Розділ 28. Фея з "Попелюшки"

Філіп вирішив напоїти чаєм не лише брата Моніки, але і одногрупників. Ніхто не відмовився. Відмовишся тут, коли тобі так добродушно посміхаються. Це з пристрасними поглядами у Філіпа проблеми, а посмішка — щира і тепла. Щоправда, на чайок і Валерія, і інші поглядали з побоюванням. Але міміка Філіпа підказала, що в чаї жодного підступу немає. Зате мед у вазочки він наливав, виразно підморгуючи, і стало зрозуміло — на мед краще не налягати.

Влодек всіх цих багатозначних посилів не помітив, тому почастувався від душі. Валерія все чекала, який же буде ефект. Нічого особливого не відбувалося, якщо не брати до уваги, що буркітливий настрій у нього зійшов нанівець, і він став задоволеним — перестав квапити Моніку, з цікавістю слухав студентські байки і навіть почав розповідати випадки зі свого власного студентського життя.

Як надалі з'ясувалося, мед, яким пригощав Філіп був з особливої пасіки, розташованої в лільських луках, де росте лільїн цвіт. Нектар цієї квітки має заспокійливу дію — викликає у людини стан, коли вона задоволена абсолютно всім.

Під дією цього медку Влодек став поступливішим і дослухався благань Моніки залишити її на вихідні у студмістечку. А може, на нього вплинув і не стільки мед, скільки тепла компанія, яка розділила з ним чаювання, і в один голос переконувала, що Моніка потрібна їм тут. А останньою краплею стало глибокодумне зауваження Лема.

— Дьєре Влодеку, я от іноді замислююся про те, який вплив може мати відрив людини від середовища, яке вона сприймає зоною комфорту, — уважні дитячі очі з недитячою серйозністю втупилися на Влодека. — Був би дуже вдячний, якби ви поділилися вашою думкою з цього приводу.

Розімлілий від чаю і меду Влодек свою думку з цього приводу сформулювати не зміг, зате, махнувши рукою, сказав:

— Гаразд, Моніко, залишайся. Скажу тітоньці, що ти захворіла.

Вся група зітхнула з полегшенням, коли він пішов геть. Хлопці теж розійшлися по своїх кімнатах. Але жіноча частина групи ще довго пила чай і навіть чудодійного меду наважилася спробувати. Смакота!

Під жіночою частиною групи Валерія мала на увазі себе, Тересу та Моніку. Відмінниці Бланки за столом не було. Лера її тільки на заняттях і бачила. Вона ніколи ні в одній позакласній пригоді не брала участь. А зараз навіть світло в її кімнаті не горіло. Напевно, вже лягла спати.

А ось її сусідці по кімнаті, Моніці, зовсім спати не хотілося. У неї було яскраво виражене бажання поговорити.

— Знаєте, дівчата, ви мабуть подумали, що Влодек зовсім бука. Але він милий, просто звик випускати колючки з будь-якого приводу. Дитинство у нього таке собі було, — вона задумливо помішала ложечкою в чашці. — У нас із ним різні батьки. Мама тричі виходила заміж, і від кожного шлюбу — дитина.

— Вас троє? — здивувалася Тереса. — Я думала, у тебе лише один брат.

— Влодек – старший. А ще є молодший.

— Ти про нього ніколи не розповідала.

— А що про нього розповідати? Йому пощастило. Перші два заміжжя були у мами невдалими. Одні проблеми. І всі суцільно фінансові. Зате третього разу вона вже діяла прицільно. Її нинішній чоловік — власник судноверфі в Гдвежині. — Моніка покрутила кистю: — Велике цабе.

Вона відсунула чашку і відкинулася на спинку стільця.

— Ні, дівчата, я її помилок повторювати не буду. Треба влучати в ціль з першого разу.

Ранок почався підозріло — з повідомлення, отриманого на мобільний кристал. І знову від нього — від Ольшанського.

— Дівчинко моя, я знаю, що ти сьогодні йдеш на прийом. Я надіслав тобі з цього приводу подарунок.

Якого біса?! Хоче задобрити? Валерія зіскочила з ліжка зла як чорт. Вона не хотіла приймати жодних подарунків від цього ексцентричного типа.

Не встигли вони з Тересою привести себе до ладу, як у кімнаті з'явився посильний з кількома коробками в руках і сукнею, упакованою в прозорий чохол.

Ну, вочевидь Ольшанський постарався. Ніжно-зелена (під колір очей?), з рядом витончених смарагдових ґудзичків на ліфі і тонким смарагдовим паском. Нічого зайвого. Кричуще дорого і кричуще витончено. Тереса не змогла стримати захоплене зітхання. Однак Валерія виявляти захоплення не збиралася. Вона відіслала посильного зі словами повернути все це відправнику. Та вона краще в академічній уніформі на прийом піде, ніж у подарованому Ольшанським вбранні.

— Цікаво, що було в коробках? Біжутерія та взуття? — припустила Тереса.

— Мені байдуже. Хоч діаманти, — Лера була впевнена у правильності свого рішення. Тим більше, що академія видала їй не лише казенну форму. Тут же повний пансіон, тому студентки мають ще й вихідну сукню. Її і надягне.

Після зникнення посильного день знову став здаватися прекрасним. В ту мить Валерія не здогадувалася, що це ще далеко не всі сюрпризи Ольшанського на сьогодні.

Після обіду вона вирушила на відпрацювання двійки з «Магічного етикету». Лера вважала цю оцінку несправедливою — Фрекен Бок не повинна була вимагати переказувати лекцію, на якій Валерії не було. Інші професори, на відміну від неї, дали їй час на адаптацію. Однак Валерія вирішила погасити двійку, незважаючи на її несправедливість. На те були причини. По-перше, природна упертість. Лера не хотіла, щоб у Тоцького була хоча б найменша причина до неї чіплятися. А по-друге, скоро мала відбутися екскурсія на озеро Уйгелі з аномальним магічним фоном. На екскурсію з непогашеною двійкою не візьмуть, а Валерії дуже хотілося побувати в цьому унікальному місці.

Лерра Катаржина продемонструвала свою повну професійну дрімучість. В якості покарання змусила переписувати розділ з підручника. Що може бути більш безглуздим?

— Сподіваюся, хоч так правила магічного етикету закарбуються у вас в голові, — в'їдливо зронила вона. Її щастя, що Валерії з кожним днем ​​все краще і краще вдавалося контролювати магію. Інакше б Фрекен Бок могла втратити свою улюблену указку, яку дуже хотілося спалити.