впало видав Муачо і показав на Валерію. — Нова – удача, не нова — невдача.

Як не дивно всі зрозуміли, що він хотів сказати — новачкам завжди щастить. Одногрупники дружно перевели погляди на Валерію. Вона була не проти. По-перше, сама вірила народній мудрості про новачків, а по-друге, є і ще одна мудрість: де наша не пропадала?