Нестерпне дівчисько мого сина

Розділ 3.

Другий день на робочому місці дратував мене ще більше першого. Аліса все так само лежала вдома вмирущим лебедем, а я мало того, що навколо неї бігала весь ранок, на парах відсиділа, так ще тепер і тут спостерігаю незадоволену фізіономію адміністратора.

- Ти повинна посміхатися клієнтам! - Відрубала Дона і подивилася на мене, на її думку, убивчим поглядом. А я вмовляла себе не послати її на три веселі букви. Перебирала в голові всі пункти, заради яких я взагалі сюди приходжу. Але це погано працювало, відправити якомога далі керівницю хотілося так, що аж язик чесався.

- Вони мені усамітнитися запропонували! Мою посмішку вони явно б розцінили не так, - посміхнувшись я подивилася на жінку так, що та невдоволено скривилася.

- Значить поводитися потрібно так, щоб не пропонували! - Ага, значить я сама вибрала для себе обтислу форму зі спідницею, яка як друга шкіра обліпила мій горіх?!

- Наприклад, не посміхатися? - Блиснувши білосніжною посмішкою я помітила, як її лице взялося червоними плямами.

- Якби не відсутність робочого персоналу, я б тебе втришия вигнала звідси!

І я б була тільки рада, якби це сталося. А взагалі мене дратувала Дона. Вона сама займалася на робочому місці явно не роботою. Постійно крутилася навколо шеф-кухаря і як тільки у того з'являлася вільна хвилинка, вони перебирали каструлі в підсобці. Ось, наприклад вчора ввечері вона забула ґудзики на блузці правильно застебнути після чергової перевірки. Я б могла все це висловити й задоволена піти додому. Але, чорт візьми, я не могла. Я пообіцяла подрузі її не підвести, і саме це намагаюся щосили зробити.

Судячи з усього, Дона хотіла мені ще розповісти щось цікаве, але як раз в цей момент на кухню залетіла Люсі.

- У нас фуршет! - І це мало значити щось жахливе, оскільки її очі були нереально величезного розміру. А обличчя зблідло настільки, що мені моментально стало недобре.

Фуршет? Це скільки людей?! Якщо враховувати те, що на зміні зараз було три офіціанти, і одна з них я, то справи у нас йшли дуже і дуже погано. Я б сказала катастрофічно погано. Особливо якщо врахувати, що сьогодні я вирішила повірити в себе і поекспериментувати з тацею. Побачила, як Люсі несла її на одній руці, і мені здалося, що я теж нічим не гірше дівчини. В результаті капучино, яке у мене замовили, виявилося прямо на столі перед відвідувачем. У самому прямому сенсі. У мене перекинулася таця і гепнулася прямо на стіл перед гостем.

Отримавши прочуханки, я намагалася більше не підходити до столиків. Виходила тільки тоді, коли мене мало не випихали в зал. І ось зараз, почувши про фуршет, у мене долоньки спітніли. Можна я додому піду? Ну, будь ласка.

- Замовлення вже зробили? - Шеф-кухар тут же пожвавився, а я ні на грам не розділяла його ентузіазму.

- Так, і замовили страву дня, п'ятнадцять позицій! - Ось тут зблід шеф-кухар.

- У мене не вистачить апельсинів! - В цей момент з мого горла вирвався нервовий смішок. Я тут посивію завчасно.

- Як це не вистачить?! - Дона прокричала це настільки голосно, що мені навіть довелося затиснути вуха.

- Ще не було постачання.

- Я можу збігати в магазин! - Тут же подавшись вперед я практично скоромовкою це прокричала. Все що завгодно, тільки не йти в зал! Кожен раз я робила дурницю гірше попередньої. Я була готова на все, тільки б не ганьбитися знову.

- Ти? - Адміністраторка окинула мене скептичним поглядом, а я, посміхнувшись почала активно кивати головою.

- У тебе п'ятнадцять хвилин! - Кінець цієї фрази я дослуховувала вже вибігаючи з кухні. Я була настільки щаслива, що мені дозволили хоч ненадовго звідси піти, що була готова кричати "Добі вільний" хоч і на п'ятнадцять хвилин, але вільний!

Саме на цій ейфорії я вибігла з ресторану і понеслась через дорогу, не озираючись на всі боки. Ну, дурепа, що тут сказати?!

Ну звичайно, далі сталося те, що могло статися тільки зі мною! Гучний виск гальм, я застигаю на місці й з жахом дивлюся на машину, яка мчить прямо на мене. Серце завмирає і на величезній швидкості падає в п'яти, робить там потрійне сальто і боягузливо залишається все там же. Машина гальмує лише злегка торкнувшись моїх ніг. А я, зробивши крок назад від переляку, не утримую рівновагу і падаю на асфальт.

- Ти у своєму розумі?! - Чую чоловічий голос з хрипотою, який пробирає до мурашок на шкірі й тут же відкриваю очі, потрапляю в полон його дикого погляду і забуваю, як дихати.
 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше