Розділ 27. Не винна

Після фрази про заручини Тоцький різко змінився в обличчі. Говорячи народним сленгом — його переклинило. Зміною теми Валерія, звичайно, сподівалася збити його з пантелику, але ефект перевершив усі її очікування. Він продовжив ходити туди-сюди по кабінету, але більше виховних фраз не кидав. Його погляд втратив обурено-викривальний блиск і став дещо напруженим.

Зрештою, Тоцький все-таки перестав грати роль маятника, сів навпроти Валерії і видав:

— Для початку мені б хотілося почути, що ви думаєте про заручини.

Валерія вчергове здивувалася, чому для нього представляє якийсь інтерес її думка. Дивно це — радитися зі студенткою. І якщо вже він хоче знати думку молоді з питань шлюбу, чому не поцікавився у Тереси або Моніки? Чим йому Валерія краща? І раптом її осінило. Лера з земного світу, який в питаннях шлюбу прогресивніший за цей світ. Ось Тоцький і хоче дізнатися, як зі шлюбними процесами йдуть справи на Землі.

Коли Валерія прояснила для себе картину, їй стало зрозуміло, що відповісти Тоцькому. Вона надала голосу легкої повчальності — не все ж йому її повчати, і почала свою промову.

— В цілому до заручин я ставлюся позитивно, — вона побачила, як його очі наповнюються подивом. Тоцький, напевно, думав, що прогресивна землянка розкритикує їхні доісторичні традиції, але Валерія вирішила проявити толерантність. До чужого монастиря, як то кажуть, сім разів відміряй. — Не стану заперечувати, що в земному світі традиція заручин дещо застаріла. Зараз у нас так: вирішили двоє пов'язати свої життя, відразу подають заяву до РАГСу без всяких там заручин. Як землянці, мені здається, що розтягувати шлюбну процедуру немає сенсу.

— Ви пропонуєте поквапитися? — таким шокованим Валерія Тоцького ще не бачила.

Ні, а чому він дивується? Одна справа, якби він був вісімнадцятирічним юнаком. Але він уже в тому віці, коли чоловіки перестають панічно боятися одруження.

— Вирішувати вам. Але коли двоє відчувають одне до одного симпатію... Ви ж відчуваєте до своєї нареченої симпатію? — подивилася вона на Тоцького.

Той чомусь на питання відреагував дивно. Кашлянув, нервово потер підборіддя, пройшовся поглядом по Валерії зверху вниз і видав якось невпевнено:

— В деякій мірі. Інколи...

Ох, чоловіки, чоловіки. Як це інколи? Бідолашна його наречена. Не заздрила їй Валерія. Сформулювати адекватну відповідь на його «інколи» їй не вдалося — в двері кабінету постукали. Причому стукіт був наполегливим, якщо не сказати настирливим. Щойно Тоцький дозволив нетерплячим відвідувачам заходити, як на порозі з’явилися одногрупники Валерії під проводом Тереси.

— Дьєре Яне, вона ні в чому не вина! — войовничо видала староста.

— Коли Валерія прийшла на спортмайданчик, тренажер уже був пошкоджений, — наступним заступився Марчел. — Я можу це підтвердити, і не лише я — кілька людей бачили, що вона з'явилася пізніше.

— Я там бути, я підтверджувати, — зробив крок вперед Муачо.

Валерія бачила, що до її групи підтримки приєдналася і Злата. Її жовта сукня виднілася з-за спин одногрупників. Все-таки дуже цікаво: це зробила вона? Якщо так, то, захищаючи Леру, одногрупники підставляють Злату.

— Добре, — вигляд у Тоцького був такий, ніби у нього зараз голова лусне. — Я розберуся. Всі вільні.

— І я? — Валерія піднялася зі стільця.

— І ви. Продовжимо розмову пізніше. Ідіть.

Валерія виходила з кабінету Тоцького зі звичним вже відчуттям нищівної перемоги. Вона вже збилася, який там у них рахунок? Здається, 10:0 на її користь. З такою беззастережною підтримкою одногрупників вона взагалі непереможна.

Вони поверталися в гуртожиток щасливі, веселі і галасливі. Марчел і Злата, як очевидці інциденту, розповідали, що сталося. Вони запевняли, що абсолютно жодного відношення до погнутого тренажера не мали.

— Ми йшли однією з алейок, коли почули страшний крик Кацпера, — розповіла Злата. — Підбігли до спортмайданчика і побачили його, затиснутого тренажером.

— Мабуть, він ще когось довів, — припустив Марчел. — Але цей хтось встиг втекти. Крім Кацпера на майданчику нікого не було. Це вже потім на крик стали збігатися інші студенти.

Валерія так і не зрозуміла, чи то озвучена версія — чиста правда, чи то Марчел вирішив прикрити Злату. Але Лера, звичайно, обов'язково все з'ясує, коли залишиться з сестрою наодинці.

Щоправда, поки такої можливості не представилося. Біля гуртожитку на Злату вже чекав критий фамільний екіпаж. Вона дуже тепло попрощалася з новими друзями і під кінець видала:

— Завтра ввечері в заміському клубі «Старий гай» буде прийом. Запрошую всіх-всіх-всіх.

Фізіономія Марчела стала задоволеною, як у кота, що наївся сметани. Але більше за всіх запрошенню зраділа Моніка.

— Я давно хотіла там побувати, — засяяла вона. — У клубі збирається такий цікавий контингент.

Це вона про товстосумів?

Втім, її радість, яка встигла розростися в повний захват, була затьмарена, щойно компанія одногрупників піднялася на свій поверх. У загальній кімнаті на Моніку чекав молодий чоловік.

— Ти де розгулюєш? — не надто привітно звернувся він до неї. — Чому я повинен тебе чекати?

Невисокий, трохи повненький, з рідкісним світло-каштановим волоссям, він був зовсім не схожий на Моніку, але Валерія відразу здогадалася, що це її старший брат, про якого та розповідала. Приїхав забрати її до тітоньки на вихідні.

— У мене мало часу. Збирайся, — скомандував він.

Треба було бачити, яка досада відобразилася в очах Моніки. Наскільки вечірка в елітному заміському клубі була для неї привабливіша за посиденьки у немолодої тітоньки.

— Розумієш, Влодеку, — Моніка стала сама чарівність і присіла на стілець поруч із братом. — Я не можу зараз поїхати.

— Тільки не починай, — насупився той.

— Справді, — виразно затріпотіла вона віями. — У мене на завтра призначена така важлива, така хвилююча зустріч, — вона емоційно притиснула руки до грудей.